Читати книгу - "Страта"

Треба подумати. Зібратися з думками.

Сотні варіантів свого питання перебрала вона напередодні — і всі відкинула. Одні були занадто екзотичні, інші — фальшиві, треті...

Вона боялася спійматись на брехні. Тлумачі просівають людей, ніби пісок — хіба вони не виявлять брехню (тим більше, що Ірені лукавство давалося так само натужно, як ледачому школярику — вища математика).

— Говори, — повторив Тлумач, і в голосі його відчувалося роздратування.

Вона набрала повітря в груди:

— Сестра моя вагітна, пане. Батьком її дитини є упир — страшна істота, що живиться свіжою кров’ю. Батько мій намагався вбити упиря, і брат мій намагався його вбити — але він щез неушкоджений... — Ірена перевела подих, гарячково думаючи: може, варто додати одну-дві подробиці? — Він пішов... не ушкоджений ні осиковим кілком, ні срібною кулею, — вона на мить затнулась, — замість кулі у селі тримають срібну... голку... А сестра моя в тяжі, і відомо, що народить вона упиреня, дитинча-кровопивцю. Тож що скаже Провидіння, якщо ненароджений плід... той... витравити?

Яскравий промінь висвітлював невидимому Тлумачеві її замішання, збентеження і страх. Нехай бачать. Ясно принаймні, що бідолашна жінка не бреше...

Зараз він добреньким голосом скаже чергову завчену фразу — і відпустить її з миром, щоб вона поверталася нескінченними сходами, полегшено й радісно. Адже можна собі уявити, скільки молоденьких дуреп із нагуляною дитиною в утробі з’являлися сюди, аби порадитися з Провидінням. Раптом воно дозволить, як висловився б Нік, викидні за соціальними показниками...

А може, ні? Зараз він гукне сторожу, і кат у тортурній камері дізнаватиметься й історію походження дитини, і заодно зміст єретичної оповіді «Про розкаяного...»

Тлумач мовчав.

Невже вона зуміла його, всевидячого, спантеличити?..

— Добровільно твоя... сестра з упирем — чи з примусу?

Ага. Сам факт злощасного союзу з упирем сумнівів не викликає — і то вже добре...

— Із примусу, — повідомила вона без вагань. — Він погрожував позбавити її життя...

— Скільки років твоїй сестрі?

А це, цікаво, навіщо?

— Тридцять... — сказала вона затнувшись.

— Відколи зачатий плід?

Вона завагалась. Її мета — ускладнити Тлумачеві завдання, а зовсім не отримувати поради щодо реальної життєвої ситуації.

До речі, пауза, яку він зробив перед отим «сестра», свідчить про те, що...

— Відповідай, пані.

— Два місяці... — мовила вона, навмисне скоротивши термін. Їй важко було думати в режимі «питання — відповідь». Тлумач відразу збагнув, що ніякої «сестри».

— Звідки відомо, що дитина буде кровожером?

Секундне вагання. Їй здавалося, що за світловою завісою вона розрізняє силует Тлумача...

— Імовірність дев’яносто відсот... тобто дев’ять до одного...

Мовчання. Спітнілу шкіру дратувало грубе полотно, заважав ненависний корсет — скоріше б усе це скінчилося...

— Зачекай, жінко.

Силует зник. А через кілька секунд згас факел.

Ірена витягла голову з пащі кам’яного звіра. Розлючено протерла сльозаві очі. За сторожею він пішов... чи все-таки — за своїм премудрим шефом? Так просто... Ні. Так не буває...

А якщо вони взяли Семироля — і зараз влаштують їм очну ставку?!

А може...

Після яскравого світла темрява довкола ввижалася темно-вишневою. І зелена свічка, що хитається, як палець потопельника...

Вона прислухалася. Десь шумів натовп. Мабуть, черга розходиться по домівках, по корчмах, по нічліжках... щоби завтра зрання вишикуватися перед заповітними сходами.

Там, на краю площі, її чекає Рек. Напевно, хвилюється... Опіка лицаря не була їй дошкульна. Можливо, тому, що вона знала: ніякої нагороди від Провидіння лицар не отримає...

— Жінко...

У кам’яній пащі майнуло світло. Вона здригнулась і підійшла.

Імпровізований прожектор знову висвітлив її обличчя — на цей раз, як їй здалося, м’якше. Спокійніше.

І там, за стіною світла, перебував тепер інший чоловік. Вона зрозуміла це раніше, ніж він заговорив.

Темний силует...

Вона вдивлялася щосили. Вірніше, намагалася розгледіти.

Ні, отак зразу не можна сказати нічого певного. Ну ж бо, заговори...

— Жінко, ти прийшла з чистим серцем?

Верховний Тлумач (якщо тільки це був він) говорив пошепки. Ірена обімліла.

— Ти чекаєш поради по совісті? Чи непокоїшся, як обдурити Провидіння?

Дивне відлуння в цьому склепоподібному храмі. Звуки множаться, здається, що голос Тлумача говорить звідусіль. Ниточки-звуки, звуки-клаптики, які збираються в єдиний клубок, і отой голос...

Голос, який вона вперше почула в слухавці. «Алло, Ірена? Це Ірена?..»

— Я чекаю, — сказала вона хрипко.

А раптом при цій розмові є свідки? І він дає їй зрозуміти, що добропристойності слід поки що дотримуватися?..

Вона раптом побачила себе його очима. Постаріла, змарніла, бліда, в хустці