Читати книгу - "Лабіринт"

знання й уміння. Його сусідство з Каркассоною означало, що я буду напохваті, коли знадоблюся Харифові, — Симеон обернувся до Бертрана. — Тільки Господь відає, як важко мені було знати, що ти лише за кілька днів кінної їзди від мене, але обережність та мудрість підказували мені, що все має залишатися так, як є.

Симеон розправив плечі, його живі чорні очиська сяяли.

— Навіть тоді з’являлися вірші й пісеньки, що поширювалися при дворах Півночі. У Шампані трубадури та менестрелі співали про магічний кубок, про життєдайний еліксир. Ці твори були надто близькі до правди, їх не могли нехтувати.

Пелетьє кивнув, він також чув такі пісні.

— Тому, зваживши усе, я вирішив, що безпечніше триматися подалі від тебе. Я б ніколи не пробачив собі, якби привів ворогів до твоїх дверей, мій друже.

Пелетьє важко й довго зітхнув.

— Боюся, Симеоне, що попри наші величезні зусилля, нас зрадили, хоча я й не маю твердих чи достеменних доказів цьому. Є люди, які знають про наш із тобою зв’язок, щодо цього я певен. Але не знаю, чи відомо їм, як щільно ми пов’язані.

— Що змушує тебе так думати?

— Тиждень тому, або навіть більше, Алаїс натрапила у річці Од на загиблого юдея. У нього було перерізане горло, а великий палець лівої руки зовсім відтято. Його не пограбували. Я не мав причин так думати, але одразу збагнув, що його переплутали з тобою, — Пелетьє замовк, а потім додав: — Були й інші ознаки. Я втаємничив в усе Алаїс на випадок, коли зі мною щось трапиться і я не зможу повернутися до Каркассони.

«Зараз саме слушний момент сказати батькові, чому я приїхала до нього», — подумала Алаїс.

— Тату, оскільки ви...

Пелетьє підніс руку на знак, щоб вона його не перебивала.

— Чи не помічав ти часом яких-небудь проявів того, що твоє місцезнаходження викрито, Симеоне? Хоча б тими, хто раніше бачив тебе у Шартрі, чи кимось іншим?

Симеон похитав головою.

— Останнім часом ні. Минуло вже понад п’ятнадцять років відтоді, як я приїхав на південь, і, можу тобі зізнатися, увесь цей час в мене не було жодного дня, коли б я не чекав, що мені раптом приставлять холодне лезо ножа до горла. Проте нічого надзвичайного я не помітив.

Алаїс більше не могла мовчати.

— Тату, те, що я хотіла розказати, стосується справи. Я маю розповісти тобі, що трапилося потому, як ти залишив Каркассону. Будь ласка...

* * *

Коли Алаїс завершила свою розповідь, обличчя Пелетьє стало багряно-червоним. Алаїс боялася, що він утратить самовладання. Тоді ні Алаїс, ані Симеон не зможуть заспокоїти його.

— Трилогію знайдено, — нарешті промовив Пелетьє. — Щодо цього більше не може бути сумнівів.

— Угамуйся, Бертране, — спокійно відказав Симеон. — Лють тільки затьмарює твої судження.

Алаїс обернулася до вікна, почувши гамір на вулиці. Пелетьє також підвів голову після хвилинного вагання.

— Дзвони знову почали дзвонити, — промовив Бертран. — Я маю повернутися до будинку сюзерена. На мене там чекає віконт Тренкавель, — він знову замовк, — мені слід подумати над тим, що ти мені розповіла, Алаїс, і вирішити, як вчинити. Тепер ми мусимо зосередитися на нашій подорожі додому.

Пелетьє обернувся до свого друга:

— Ти, Симеоне, поїдеш із нами.

Поки Пелетьє говорив, Алаїс помітила, що Симеон відкрив гарно оздоблену різьбленням дерев’яну шкатулку, яка стояла у дальньому кутку кімнати. Алаїс підійшла ближче. Кришка шкатулки була обшита малиновим оксамитом, що був зібраний у глибокі брижі, неначе запона навколо ліжка.

Симеон похитав головою.

— Я не поїду з вами, але вирушу вслід разом зі своїми людьми. Тому заради безпеки ти маєш узяти оце.

Він запустив руку в шкатулку. Прозвучав тихий тріск і раптом унизу скриньки висунулася маленька шухлядка. Коли Симеон випростався, Алаїс побачила, що на його долоні лежить якийсь предмет, загорнений у шмат овечої шкури.

Двоє чоловіків перезирнулися, й Пелетьє взяв Книгу з простягненої Симеонової руки і заховав її під плащем.

— У своєму листі Хариф згадує про сестру, що живе у Каркассоні, — промовив Симеон.

— Вона, мабуть, просто друг Noublesso — це моя інтерпретація його слів. Не можу повірити, що він мав на увазі більше, — кивнув Пелетьє.