Читати книгу - "Брама"

— Утім, Робе, — розсудливо говорить Зіґфрід, — ми це вже обговорили. Вони досі живі. Геть-чисто всі. Час для них зупинився…

— Знаю, — вию я. — Зіґфріде, хіба ти не розумієш? Ось у чому суть: я не просто вбив їх, а й досі вбиваю!

Робот терпляче питає:

— Робе, ти гадаєш, що так і є?

— Клара так думає! Вона думає так зараз і думатиме завжди, доки я живий. Для неї це трапилося не багато років, а кілька хвилин тому і триватиме, поки я буду жити. Я тут, старію, намагаюся забути, а Клара там, нагорі, у YY Стрільця, плаває, як муха в бурштині!

Схлипуючи, я падаю на голий пенопластовий килимок. Потихеньку Зіґфрід відновлює весь кабінет, уставляючи елементи декору. Наді мною висять піньяти, на стіні — голограма озера Гарда у Сирміоне, повітряні та водні човни, купальники, які веселяться.

— Робе, звільнися від болю, — м’яко радить Зіґфрід. — Дай йому вийти назовні.

— А що я по-твоєму роблю? — перекочуюся на пенопласті й витріщаюсь у стелю. — Я міг би побороти біль та почуття провини, якби й вона змогла. А для неї все триває. Вона там, застрягла в часі.

— Говори, Робе, — наполягає Зіґфрід.

— Я й кажу. У її думках свіжа кожна секунда, коли я пожертвував її життям, щоб урятувати своє. Зіґфріде, я житиму, постарію і помру, а для Клари ця секунда ще триватиме.

— Розповідай, Робе. Вислов усе.

— Клара гадає, що я її зрадив! І цієї миті теж. Я не можу з тим жити.

Настає дуже тривала пауза. Нарешті Зіґфрід відповідає:

— Але ж живеш.

— Що?

Я подумки перелітаю на тисячі світлових років.

— Робе, ти живеш із цим.

— Ти називаєш це життям? — уїдливо коментую я, підводячись і витираючи носа однією з його чергових серветок.

— Робе, ти дуже швидко реагуєш на все, що я кажу, — говорить Зіґфрід, — тому, на мою думку, твоя реакція — це контрудар. Ти відбиваєш усі мої слова. Тепер моя черга завдати удару, Робе. Ти живеш, зрозумій.

— Ну, гадаю, що так.

Це, скоріш за все, правда, яка просто мені не подобається. Знову западає довга пауза, після якої Зіґфрід додає:

— Робе, ти знаєш, що я просто робот. Також ти розумієш, що моя функція — розбиратися з людськими почуттями. Я не можу їх відчувати, але здатен відтворювати за допомогою схем, аналізувати та оцінювати. Я можу робити це як для тебе, так і для себе. Я спроможний вибудувати парадигму й оцінити пріоритетність людських емоцій. Почуття провини? Воно болюче, але саме через це покращує поведінку. Це почуття спонукає цуратися вчинків, за які ти почуватимешся винним. То дуже цінна річ для тебе й для суспільства. Але почуттям провини не можна послуговуватись, якщо його не відчуваєш.

— Я відчуваю його! Господи, Зіґфріде, ти це знаєш!

— Знаю, — відповідає робот, — що зараз ти дозволяєш собі відчути його. Воно тепер відкрите і ти можеш змусити його працювати на себе. А коли це почуття приховане, то воно лише шкодить. Моя функція, Робе, — допомагати тобі вивільняти свої почуття, щоб ти міг їх використовувати.

— Навіть негативні емоції? Провину, страх, біль, заздрощі?

— Провина, страх, біль, заздрощі — це мотиватори, спонуки, які допомагають стати кращим. Я не маю таких емоцій, Робе, хіба що гіпотетично, коли будую парадигми й оцінюю їх із метою проаналізувати.

Знову пауза, що справляє на мене дивне враження. Коли Зіґфрід робить паузу, він або дає мені час щось усвідомити, або вибудовує складний ланцюжок аргументів щодо мене. Певен, цього разу Зіґфрід зробив паузу з першої причини, але не через мене. Нарешті він говорить:

— Робе, ти поставив мені питання.

— Питання? Яке?

— Ти запитав: «Ти називаєш це життям?». Я відповім: «Так». Це саме те, що я називаю життям. І суто гіпотетично дуже заздрю цьому.

«Премія Галактики» в номінації «Найкращий роман» 1977 р.;

Премія Г’юґо в номінації «Найкращий роман» 1978 р.;

Премія «Локус» у номінації «Найкращий роман» 1978 р.;

Премія Джона Кемпбелла 1978 р.

Фредерік Пол — відомий американський письменник фантаст, автор, понад 70 романів, лауреат премії «Гросмейстер фантастики», введений до Залу слави наукової фантастики і фентезі. За роман «Брама» був нагороджений численними відзнаками в номінації «Найкращий роман»: NEBULA (1977). HUGO (1978), премією Джона Кемпберга (1978), LOCUS (1978). За мотивами книжки в 1990-х роках було розроблено популярну комп'ютерну гру. Перекладений багатьма мовами, роман має величезну популярність серед любителів фантастики.

Брама відкривала шлях до всіх скарбів Усесвіту... і до всіх його несусвітніх жахіть. Коли проспектор Роб Броудгед досяг Брами на космічному кораблі гічі, він вирішив, що знає, який рейс