Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

подався навпростець через жито до Ганни. Його трюк був до того несподіваний і втішний, що вона нестямилась, як сама простягла назустріч обійми. Володимир підняв на момент її над житом, удаючи, що зараз він із нею полине вгору, де його сестриці, вільні літавиці… Ганна пручалася, але, визволившись, зі сміхом промовила:

— Їй-богу, який ви ще юнак, Володимире Андрійовичу!

— Це ж ви мене так відмолодили. Я ж вас цілий ранок шукаю. Я знав, що ви сумуєте.

— Який же ви хороший.

— Приходжу до помешкання — нема. Значить, у лісі. Ходив туди, сюди, всі стежки обійшов — таки нема. Ні, думаю, їй тісно в лісі, вона пішла в поле…

— А чому ви не подумали, що на річку?

— Інтуїтивно відчув. Я ж вас знаю краще, ніж ви думаєте.

— Он як! Бутерброда хочете?

— У вас і їжа з собою? З охотою.

Вони сіли на межі й, весело розмовляючи, жували бутерброди.

Раптом серед розмови Володимир почав прислухатися.

Зовсім близенько десь захавакала перепелиця.

— Їй-богу зловлю, — схопився він на ноги.

— Ну, й непосидющий же хлопчина, — сміялася Ганна. Але рухливість Володимира заразила й її.

Ганна вирішила сховатися від нього. Вона згинцем пішла житом у протилежний бік.

Через кілька хвилин почувся його голос:

— Ганно Павлівно, де ви? Я заблудив.

— Я тут, — викрикнула Ганна й мерщій перейшла в інше місце.

Цей маневр вона зробила кілька разів, аж поки не набридло. І в той час, як Володимир безнадійно галасував, Ганна мовчки лежала ниць на одному місці, розглядаючи комах, котики та зозулині черевички. Про Володимира вона вже забула. Коли раптом, як постріл:

— Ага, впіймалась, перепеличко!

Ганна скочила на ноги й, як ранена, схопилась за груди.

— Ах!.. як ви злякали мене.

Вона ледве трималась на ногах.

— Вибачте, Ганно Павлівно… Я ж не хотів, — підтримуючи в обіймах, заспокоював Ганну Володимир.

Вона визволилася з обіймів і лагідно посміхнулася:

— Нічого. Вже пройшло… Нарвімо волошок!

Уже під вечір вони поверталися додому з букетами волошок, котиків та сокирок. Овіяні польовим вітром, засмаглені сонцем, вони пашіли здоров’ям, голосно сміялись, дивуючи поодиноких дачників, що траплялися їм по дорозі.

Ганна запросила Володимира на обід до своєї господи, і ще цілий вечір вони співали соло та дуети під акомпанемент Володимира.

Минуло кілька днів майже безжурного життя. В момент, коли Ганні ставало сумно на самоті, вона в думках бажала, щоб прийшов Володимир, і майже кожного разу він приходив. За цей час вона багато дізналася з його біографії, і ті відомості ніби ще більше їх зблизили. Тепер в інтимній розмові Володимир признався Ганні, що він колись кохав дівчину, але не мав взаємності. Та дівчина скоро вийшла заміж, залишивши його на довгі роки з прикрим почуттям образи.

Ганна розрадила Володимира. На її думку, жінка, що недооцінює його як людину і як композитора, не варта його. В такі хвилини інтимної розмови Ганні хотілося розповісти Володимирові про власний біль, але кожного разу такі її наміри стримували якісь підсвідомі нитки образи за самого Ніка. Єдине, що свідчило з Ганниного боку про її інтимність, — це те, що вона дозволяла Володимирові подовгу пестити свою руку. Почувати його руку в своїй стало для Ганни символом моральної підтримки. В ці дні дачники бачили Ганну майже нерозлучною з Володимиром. Ніби демонструючи перед дачниками свою взаємну приязнь, вони кожного дня виходили разом по обіді зустрічати поїзди. Їх тут часто розважали різні особи, що маскували свою потворність дорогими вбраннями та фарисейськими чеснотами, коли бракувало вбрання.

— Ви подивіться, Ганно Павлівно, на цю даму з полив'яним носом. Її різнокольорова клинчаста сукня тільки свідчить про те, що ця дама хоче мати стільки ж романів, скільки кольорів на її сукні.

У такий спосіб Володимир робив оглядини, як він казав, «звіринця». Він завжди показував Ганні якихось нових екземплярів із новими властивостями, й Ганна щиро тішилася з його зауважень.

Одного разу, коли Ганна шукала очима підхожого екземпляра, щоб порекомендувати для оцінки Володимирові, з натовпу несподівано долетів до неї радісний дитячий