Читати книгу - "Віннету І"

знали, але що було правильним і корисним. Він говорив нам також і про віру блідолицих, про Великого Духа, Творця і Вседержителя всіх людей. Цей Великий Дух велів блідолицим і червоношкірим бути друзями і любити одне одного. Але хіба блідолиці виконали його волю, хіба вони принесли нам любов? Ні! Мої брати і сестри можуть підтвердити це!

— Хуґ! — дружно відповів хор голосів.

— Вони прийшли для того, щоби пограбувати нас і забрати у нас усе. І це їм часто вдається, бо вони сильніші за нас. Там, де пасуться бізони і мустанги, вони побудували великі будівлі, від яких ми потерпаємо. Там, де раніше червоношкірий мисливець міг проїхати через савану, тепер парує вогняний кінь із великими вагонами, і в них до нас приїздитимуть все нові і нові вороги. А якщо червоношкірий втече звідти подалі — кудись, де ще зможе спокійно померти, то і там недовго триватиме його спокій, і він зустріне якогось блідолицього, а той вистежить червоношкірого, щоби відібрати у нього землю і побудувати там ще щось. Ми зустріли таких блідолицих і говорили з ними мирно. Ми сказали їм, що ця земля належить нам. Вони не мали що заперечити і змушені були погодитися. Але коли ми наказали їм іти геть і відмовитися від ідеї пустити вогняного коня через наші пасовища, то вони не послухалися і застрелили нашого Клекі-Петру, якого ми поважали і любили. Мої брати і сестри підтвердять, що Інчу Чуна говорить правду!

— Хуґ! — в один голос крикнули червоношкірі.

— Ми привезли тіло вбитого сюди і зберегли до дня помсти. Цей день настав. Сьогодні буде поховано Клекі-Петру, а разом із ним і його вбивцю. Окрім того, ми схопили ще трьох людей, які стали свідками цього злочину. Це друзі вбивці і спільники кайова, у чиї руки вони нас привели. Але вони заперечують це. Для будь-яких інших червоношкірих того, що ми знаємо про них, було б достатньо, щоби приректи їх на страшну смерть. Але ми хочемо бути вірними своєму вчителеві і залишимося справедливими. Оскільки вони не зізнаються, що були нашими ворогами, то ми будемо допитувати їх і вирішимо їхню долю за результатами цього допиту. Мої брати і сестри можуть висловити свою згоду зі сказаним!

— Хуґ! — дружно відповіли всі довкола.

— Сер, це звучить непогано, — сказав мені Сем. — Якщо вони збираються допитати нас, то, може, все ще не так погано, як ми думали. Сподіваюся, нам удасться довести нашу невинуватість. Ми все пояснимо цим людям і переконаємо їх відпустити нас.

— Семе, вам це не вдасться, — заперечив я йому.

— Чому не вдасться? Невже ви думаєте, що я не вмію говорити?

— Ні, говорити вас із дитинства потроху навчили! Але ви були тут шість тижнів і за такий тривалий час не зуміли покращити думку апачів про нас.

— Вам також, сер!

— Це правда, бо спершу я не міг говорити, а коли знову здатен був поворухнути язиком, то мене не захотів вислухати жоден червоношкірий воїн. Тож ви не можете заперечити, що мені так і не випала нагода спробувати захиститися.

— Тож і тепер не робіть цього!

— Чому ні?

Табір племені лакота (сіу) у Пайн-Ридж. Південна Дакота, 1891 рік. Фото Джона Ґребла. Бібліотека Конгресу США.

— Бо нічого не вийде. Ви, як і кожен ґрінгорн, занадто недосвідчений у таких справах, тож не допоможете нам, а, навпаки, тільки погіршите ситуацію. Я не заперечую, що ви страшенно сильний, але ваша сила тут нам нічим не допоможе, бо ідеться насамперед про досвід, хитрість і кмітливість. А ці чесноти вам не властиві. Ви не винні в цьому, бо просто народилися обділеним усіма цими чудовими рисами. І саме тому повинні довіритися мені і не втручатися у справу нашого захисту.

— Тоді я бажаю вам більше успіху, ніж досі, любий Семе!

— Так і буде. Побачите — я все зроблю якнайкраще.

Ми ще встигли обмінятися цими репліками, бо наш допит почався не відразу. Інчу Чуна і Віннету розмовляли з Танґуа і дивилися у наш бік. Це означало, що говорять вони про нас. Погляди обох апачів ставали усе похмурішими і суворішими, а жести і міни вождя кайова були жестами і мінами людини, яка наговорює на інших, аби викликати підозру. Але ми не знали, що саме він брехав про нас, аби під’юдити проти нас апачів! Потім вони підійшли до нас. Обидва апачі стали праворуч від нас, Танґуа — ліворуч, біля мене. А Інчу Чуна заговорив голосно — так, аби це могли чути всі:

— Ви почули сказане Інчу Чуною. Тепер ви маєте право захищатися. Відповідайте на питання, які вам ставитимуть. І говоріть лише правду! Це ви ті блідолиці, які міряли землю для вогняного коня?

— Так. Але я мушу сказати тобі, що ми троє не міряли, а лише захищали землемірів, — відповів Сем. — А що стосується четвертого з нас, якого називають Вбивчою Рукою, то…

— Мовчи! — перебив його вождь. — Ти маєш лише відповідати на мої запитання і нічого більше не додавати. Отже, ви належите до тих блідолицих? Відповідай «так» або «ні».