Читати книгу - "Синi етюди"

- Криленко.

…Шановний пане Криленко. Я, бачите, заздрю цим гомункулам. Крiм того, я думаю,- i Сердюк узяв зовсiм професорський тон,- оскiльки наша сучаснiсть характеризується проблемами, так би мовити, вищого iнтернацiонального порядку, оскiльки я, частка цiєї сучасности, не можу не цiкавитися внутрiшнiм змiстом вiдомих менi народiв. Ви мене, очевидно, розумiєте?

- На жаль, нi,- вже трохи рiзко кинув Криленко.

- I я шкодую,- серйозно сказав Сердюк i раптом по-дитячому зареготав: - Ви мене, будь ласка, не слухайте. Все це - експеримент, не бiльше. Сидiв напроти вас i думав: а що як я вiзьму та й заговорю з цим добродiєм езопiвською мовою?

Криленко змiряв спокiйним поглядом свого спiвбесiдника i мовчки вийняв з кишенi портсигара. На цей раз вiн i натяку не подав, що iнженер дратує його своїми виходками. Тепер не залишилось жодного сумнiву, що перед ним сидiла психiчно ненормальна людина.

Одноманiтнi перебої колiс бились у вагон з колишньою настирливiстю. Сердюк мовчав i дивився у вiкно, повз котре з тоскним посвистом летiла осiння нiч. Криленко, запаливши сигару, лiг i одвернувся до стiни. В купе стояв той химерний електрично-тьмяний присмерк, який буває тiльки у вагонах вищого класу. Було тепло i затишно, i мисль обминала i буднi, i невдачi, i нуднi обов'язки. Тодi десь клубились тихi асоцiацiї i загортали купе в фiлософiчно-задумливе мереживо.

- Так… так-с! - кинув за спиною Криленка Сердюк. Але Криленко вже не звертав уваги на iнженера. Вiн найшов вигiднiшим для себе подрiмати. Вiн мав добрi нерви, i тому, коли попадав у становище, подiбне даному, завжди вмiв найти в нiм своє мiсце. I тепер вiн скоро втямив, що химерний iнженер хоч i явно психiчно ненормальний, але, без сумнiву, має тихий темперамент, i йому нiчого не заподiє. Отже, краще заплющити очi i помiркувати про своє майбутнє. За два днi вiн мусить увiйти в зовсiм нову обстановку, що в нiй не був бiльш як чотири роки. Ще декiлька станцiй - i нова станцiя його життя. Вiн полiз у бокову кишеню i, дiставши там паперовник, витяг з нього акуратно згорнений учетверо аркуш паперу й посунувся ближче до електрики. Аркуш було списано дрiбними, але чiткими лiтерами - рукою самого Криленка. Це була його бiографiя, що її вiн заготував ще в берлiнському будинку над Шпрее. Вiн завбачливо написав її, припускаючи, що в "Цека" загублено його анкету i що в час призначення його на нову посаду вiдсутнiсть бiографiчних даних може ускладнити справу.

- Народився я,- мовчки, через рядки читав вiн свiй життєпис,- в 1891 роцi, в Києвi… Батько мiй iнженер-путiєць, старий есдек (умер)… Мати - вiдома українська самостiйниця (умерла)… Братiв, сестер не мав… З двадцяти рокiв с.-д… В есдебе з 16-го року. Освiту маю унiверситетську, вищу школу скiнчив у Нiмеччинi… Фах - iнженер-механiк… З двадцяти рокiв жив у Швейцарiї, Нiмеччинi, Росiї, Українi… З дружиною розiйшовся… Остання посада…

Вiн перечитав ще рядкiв 30 i положив листа на груди - одноманiтний перебiй колiс заколисував - i сплющувались очi. В купе, що праворуч, зiбралась, очевидно, весела компанiя, i вiдтiля, не стихаючи, пробивався гомiн. Експрес пролетiв уже декiлька нiчних станцiй i, розрiзаючи осiннiй туман порожнього степу, поспiшав до вузлового пункту. Криленко мав свiй режим i тому рiшуче боровся зi сном: в цей час вiн мусiв читати. Положивши в паперовник свою бiографiю, вiн почав перебирати в ньому з напiвзаплющеними очима акуратно згорненi листи. Не дивлячись, вiн витяг одного з них, i розгорнув.

- Мiй коханий Яремо,- байдуже водив вiн зiницями по претензiйних рядках листа колишньої своєї дружини.- Я знову про те ж: ти покинув мене, але я свого котика кохаю, як i в першi днi безумного медового мiсяця. Як зараз бачу перед собою твою класичну постать. Цей високий, енергiйний лоб, цi розумнi темно-суворi очi, цю iронiчну посмiшку, що ховається в куточках уст. Цього я нiколи не забуду. Але гадаю, що й ти мене не забудеш, бо за кожним твоїм кроком до самої смерти буде пильно стежити твоя колишня кiшечка… I от, як тiльки я узнаю, що ти покохав когось,- чекай мене: тебе уб'є жiнка, яка…

Криленко, не дочитавши листа, спокiйно положив його у конверт i засунув у паперовник. I тут же, зиркнувши на Сердюка, який i тепер сидiв у колишнiй позi бiля вiкна, вiн в'яло подумав, що Сердюк по сутi його колега i що в Сердюка таке ж волосся, як i в його колишньої дружини. Криленко, щоб розвiяти сон, навiть хотiв заговорити з iнженером. Але в цей момент дверi з шумом одлетiли вбiк i в купе увiйшов жвавий пасажир. Вiн мав трохи розхристаний вигляд, i його червоне обличчя уїдливо пiдкреслювало, що вiн допiру провiв декiлька годин з веселою компанiєю в купе, що праворуч, i не без участи виноградного чи якогось там iншого вина. Криленко тiльки тепер догадався, де був цей спутник, i, зиркнувши на його осадкувату фiгуру, на його пiдсмаленi очi та парикмахерський продiл, подумав, що йому, Криленковi, усмiхається перспектива дещо узнати про Сердюка i головне - розвiяти сон.

II

- Gaudeamus igitur, juvenes dum sumus! - надто непримушено скрикнув супутник iнженера i пiдсiв до Сердюка… Ну… ну… чи не досить мовчати?

- Я не мовчав, - заперечив iнженер i пiдкинув плече.

- Очевидно, вже з вами познайомився? - звернувся жвавий пасажир до Криленка.- Це з ним буває. Так би мовити, "пар оказьон". Але говорив вiн безперечно не на ту тему, яка його цiкавить… Так я кажу, Сердюче, чи нi? Ну?

Iнженер не вiдповiдав. По всьому видно було, що його карючить тон i непримушенiсть супутника.

- Так тодi дозвольте й менi познайомитись з вами,- сказав несподiвано жвавий пасажир i подав свою руку Криленковi.

Це знайомство скидалось уже на сценку з оперетки, i не тiльки не знервувало Криленка, навпаки: цiлком задоволило його.

- Журналiст Шарко,- рекомендував себе пасажир.- Спiвробiтник усiх газет стольного града, автор кiлькох книжок на рiзноманiтнi теми, друг i добрий знайомий всiх сильних свiту сього, модернiзований Хлестаков. коли хочете, про що цинiчно й сурмлю на всiх перехрестях. Словом, реклама, реклама й реклама… висловлюючись стилем Ленiна.

- Дуже приємно,- усмiхнувся iронiчними куточками уст Криленко.- Я бачу, що наша країна не жартуючи збирається бути новою Америкою.

- О, безперечно! - скрикнув Шарко.- Вашу увагу (вiн сам догадався, що його спiвбесiдник довго жив за кордоном) явища сучасного побуту будуть вражати на