Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Та й подався до себе на купину.
Як бідний чоловік нищив панів
Було два брати: один убогий, а другий багатий. Допіру той бідний стає у багатого за сніп робити, вимовив собі таке: що за день заробить, той зараз йому і сніп викидає; братові ж копи ставить уряд, а свої збоку. Коли хтось вночі йому колоски обдзьобує.
Аж тут його багатий брат обід справляє. А бідний каже до своєї жінки:
— Піду я до брата, може, мені дасть хоч шматочок хліба та келишок горілки.
Брат, побачивши, що він іде, каже:
— Ледащище, не хоче робити, а йде до мене горілку пити.
А він те почув, що так його багатий брат сказав, взяв і вернувся.
Але жінка багатого виходить. Взяла того бідного до комори, дала йому келишок горілки й їсти, і дала йому буханець хліба та й каже:
— Візьми та поділи хоч тим свої діти.
Він, прийшовши на поле до жінки, поділив між дітьми той хліб і каже:
– Іди ж з дітьми додому, а я буду тут ночувати і пильнувати, хто нас праці збавляє.
Сідає коло свого полукіпка і вартує, хто йому таку шкоду робить.
Аж прилітає вночі птах. Сів на його полукіпкові на верхнім снопі, і з верхнього снопа аж до самого споду обдзьобує колоски. Пробудився той чоловік і схопив того птаха. Взяв зв'язав йому крильця й ніжки і дав дітям бавитись. І каже:
— Бавтеся, діти, доки не замучите!
Починає той птах проситися:
— Пустіть мене живого, більше я не буду.
Але йому не вірять. І каже той чоловік до нього:
— Ти, безчеснику! Не вважаєш на мої злидні і збавляєш мене шматка хліба!
А той птах каже до нього:
— Ти собі на те не вважай, тільки відпусти мене. Бо я, — каже, — є пан Пташинський, але прибудь до мене, то будеш мати що схочеш, я тобі нагороду дам за те, що мене відпустиш.
Той чоловік відпускає його і каже:
— Пам'ятай, щоб ти тут більше не був, бо як впіймаю другий раз, то замучу.
Отож під час якогось свята каже той чоловік до жінки:
— Лишайся ти, жінко, дома, а я піду до того пана Пташинського. Може, він нам якусь нагороду дасть за те, що нас праці збавив.
І приходить він в те село, де той Пташинський сидить. Але дивиться — якийсь дід сидить на воротях. Він каже:
— Добрий день тобі, діду. Чи то тут пан Пташинський живе?
А той дід каже:
— А он в селі на горі палац, то він там живе.
Приходить він під той палац, і там дід убраний сидить. Він питає його:
— Тут пан Пташинський сидить?
А той дід каже:
— Тут. А ти, чоловіче, чого до нього йдеш?
А той чоловік каже:
— Бо він мені хліба збавляє. Що я зароблю за день, то він за ніч зіп'є.
А той дід каже:
— То він тебе нагородить за те, що ти сам схочеш. Але як буде тобі давати гроші, то не бери. І так він тобі буде давати все, що має в хазяйстві, то не бери. Тільки будеш його просити за той млиночок, що стоїть на столі.
Прийшов він до нього і каже:
— Що ж, пане, прийшов я до вас, щоб ви дали мені якусь нагороду за те, що мене збавили праці.
А той Пташинський каже:
— Добре, моє серце! Я тобі дам нагороду за те. А що ж ти хочеш?
А той чоловік каже:
— Нічого я не хочу, але нехай пан будуть ласкаві і дадуть мені той млиночок, що на столі стоїть.
Пташинський каже:
— Що ти, чоловіче, будеш з тим млинком робити? Краще я тобі дам табун коней.
А він каже:
— Ет, пане! Що я буду робити з тими кіньми, я не маю, де їх подіти.
— Ну, то я тобі дам табун волів.
— Дякую панові! Нащо ж мені їх, коли я не маю, де їх діти.
— Ну, то я тобі дам отару овець, то вже, може, буде де подітися з ними? А якщо не хочеш овець, то я тобі дам бричку, повну грошей, і четверо коней.
А він каже:
— Спасибі панові! Що ж! Як я візьму коні, бричку і гроші, то ніхто не скаже, що мені пан дав, а скажуть, що я когось розбив і то дістав.
А Пташинський каже:
— Коли не хочеш коней, овець і брички з грішми, то не дам тобі нічого.
А той чоловік:
— Бог заплатить панові за те. — І йде.
Але, як вже відійшов той чоловік, Пташинський собі подумав: «Що ж, як йому нічого не дам, то вже, як спіймає мене, то замучить». І каже до нього:
— Вернися, чоловіче!
Той вернувся. Пташинський каже до нього:
— Ну, то вже візьми собі той млиночок.
Так той узяв, подякував та й пішов від нього.
Приходить до того діда, що коло брами сидить, і каже:
— Зле ти мені, діду, порадив! Якби був узяв гроші, то мав би звідки жити. А так послухав тебе, то що ж млинком маю робити?
А той дід каже:
— Не журися. Ти тим млинком матимеш з чого жити.
І каже:
— Млинку, млинку розтворися. І щоби тут було всього їсти і пити краще, як в якого пана.
Млинок розтворився — є що їсти і пити. Попоїли вони обидва з тим дідом, попрощалися, і пішов собі той чоловік з млинком додому.
Іде, зустрічає вівчара, який пасе вівці. І каже:
— Добрий день тобі, чоловіче. Чи не маєш шматка хліба дати мені?
А той вівчар каже:
— Ні, нема, чоловіче. Мав я кавальчик, але з'їв.
А той чоловік, що мав млинок, відходить від нього, і подумав собі: «Га, маю вже шматок хліба, треба і другому дати». І каже:
— Млинку, млинку, розтворися, щоб тут було їсти і пити.
Млинок розтворився — є що їсти і пити.
Закликав він того вівчара, посідали, їдять і п'ють. А при тім говорять між собою:
— Як ти, — каже той чоловік до того вівчара, — позганяєш ті вівці, коли вони так порозходилися по степу?
А той вівчар каже:
— Дай мені той млиночок, то я тобі покажу.
Той бере дає йому той млинок. Допіру той вівчар каже:
— Піди, бучку, позганяй мені тії вівці!
Пішов бучок і позганяв вівці. Беруть вони і міняються. Той чоловік, що перше мав млинок, бере бучок в руки і йде. Відійшов за верству, а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі», після закриття браузера.