read-books.club » Пригодницькі книги » В нетрях Центральної Азії 📚 - Українською

Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

142
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В нетрях Центральної Азії" автора Володимир Опанасович Обручев. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 92 93 94 ... 98
Перейти на сторінку:
і маленькі на прямовисній осі; богомолець повинен повернути цей вал хоч би один раз навколо його осі, і тоді всі написані на ньому молитви піднесуться до богів. Часто поставлено декілька циліндрів, до десяти рядом, і треба їх повернути один за одним. А потім ще ручні молитовні млини: це вже маленький валик з молитвами на осі; він крутиться сам від розмахування рукою, в якій його несуть. От і бачиш чоловіка або жінку, що йде по вулиці і крутить в руці такий молитовник весь час і уявляє собі, що вона сама молиться. І, нарешті, водяні млини: на струмку, що біжить вниз по схилу, поставлений вал з молитвами, а під ним прямовисні лопатки, в які б'є вода і крутить вал, що підносить, тобто крутить, молитви невпинно.

Бачив я тут і старанних богомольців, які від храму до храму повзуть на колінах або навіть стають на коліна, лягають на землю на весь зріст, підіймаються на коліна, встають і знову повторюють той же поклін і так без кінця цілий день, доки не обійдуть весь храм або квартал чи всю Лхасу, згідно з обітом. Бачив таких і думав, що вони якісь важкі гріхи замолюють. Таких богомольців впростяж на землі можна бачити тут кожний день. Під коліна і під долоні деякі підкладають лахміття, дощечку, подушку, щоб не розтерти їх об землю.

Потім поклоніння різним святиням всякими способами: найпростішим є прикладання свого чола до правого або лівого коліна статуї будди або якого-небудь святого, причому пошепки вимовляються побажання, прохання про що-небудь — зцілення, дитину, нагороду та ін. Прикладання чола до високої фігури з драбинки, яку треба підставити і за це пожертвувати ламі яку-небудь монету; або прикладання з налиттям масла в лампаду, в світильник, також ще з мздою та інші в різних видах.

Або ще хитрощі. Є священна фігура, у якої з піднятого пальця краплями виступає вода, яка вважається священною; її замішують з борошном і роблять червоні пілюлі, які продають як. засіб від різних хвороб. А вода виступає тому, що голова фігури порожниста і від неї іде до пальця трубочка; в голову наливають воду час від часу.

Статуям різних богів паломники жертвують маленькі фігурки, які лами самі ліплять з глини або видавлюють у формах, випалюють і продають. Це безневинний спосіб виручки грошей — богомолець несе що-небудь на згадку, тоді як всякий збір за поклоніння, на масло, свічки і інші потреби храмів не дають йому нічого, крім спогадів. А ще гірше всякі віщуни, які пристроїлись до всіх храмів, чоловіки і жінки; вони оббирають прочан, віщують їм за мзду всілякі блага в майбутньому або дають поради на різні випадки життя.

Ну, одним словом, дорогий Хомо, надивився я на нрави і звичаї священного міста і починаю думати, що вся ця буддійська релігія — суцільна омана для наживи одних людей за рахунок праці інших, за рахунок їх віри в богів, у віщунів, у молитви і пожертвування невидимим силам.

Ти знаєш, що у монголів кладовищ нема; тіла померлих виносять в степ на розтерзання хижим птахам і звірам і тільки тіла гегенів, князів і багатих людей ховають в субурганах. А тут у Лхасі і простих ченців не ховають; їх виносять спеціальні могильники з простих людей в певне місце за містом, що називається дуртод, де тіло ріжуть на частини, м'ясо віддають грифам, а кістки дроблять і кидають ягнятникам. При цьому спалюють куриво, і це приваблює птахів; побачивши дим, що здіймається над цим місцем, вони злітаються здалека і починають свій бенкет. І то правда, тут ченців так багато, що якби їх ховали, — всі околиці Лхаси були б зайняті могилами ченців. А так, чернець помер і зник, м'ясо з'їли грифи і полетіли, а кістки розкидані по околицях, на них не написано, кому вони належали за життя.

Обійшов я вже всі вулиці Лхаси і прийшов до висновку, що красивих будинків зовсім нема, всі однакові, без статуй, карнизів і прикрас, нижні поверхи без вікон, верхні з однаковими невеликими в один або два яруси, покрівлі плоскі, всі будинки погано побілені вапном. Тільки великі східці, що йдуть з нижньої частини міста до верхньої, трохи порушують одноманітність, якщо дивитися на місто з південної сторони, від берегів ріки Уйчу».

П'ятий і останній лист примусив себе довго чекати; консул одержав його знову з Урги через консульство, куди його доставили прочани, повернувшись із Лхаси. Він мене порадував.

«Дорогий Хомо! Можу тобі повідомити хорошу звістку, мій син знайшовся, і ми збираємось їхати додому.

Знайшов я його випадково. Дізнався я, що за містом є горб з печерами, в яких сидять найнабожніші пустельники; вони замуровані в маленьких келіях, вирубаних на схилі в кам'яній м'якій породі, і їм тільки раз на добу подають воду і хліб через отвір в стіні. Вони залишаються там до самої смерті і навіть довше, тому що їх не звільняють, поки вони не помруть в ув'язненні, їм тільки перестають приносити хліб і воду, якщо вони декілька днів будуть незайманими. І ось я дізнався, що буде велике свято — замуровування нового пустельника, який погодився закінчити своє життя в ув'язненні; його будуть супроводжувати в цю могилу навіть хамбо-лама і багато лам та мирян.

У призначений день я пішов до цих печер і виліз на уступ горба перед ними, з якого видно було дорогу з Лхаси до них. Скоро з'явилась по дорозі з міста велика процесія. Попереду бігли хлопчики, які посипали дорогу пелюстками білих квітів. За ними йшли по три в ряд тридцять лам з довгими трубами, в які вони трубили. Потім ще десятків зо два з куреннями в чашах, всі в своїх жовтих одіяннях і гострих ковпаках; далі верховний лама в дзвоником і чашею під зеленим покривалом, а за ним новий пустельник у білому одязі, якого вели двоє лам під руки. За ними йшли ще лами з чотками і куреннями і юрба прочан та цікавих. Процесія рухалась урочисто і ловагом, з співами. Коли вона проходила повз мене, я побачив, що цей новий пустельник — мій син Омолон; він ішов, ледве переставляючи ноги; його вели лами. Я впізнав його, коли він був ще кроків за п'ять від мене; охоплений жахом і жалістю, я не втримався і, в проміжку між звуками труб, вигукнув голосно його ім'я. Він здригнувся, підвів голову в мій бік; біля мене стояло на горбі ще

1 ... 92 93 94 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В нетрях Центральної Азії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В нетрях Центральної Азії"