Читати книгу - "Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах"

Кінг розуміла, що за ці роки в ній відбулися зміни. Її це лякало. Можливо, її більше лякала реакція з боку інших. У листі до батька, після вступу в сербську армію, вона, зокрема, писала таке:

Благослови тебе Бог, любий тату, я так тебе люблю, ти навіть собі не уявляєш! Я все запитую себе, якої ти думки щодо того, як я змінилася. Знаю, що війна зробила мене досить егоїстичною, що я тепер стала значно самостійнішою, ніж раніше.

Про свою закоханість вона не пише ані слова. Іові вона називає просто «приятелем», що було досить сміливо, особливо порівняно з передвоєнних засадами. Але мало хто тепер дбав про пристойні форми спілкування між неодруженими чоловіками і незаміжніми жінками. Не тут, не зараз.

До обіду Олива Кінг перериває роботу в промерзлому гаражі, йде снігом до маленької квартирки, яку вона ділить з двома іншими жінками-шоферами. Ледь увійшовши до будинку, вона одразу ж запалює гасову лампу, єдине джерело тепла в кімнаті, що в цю пору року постійно горить, поки вони вдома. Її турбують ціни на гас, вони невпинно ростуть. Глечик коштує 19 франків, і його вистачає на кілька днів. «Якщо Америка вступить [у війну], нам дозволять купувати гас за зниженою ціною».

Кінг вирішує залишитися вдома. Вона зробила все, що належить сьогодні. Нехай інший механік завершить роботу. Вона мріє про смачні тасманські яблука. Розмірковує, чи завершився їх сезон в Австралії? І чи надішле їй батько посилку з яблучками?

140

Лютневий день 1917 року

Флоренс Фармборо розмірковує про зиму в Тростяниці

Зима видалася кепською. У грудні вона отримала звістку про те, що її батько помер у віці 84 років, а минулого місяця помер голова російської родини, у якій вона жила, відомий хірург-кардіолог. На фронті знову затишшя. На цій ділянці Східного фронту всі більш-менш значні військові операції загрузли в снігу і мінусових температурах, тому до шпиталю до Флоренс пацієнти надходили рідко. В один день приймали двох поранених, в іншій — двох хворих. Загалом робити було нічого.

Як завжди, перебої з продовольством почастішали в зимові місяці, проте цього року становище ставало дедалі гіршим. У Москві й Петрограді спалахували хлібні бунти. Усе більше відчувалася втома від війни, невдоволення накопичувалося і тепер виражалося цілком відверто. Поширювалися чутки про заворушення, саботажі та страйки. До 1914 року багато асів економіки стверджували, що ймовірна війна буде короткою, а якщо вона затягнеться, то це призведе до економічної катастрофи. Урешті-решт вони виявилися праві. У всіх країнах, які воювали, практично закінчилися живі гроші. Деякий час війна фінансувалася або за допомогою кредитів, або за допомогою друкарського верстата. Причиною продовольчої кризи в Росії стали не тільки морози і перебої в постачанні, але й інфляція. А крім того, радість від численних літніх перемог на фронті поступилася місце розчаруванню, коли стало зрозуміло, що нескінченні жертви так і не сприяли вирішальній зміні подій.

Загальне неприйняття війни обернулося різкою критикою Верховного командування і навіть царя. Особливо активно поширювалися чутки про те, що відбулося чи, можливо, зараз відбувається при дворі. Убивство сумнозвісного старця Распутіна півтора місяці тому, здавалося, тільки підтвердило той факт, що російське суспільство розкладається — від низів і до самих верхів[229]. Багато подій майже не торкнулися Флоренс, яка тужила через подвійну втрату — батька і голови сім'ї, яка прихистила її, якого вона також уважала рідним. Утім, їй було щиро шкода царя, якого в кращому випадку описували як добромисного, але нездатного на рішучі дії.

Так, важка зима. Коли до загальної бездіяльності додається загальне хвилювання, то зрештою виникають нервозність, дратівливість, вічні сутички між персоналом госпіталю. Флоренс Фармборо сама відчуває роздратування.

Таке враження, ми всі чекаємо, що станеться. Так більше не може тривати. Постає багато запитань, на які ніхто не може дати відповіді. «Чи триватиме війна?», «Чи укладуть Німеччина та Росія сепаратний мир?», «Що в такому випадку робитимуть союзники?».

«Зима сумовита і гнітюча, — занотовує вона у своєму щоденнику. — Лід і холоднеча зробили все, щоб притупити наші думки і паралізувати наші сили».

141

Неділя, 25 лютого 1917 року

Бабуся Ельфріди Кур непритомніє перед торговцем кониною в Шнайдемюлі

На тій самій вулиці, де живе Ельфріда, торгують кониною. Торговця звати пан Йор. Він єврей. Ельфріда знає, що є люди, які погано ставляться до євреїв, але вона до них не належить. Одного разу вона навіть побилася з хлопчиком через те, що він назвав одну її подругу єврейською свинею. Довкола живуть багато євреїв і поляків, але в очах Ельфріди всі вони німці, нехай і різні.

Сьогодні бабусі Ельфріди стало погано, вона знепритомніла просто на вулиці, на морозі, перед м'ясною крамницею пана Йора. Перехожі внесли її всередину, поклали на диван у вітальні, і вона потроху отямилася. Але вона відчувала таку слабкість, що пан Йор був змушений відвезти її додому у своєму возі. Ельфріда з братом злякалися, побачивши, як їх бабусю заносять у будинок і укладають на ліжко, яке в неї бліде і застигле обличчя. На щастя, до них у цей час зайшла одна з сусідок і приготувала горнятко кави для бабусі. Так, справжньої-то кави майже не залишилося, суцільні замінники, на кшталт обсмаженого зерна, натомість сусідка поклала в чашку цукор, а не той штучний підсолоджувач, до якого вони вже звикли. Бабуся Ельфріди випила кави і за деякий час почувалася бадьоріше: «Тепер я зігрілася, діти».

Чому вона знепритомніла? Надто багато працювала, як і багато інших? Чи тому, що, як і всі, мало їла?

Ельфріду не полишало занепокоєння. Щоб виконати завдання з фізики, вона перебралася у спальню, вирішивши спостерігати за бабусею. Думки її були зайняті зовсім не школою. Близько тижня тому вони з подружкою ходили кататися на ковзанах на затоплений луг біля річки. Там було багато люду. Усі