read-books.club » Сучасна проза » Розколоте небо 📚 - Українською

Читати книгу - "Розколоте небо"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Розколоте небо" автора Світлана Талан. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 92 93 94 ... 98
Перейти на сторінку:
були затверджені Тимчасові правила трудового розпорядку в колгоспах. Згідно з ними, запроваджувалися каральні санкції у вигляді штрафу до п’яти трудоднів або й виключення з колгоспу за невихід на роботу. Також заборонялася робота поза колгоспом без дозволу його правління. Лупіков, ознайомившись із Тимчасовими правилами, одразу ж поїхав підводою селом разом із головою сільради, щоб вилучити у людей жорна, ткацькі верстати, борони. «Нічого не повинно лишитися такого, що відволікало б від колгоспної роботи», – пояснював він людям.

До Варі Лупіков не навідався – не колгоспниця, тож у неї залишилися батьківські жорна. У Ольги їх відібрали, тому вона часто приходила молоти на Вариних. В основному сестри подрібнювали на борошно порожні початки кукурудзи і тирсу з дерев. Використовували і лушпиння картоплі. Все, що можна було, перетиралося, змішувалося, додавалася полова або крихітка борошна, і пеклися коржики-маторжаники. А щоб не так розпадалися, призвичаїлися додавати перетерту кору липи, тоді вони хоч якось тримали форму. Маторжаники неможливо було розжувати, тому доводилося відкушувати і одразу запивати водою, щоб проковтнути. Ольга іноді приносила борошно, яке потрошечку додавала у страви.

Ледь скресла крига на озері, люд посунув туди. З крижаної води діставали мідії. Андрій приносив їх Варі, сам підсмажував на пательні, щоб вони розкрилися, і витягав справжнє м’ясо. Варя сама не їла мідій – залишала дітям. Їм варила «суп» – бовтанку з картопляного лушпиння, зафарбовану борошном, а інколи й краплею справжнього молока.

Люди з надією чекали на прихід весни, але ослаблений організм багатьох, хто пережив зиму, не витримував таку їжу. Вони мерли, не дочекавшись ані зелені, ні жаданої городини. Протягом голодної зими з’їли запаси до решти, тож скрутно було всім. Ловили в капкани усяку живність, але до весни не залишилося навіть ворон, не кажучи вже про горобців, яких давно виловили під стріхами.

Варя боролася за кожен день життя своїх дітей. Залишаючи їм харчі, вона потайки від Андрія терла стебла соняшників, які завалялися на городі, запарювала і їла. Страва не мала смаку, але й не була гидкою. Іноді вона варила дітям по кілька зерен пшениці, які колись дала сестра, розуміючи, що навіть в одній зернині може триматися ціле життя.

Ті, хто ще залишався живим, з нетерпінням чекали весни. А вона десь забарилася…

Розділ 89

– Дивись, що я вам принесла! – Ольга із задоволеною усмішкою поклала торбинку на стіл. – Тут картопля, щоправда, приморожена, бо перезимувала у землі. А ще там хвостики буряків!

– Де ти взяла? – здивовано запитала Варя, розкриваючи торбинку.

– Почали орати землю, і Сушко дозволив збирати картоплю і буряки, які залишилися у землі, – пояснила сестра. – Ти б бачила, скільки людей повзає по полю! Ми з Іваном хлопців підняли й побігли усі туди. Як бачиш, недаремно!

– Я навіть не знаю, що сказати, – Варя розгубилася від такого «багатства».

– Тепер розкажу рецепт нової страви – від людей почула. З картоплі можна зварити дітям ріденький суп, а лушпиння перетерти, додати початки з качанів кукурудзи, потовкти все разом, і можна пекти ліпеники. Щоправда, вони розпадаються і гіркуваті на смак, але ж можна додати липкої кори липи, а якщо потерти хвостик буряка, то вийдуть солодкі оладки. Знаєш, як їх ще називають? – Ольга посміхнулася. – Тошнотики! І вигадав хтось! До речі, вже є листя липи, тож можу поділитися, як пекти з них маторжаники. Та що там розказувати! Те ж саме з додаванням листя липи, воно хоча б смачне.

– Треба Андрія попросити нарвати.

– Ти гадаєш, це так просто? – хмикнула Ольга. – Діти й на верхівках дерев зщипують.

– Десь та нарве, – сказала Варя. – Щавель теж повищипували усюди до землі, але ж приносив трохи, я варила борщ, забілювала молоком, діти їли.

– Уже починає підніматися кінський щавель біля озера, на луках, з нього теж можна щось приготувати, але чула від людей, що від нього одразу жовтіють зуби, болять і кришаться.

– Тоді не буду дітям давати. Щоправда, від лободи їм не краще. Нагодую їх вареною лободою, і такий пронос починається, без кінця по ногах тече жовте, та й животи одразу починають пухнути, – пожалілася Варя.

– А ти все одно суши лободу, а як висохне, перетирай на борошно, от і буде з чого пекти маторжаники! – порадила Ольга. – І листя липи піде, теж суши на борошно. Згодиться. Ще варять коріння лопухів, але та бовтанка дуже вже гірка!

– Стільки страв, не знаєш, що і готувати! – сумно пожартувала Варя.

– Мало не забула! – Ольга ляснула долонею по коліну. – У маторжаники чи оладки, зви як хочеш, можна додавати мох із дерев, тоді вони пухкі будуть, як на соді!

Грюкнули двері, й зайшов осяяний усмішкою Андрій.

– А що я приніс! – радісно сповістив він. – Справжню картоплю і кропиву!

– У нас справжнє свято! – сказала Варя. – Зварю я для вас усіх борщ із картоплею і кропивою!

– Дітям залиш картоплю, – прошепотіла їй Ольга. – Борщ звари з лушпинням.

Андрій пішов до дітей. Він взяв на руки Сашка, а Маргаритка сама всілася йому на коліно.

– Ти приніс ховрашка? – спитала, хитро примруживши оченята-намистинки.

– Не спіймався сьогодні ховрашок, – відповів він.

– А коли спіймається?

– Скоро. Я заллю у його нірку водичку, він злякається, вилізе, а я його хап! І принесу Маргаритці.

– Не обдуриш? – допитується і в очі зазирає.

– Я колись тебе дурив?

Доки Андрій бавився з дітьми, Варя заходилася готувати борщ.

– Ледь не забула розповісти новину, – сказала Ольга, яка вже збиралася йти додому.

– Яку?

– Я ж тобі казала, що наприкінці березня розпустили актив?

– Так. До мене вони навідувалися востаннє в середині березня. Я тоді зварила юшку з конячим м’ясом, поклала у миску кілька шматочків, щоб дітей погодувати. А воно так смерділо карболкою, що носа не навернеш, – згадала Варя. – І саме тоді «червона мітла» увірвалася у хату. Почали нишпорити усюди, заглянули, як ворони у кістку, в кожний глечик – усюди порожньо. Тоді Ганна, грець би її вхопив, підійшла до столу, викинула м’ясо на долівку ще й ногою потоптала. «Не можна, – каже, – таку гидоту дітям давати».

– Її грець уже вхопив, – сповістила Ольга. – Жирувала, каталася як сир у маслі, та не все ж коту масляна. Як поперли активістів на роботу, так вона швидко змарніла. То була гладка як бочка, а то стала як скелет і незабаром почала блювати кров’ю. З тиждень вдома прохарчала кров’ю, і все. Кажуть, кров лилася з неї струмком. Напилася людської крові стільки, що аж із рота полилася!

– А її батько живий?

– А старий Теслюк ходив по сусідах, просив дати в борг

1 ... 92 93 94 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розколоте небо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розколоте небо"