Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

Після шестигодинної поїздки ми прибули в гори пізно ввечері, в такий час, коли всі монастирі та багато храмів уже зачинені, тому нам довелося переночувати в маленькому селі Жихуа. Наступного ранку ми повернулися до монастирів, де буддійські монахи зібралися в молитві довкола скляного саркофага. У ньому справді лежала пофарбована золотом мумія у молитовній позі. Настоятель наказав монахам відійти, щоб ми змогли роздивитися мумію. Структура тіла була зовсім неушкодженою, на ньому можна було запросто проводити екзамен з анатомії. Крізь тонку суху шкіру було видно окремі м’язи. У горах Жихуа в кожному монастирі є одне або декілька м’ясних тіл, як тут називають мумії. Через нашого китайського перекладача я запитав у настоятеля монастиря, яким чином тілу цього монаха вдалося так добре зберегтися після смерті. Його відповідь усе пояснила: «Бо він — святий». Після цього я зателефонував Жоу і з посмішкою розповів йому, що ми розгадали загадку: «Він — святий». Жоу вважав, що монахи припиняли їсти, як тільки відчували наближення смерті. За якийсь час вони починали їсти тільки зілля, при цьому сиділи у великому горщику з відваром трав. Нібито таким чином іноді вдавалося законсервувати їхнє тіло ще перед смертю. Так вони ставали святими. Тим часом монахи запросили мою доньку помолитися разом з ними; вони були дуже милі й посвятили її в таємниці буддійської молитви. Незвичайна компанія із маленьких лисих монахів та моєї високої доньки з довгим білявим волоссям потішила всіх, хто на це дивився. А наскільки її участь у молитві посприяє консервації мумій, покаже час. На жаль, я не можу розкрити рецепт трав’яної суміші.

XXI. Evolution

Цілком очевидно, що людина збудована за тим самим типом,

що й інші ссавці. (…) Із мозком, її найважливішим

органом, відбувається те саме, що показали Гакслі

та інші автори. Бішоф, свідок із протилежного табору,

припускає, що кожна головна борозна та звивина

людського мозку мають свій аналог у мозку орангутанга.

Проте він додає, що на жодному з етапів розвитку їх мозки

не демонструють повного збігу; та очікувати

збігу й не варто, адже тоді б вони мали однакову

інтелектуальну силу.

Чарлз Дарвін, 1871

XXI.1 Переговори і збільшення мозку

Бігамія — це на одну жінку більше, ніж треба.

Моногамія — також.

Рован Аткінсон

Розмір нашого мозку та наш інтелект протягом еволюції надзвичайно зросли. Інтелект — це здатність вирішувати проблеми, швидко мислити; здібність діяти цілеспрямовано, думати раціонально та поводитися з оточенням ефективно. Є багато видів інтелекту, наприклад мовний, логічний, математичний, просторовий, музичний, соціальний і моторний; тому коефіцієнт інтелектуального розвитку (IQ) — це дуже жалюгідний інструмент для вимірювання інтелекту. У співвідношенні розміру мозку та інтелекту абсолютний його розмір зовсім не найважливіший. Людський мозок вагою півтора кілограми в абсолютному вимірі є далеко не найбільшим. Мозок кашалота важить дев’ять кілограмів; а середня маса мозку слонів — 4,8 кг. У слонихи Аліси, що жила в луна-парку на Коні-Айленді в Нью-Йорку, мозок важив цілих шість кілограмів. Та ні кити, ні слони не можуть змагатися своїм інтелектом із людьми. Тим часом відносний розмір мозку щодо розмірів тіла дає чітке уявлення про якість мозку як машини, що переробляє інформацію, про що ще 1871 року написав Дарвін, а через 100 років довів Мішель Гофман.

Кращим мірилом рівня еволюційного розвитку мозку є коефіцієнт енцефалізації (EQ), відносна кількість мозкових тканин, додаткова до тієї кількості, яка потрібна для управління тілом. У цьому відношенні людина дійсно перебуває далеко попереду всіх. У першу чергу EQ визначається розвитком кори головного мозку. Збільшення розмірів нашого мозку в ході еволюції спричинене збільшенням кількості будівельних цеглинок (нейронів) та зв’язків між ними. Гарним мірилом інтелекту також може бути кількість нейронів у корі головного мозку. У корі нейрони групуються в функціональні єдності, які стоять одна коло одної, як маленькі колони, і називають їх так само. Хоча в ході еволюції кора головного мозку надзвичайно збільшилася в розмірах, діаметр колон майже не змінився: приблизно півміліметра. Це означає, що збільшення розмірів кори в ході еволюції було зумовлене збільшенням кількості колон. Звідси в кори виникла необхідність у складках.

Будівельний проект мозку в ході розвитку не змінився, тому інтелектуальні відмінності між мозком людини та інших приматів полягають головним чином у розмірі. Спричинене еволюцією збільшення розміру мозку неймовірно розширило можливості з обробки інформації. Прогресивне збільшення розміру мозку в ході еволюції супроводжувалося більш тривалою вагітністю, довшим періодом розвитку і навчання, більш тривалим життям і зменшенням кількості потомства. Під час еволюційного розвитку людини «всього» за 3 мільйони років вміст черепа збільшився більш ніж утричі, а тривалість життя зросла в два рази.

З часом висували різні гіпотези щодо того, яким чином тиск еволюції міг спричинити збільшення мозку. Так припускали, що більший мозок приматів, який дав їм можливість використовувати інструменти, а через це полегшив доступ до їжі, пропонував еволюційні переваги. Далі припускали, що на розвиток великого мозку в приматів вплинула складність соціального устрою.

Ця ідея відома як гіпотеза Макіавеллі. Індивіди повинні були робити внесок у розробку соціальної стратегії, яка б гарантувала всій групі кращі шанси на виживання. І справді, у приматів констатують однозначний зв’язок між розміром кори головного мозку та розміром і складністю соціальної групи. Складність значною мірою визначається утворенням пар та моногамією. І те, й інше ставлять до мозку високі вимоги. Вони вимагають продуманого вибору партнера, щоб гарантувати продовження роду, а також роблять необхідними складні переговори між партнерами. Схоже, що складність та інтенсивність цих стосунків, в яких всі ми переконалися на власному досвіді, здійснили сильний еволюційний тиск на розвиток більшого мозку.

Механізм моногамного вибору партнера розвинувся у людини ще 3,5 мільйона років назад і в ході еволюції він довів свої переваги для захисту сім’ї. Та він все одно продовжує непомірно тиснути на наш мозок.

XXI.2 Еволюція мозку

Люди існують тому, що одна групка дивних риб мала

дуже особливу будову плавців, які змогли розвинутися в ноги

суходільних тварин; тому, що в льодовиковий період земля

ніколи повністю не замерзала; тому, що малий, незначущий вид

тварин, який виник в Африці чверть мільйона років тому,

зміг якось вижити. Як би ми не хотіли знайти «позаземне»

пояснення, його не існує.

Стівен Джей Ґоулд (1941—2002)

Нашою особливою ознакою є фантастичний мозок вагою півтора кілограма, що складається з приблизно 100 мільярдів мозкових клітин, наших нейронів. Це в п’ятнадцять разів більше, ніж кількість людей на Землі. За допомогою вузькоспеціалізованих місць контакту, синапсів, кожна клітина мозку встановлює контакт із майже 10 000 інших мозкових клітин. У нашому мозку міститься цілих 100 000 кілометрів нервових волокон. Проте основоположні властивості нервової клітини, такі як прийом, передача, обробка і посилання імпульсів, самі по собі не є для нервової клітини специфічними. В принципі ці властивості виявляють також у багатьох інших видів тканин, передусім у всіх живих організмів, навіть одноклітинних. Те саме стосується рудиментарних форм пам’яті та уваги. Але, як писав професор К. У. Аріенс Капперс (Ariёns Kappers), перший директор Інституту мозку (Інститут досліджень мозку) в Амстердамі,