Читати книгу - "Межа Фундації"

— Неможливо уявити, який курс обрала б еволюція в умовах, що відрізняються від земних, — сказав Пелорат. — Варіантів, можливо, і не безліч, але така велика кількість, що справді не перелічиш. Проте я можу передбачити, що вони не схильні до безглуздого насильства й поставляться до нас цивілізовано. Якби це було не так, ми вже були б мертві.

— Янове, друже, добре, що хоч ви ще можете мислити й зберігати спокій. Мої нерви, здається, продираються крізь оце заспокоєння, яке вони на нас насилають. Я відчуваю сильне бажання підвестися й почати ходити туди-сюди. Чому цей клятий корабель досі не прилетів?

— Я пасивна людина, Ґолане, — відповів Пелорат. — Я провів усе життя, зігнувшись над одними записами й чекаючи, доки прийдуть інші. Я лише чекаю. А ви людина дії, тому мучитеся, коли діяти неможливо.

Тревіз відчув, як напруга всередині нього трохи послабилася.

— Я недооцінюю ваш здоровий глузд, Янове, — пробурмотів він.

— Ні, це не так, — благодушно відповів Пелорат, — але навіть наївний науковець іноді може розбиратися в житті.

— І навіть найрозумнішому політику це іноді може не вдатися.

— Я цього не казав, Ґолане.

— Ні, але це кажу я. Тож мені треба стати активним. Я все одно можу спостерігати. Корабель уже наблизився настільки, що можна сказати, що він явно примітивний на вигляд.

— Примітивний?

— Якщо це продукт негуманоїдного розуму та рук, то те, що може здатися примітивним, насправді просто має нелюдське походження.

— Ви гадаєте, що це може бути артефакт нелюдського походження? — сказав Пелорат, злегка почервонівши.

— Цього я не можу сказати. Я думаю, що артефакти, хоч би як вони відрізнялися в різних культурах, ніколи не є такими пластичними, як наслідки генетичних відмінностей.

— Це лише ваше припущення. Усе, що нам відомо, — це різні культури. Ми не знаємо, наскільки відрізняються розумні види, а отже, не можемо судити, наскільки різними можуть бути артефакти, які вони створюють.

— Риби, дельфіни, пінгвіни, кальмари, навіть амбіфлекси, які мають неземне походження (припустимо, що інші із Землі) — усі вони розв’язують проблему руху у в’язкому середовищі за допомогою обтічної форми, тож їхня зовнішність не аж така різна, як можна очікувати через набір генів. Так само може бути й з артефактами.

— Щупальця кальмара та спіральні вібратори амбіфлекса, — відповів Пелорат, — дуже навіть відрізняються одне від одного, так само як і від плавців, ластів та кінцівок хребетних. Так само може бути й з артефактами.

— Хай там як, — сказав Тревіз, — а мені покращало. Ця розмова про нісенітниці, Янове, заспокоює мої нерви. Підозрюю, що невдовзі ми дізнаємося, куди вляпалися. Цей корабель не зможе зістикуватися з нашим, і хто б там не був на борту, ці істоти зайдуть по старомодному тросу — або нас якось підштовхнуть перейти, бо від стикувального механізму тут жодної користі. Хіба що ці нелюдські істоти скористаються якоюсь зовсім іншою системою.

— Якого розміру цей корабель?

— Ми не можемо використати бортовий комп’ютер для підрахунку за допомогою радара, тож і про розмір сказати неможливо.

З корабля вислизнув трос і потягнувся до «Далекої зірки».

— Або на борту людина, або ці негуманоїди використовують той самий пристрій. Мабуть, тут нічого, крім троса, не спрацює.

— Вони могли б скористатися трубою, — сказав Пелорат, — або горизонтальною драбиною.

— Це негнучкі речі. Стикуватися за їх допомогою було б надто складно. Потрібне те, що поєднує в собі і силу, і гнучкість.

Трос глухо клацнув об корпус «Далекої зірки», і той (а разом з ним і повітря всередині) почав вібрувати. Відбулося звичайне для таких випадків ковзання, коли інший корабель почав підлаштовувати свою швидкість, щоб обидва зорельоти рухалися однаково. Трос залишався відносно нерухомим для обох.

На корпусі іншого корабля з’явилася чорна цятка, що розширювалася, наче зіниця ока.

Тревіз буркнув:

— Діафрагма, яка розширюється, замість ковзної панелі.

— Це щось негуманоїдне?

— Думаю, що необов’язково. Але цікаво.

З’явилася якась постать.

Пелорат на мить стиснув губи, а тоді розчаровано вимовив:

— Шкода. Людина.

— Не факт, — спокійно відповів Тревіз. — Усе, що ми можемо розгледіти, — це те, що ця істота має п’ять виступів. Це можуть бути голова, дві руки й дві ноги — а можливо, і ні. Зачекайте!

— Що?

— Вона рухається швидше й плавніше, ніж я очікував. А!

— Що?

— Це якийсь реактивний двигун. Це не ракета, як я можу визначити, але ця істота й не хапається за трос руками. І все ж це необов’язково людина.

Здавалося, час повз нескінченно довго, хоча фігура швидко рухалася вздовж троса. Але нарешті почувся шум від зіткнення.

— Що б там не було, воно заходить, — сказав Тревіз. — Мене тягне схопити його, щойно воно з’явиться. — Він стиснув кулак.

— Думаю, нам краще розслабитися, — сказав Пелорат. — Воно може бути сильнішим за нас. Воно може контролювати наш розум. І на кораблі точно є інші. Краще нам почекати, доки ми не дізнаємося більше про те, із чим зіткнулися.

— Ви стаєте дедалі розсудливішим, Янове, — сказав Тревіз, — а я навпаки.

Вони почули як запрацював шлюз, і нарешті всередину корабля зайшла фігура.

— Розмір нормальний, — пробурмотів Пелорат. — Такий скафандр підійшов би звичайній людині.

— Я ніколи не бачив такої конструкції і не чув про неї, але, як на мене, вона не виходить за межі людської виробничої спроможності. Це ні про що не свідчить.

Постать у скафандрі стала перед ними й передньою частиною кінцівки торкнулася круглого шолома, що (якщо зроблений зі скла) був прозорий лише в один бік. Зовні не було видно, що діється всередині.

Кінцівка торкнулася чогось швидким рухом, якого Тревіз не зміг зрозуміти, і шолом відразу відокремився від решти скафандра. А тоді знявся.

Під ними було обличчя молодої та, безперечно, вродливої жінки.

2

Безпристрасне обличчя Пелората набуло такого приголомшеного вигляду, який тільки був можливий.

— Ви людина? — нерішуче вимовив він.

Жінка підняла брови й надула губи. З її реакції важко було здогадатися, чи вона зіткнулася з незнайомою мовою і нічого не розуміє, чи розуміє і здивована запитанням.

Її рука швидко метнулася до лівого боку скафандра, і частина його відкрилася, ніби на шарнірах. Вона вийшла зі скафандра, і той якусь мить стояв без вмісту. А тоді з м’яким, майже людським зітханням завалився.

Тепер вона здавалася ще молодшою. На ній був вільний і напівпрозорий одяг з маленькими елементами нижньої білизни, схожими на тіні. Верхнє вбрання сягало їй до колін.

Жінка мала невеликі груди та вузьку талію, заокруглені та повні боки. Її стегна, помітні в тіні, були чималі, але далі ноги