Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

- Дякую, Теренсе, - це ім'я нагадало йому про щось, але Джеймс не згадав що саме.

- А ти тямущий хлопчина, чи не так? - Знову заговорив продавець, коли Джеймс вже попрямував до виходу. - Може, й магів справжніх бачив?

Джеймс обернувся і як міг надав обличчю невимушений вираз.

- Ви ж знаєте, що чаклунства не існує?

Цікаво, як багато знає цей старий? І чи знає він, хто такий містер Хейз насправді? Джеймс сховав книги в багажник, щоб ті випадково не потрапили на очі батькові, і сів у машину. Він не бачив, як старий Теренс шепнув, дивлячись йому вслід:

- Vigilate.

Джеймс глянув на верхівки дерев, що тяглися за дорогою, обвів поглядом вулицю, кількох перехожих, лавку букініста. Старий вже зник у глибині своєї крамниці. Дивний дід, подумав Джеймс. Він знову відчув на собі сторонній погляд, погляд з нізвідки, як раптовий лоскіт десь між лопатками.

Джеймс раптом зрозумів, яка думка не давала йому спокою з самого ранку, постійно виникаючи на задвірках свідомості.

Магія. Він, напевно, зможе знайти опис ритуалу призову, за допомогою якого повернули його, і якщо пощастить, він зможе поговорити з містером Робустсоном і дізнатися, хто того вбив. Джеймс із сумнівом похитав головою. Краще попросити про це містера Хейза, він, напевно, зможе провести ритуал так, щоб ніхто нічого не дізнався. Та й шансів зробити все правильно, у досвідченого мага більше. Але чи він збереже це в секреті? І чи погодиться допомогти?

Стільниковий остаточно розрядився дорогою додому; Джеймс зачинив машину і поспішив до вхідних дверей. Ключ заїло і двері ніяк не хотіли відчинятися. Він так пропустить дзвінок Стівена! Як завжди все невчасно! Від люті Джеймс вдарив по дверях ногою і без сил опустився на ганок. Він важко віддихався і озирнувся: з протилежного боку тротуару стояв невідомий йому блискучий чорний джип з тонуванням; він оцінювально свиснув і обернувся до будинку знову. Двері виявилися відчиненими.

- Тату?

Жодної відповіді. Джеймс кинув куртку та рюкзак на підлогу. Він швидко підвівся до себе, зазирнув у кімнати Стівена та Ентоні - порожньо; спустився вниз. Двері відчинені, хтось має бути тут! З кухні долинули кроки.

Джеймс машинально пошукав очима рапіру, але не знайшовши її, обережно підійшов до дверей і зазирнув усередину.

- Тоні, це ти! Ти повернувся! Де пропадав? Батько вже почав божеволіти.

Джеймс полегшено підійшов до свого дядька. Ентоні Брістоул стояв посеред кухні зі склянкою води в руці; Поки Джеймс не з'явився, вся увага Тоні була зосереджена на цій склянці.

- Джеймсе, - і ця знайома усмішка раптом здалася Джеймсу іншою, чужою. І сам Ентоні видався йому чужим. Волосся акуратно зачесане назад, очі горять. І одягнений він у костюм, і здається, навіть дорогий. Куди тільки поділися вічні шорти та толстовки.

- Ти мене налякав. Я гадав, у будинок залізли грабіжники. Ми не чекали на тебе посеред тижня; і ти справді міг би зателефонувати, - Джеймс тріщав без угаву. - Добре виглядаєш, до речі.

Губи Тоні розтяглися в посмішці у відповідь, оголивши гарні рівні зуби. Його шрами стали майже непомітними, наче досвідчений пластичний хірург попрацював над ними.

- Дякую, Джеймсе. А ти вже бігаєш. Що з обличчям?

Хлопець провів пальцями по майже загоєних подряпинах, що залишилися після сутички з Дарко.

- Так, нічого особливого.

- Бачу ви добре проводите час, - Тоні подивився у бік гори немитого посуду в раковині. - Вечірку влаштовували, і без мене?

Усередині Джеймса ніби розчалася невидима пружина.

- Вранці у нас були Том і Пітер. От і ніколи було прибрати… Не знаю, чи тобі відомо. Батько, може, дзвонив тобі... Містера Робустсона, їхнього батька, не стало. Його вбили.

Права брова Ентоні сіпнулася вгору. Але очі дивилися, як і раніше, холодно.

- Невже. І коли все сталося?

- Минулої ночі. Ми потрапили додому тільки під ранок, тож…Так ти не дзвонив батькові?

- Ні ще ні. Наберу його трохи згодом.

Джеймс відчув дивну незручність, ніби він розмовляв із чужою людиною. Не з дядьком Тоні. Цей новий Ентоні йому не подобався.

Джеймс викинув цю думку з голови. Він так давно не бачився з дядьком, що просто не міг дозволити собі прогаяти цей шанс поговорити з ним. А костюм, зовнішній вигляд. Як тільки не змінює людей нова робота, думав він.

- Як справи на роботі? Ти до ладу не розповів чим займаєшся.

- О, дякую, досить добре. - Ентоні пройшов до раковини і влаштував свою склянку поверх решти посуду. Наче будував піраміду.