Читати книгу - "Шовкопряд, Джоан Роулінг"

Леонора вбила Оуена і тепер хоче його повісити на нас! Прикидайся-прикидайся! — закричала вона на Страйка, чиї брови поповзли вгору, до густої чуприни.— То скажена сука, страшенно ревнива — вона бачити нас не могла, а тепер найняла тебе нишпорити й шукати докази проти нас!..

— Не знаю, як ти тільки віриш у цю параноїдальну чортівню...

— Ми знаємо, що відбувається! — верещала Піппа.

— Стули пельку. Коли ти почала ходити за мною, ніхто, крім убивці, не міг знати, що Квайн мертвий. Ти стежила за мною у день, коли я знайшов тіло, і мені відомо, що до того ти тиждень стежила за Леонорою. Нащо? — Коли вона не відповіла, Страйк повторив: — Останній шанс: нащо ти йшла за мною від будинку Леонори?

— Подумала, що ти приведеш мене до нього,— відповіла Піппа.

— Нащо ти хотіла знати, де він?

— Щоб убити того паскуду! — крикнула Піппа, і Робін вирішила, що вона дійсно не має інстинкту самозбереження — точно як Мартін.

— І за що ти хотіла його вбити? — спитав Страйк, ніби Піппа не сказала нічого незвичайного.

— За те, що він про нас понаписував у цій паскудній книжці! Ти знаєш, ти читав... Епікойне... падлюка, гад, га-ад...

— Та заспокойся ти! Тобто ти тоді вже прочитала «Бомбікса Морі» ?

— Та вже прочитала!

— І саме тоді почала вкидати лайно в поштову скриньку Квайнів?

— Лайно за лайно! — проголосила Піппа.

— Як дотепно. Коли ти прочитала книжку?

— Кет читала епізоди про нас по телефону, а тоді я прийшла і...

— Коли вона читала тобі по телефону?

— К-коли прийшла додому і побачила книжку в себе на килимку під дверима. Цілий рукопис. Вона ледь двері відчинила. Закинув у щілину для пошти, ще й записку додав,— розповіла Піппа Міджлі.— Кет мені показувала.

— І що було в записці?

— «Час нам обом заплатити! Сподіваюся, сподобається. Оуен».

— «Час нам обом заплатити»? — насупився Страйк.— Ти знаєш, що це означає?

— Кет мені не пояснила, але сама вона зрозуміла. Вона була така нещасна,— відповіла Піппа, тяжко дихаючи.— Вона... вона така чудова людина. Ти її не знаєш. Вона мені стала за рідну матір. Ми познайомилися на його курсах літературної майстерності й стали... стали мов...— Вона задихнулася, заскиглила: — Він був просто покидьок! Брехав нам про свою книжку, про все брехав...

Піппа знову почала плакати, схлипуючи й завиваючи, і Робін, переймаючись через містера Кроуді, м’яко сказала:

— Піппо, просто скажи, про що він брехав. Корморан просто хоче знати правду, він не прагне когось підставити.

Вона не знала, чи Піппа повірила, чи взагалі почула; можливо, їй просто треба було вивільнити накопичені почуття. Піппа, хлипаючи, втягнула повітря і почала говорити, швидко й багато:

— Оуен казав, що я йому стала за другу доньку, сам казав; я йому все розповіла, він знав, що мама викинула мене з дому, все знав. І я п-п-показала йому книжку про моє життя, він так сп-півчував, так зацікавився, обіцяв допомогти з п-публікацією, казав, що ми — я, Кет — що м-ми є в його новому романі, що я там «прекрасна заблукана душа» — т-так мені й ск-казав,— видихнула Піппа; її губи тремтіли. — Він п-прикинувся в той день, ніби читає мені уривок по телефону, було так г-гарно... а потім я сама прочитала, а там таке... Кет було так погано... п-печера.. Гарпія та Епікойне...

— Отже, Кетрин повернулася додому і знайшла під дверима рукопис, так? — спитав Страйк.— Звідки повернулася — з роботи?

— З госпісу, де сиділа з п-присмертною сестрою...

— І коли саме це було? — втретє спитав Страйк.

— Та хіба комусь є діло, коли...

— Мені є!

— Це було дев’ятого? — спитала Робін. Вона відкрила блог Кетрин Кент на своєму комп’ютері, екран якого не було видно з дивана, де сиділа Піппа.— Піппо, це могло бути дев’яте — вівторок? Вівторок після ночі Гая Фокса?

— Це було... так, гадаю, це тоді й було! — відповіла Піппа, явно вражена вдалим здогадом Робін.— Так, Кет якраз на Гая Фокса не було вдома, бо Анжела вмирала...

— А чому ти гадаєш, що то було саме на Гая Фокса? — спитав Страйк.

— Бо Оуен ск-казав Кет, що не зможе до неї прийти, бо буде пускати феєрверки з донькою,— відповіла Піппа.— Кет дуже засмутилася, бо він мав піти з сім’ї! Він їй обіцяв, останнього-преостаннього разу обіцяв, що покине свою сучку-дружину, і коли заявив, що буде гратися з давнятком...

Вона осіклася, але Страйк перепитав:

— З даунятком, так?

— То просто каламбур,— пробурмотіла Піппа, якій за вживання такого слова явно було більш соромно, ніж за напад на Страйка.— Ми з Кет придумали: типу якби не донька, то Оуен давно б уже пішов і жив з Кет...

— Що Кет робила того вечора замість побачення з Квайном? — спитав Страйк.

— Я до неї приїхала. Потім їй подзвонили і сказали, що сестрі, Анджелі, стало набагато гірше, і вона пішла. У Анджели був рак. Метастази всюди розповзлися.

— Де була Анджела?

— У госпісі в Клепгемі.

— На чому Кетрин туди поїхала?

— А це має значення?

— Чорт, просто відповідай на питання!

— Не знаю — гадаю, на метро. І вона три дні пробула поруч з Анджелою, спала на підлозі біля її ліжка на матраці, бо Анджела могла щомиті померти. Але сестра трималася, тому Кет поїхала додому по чистий одяг — і знайшла під дверима рукопис.

— Чому ти так упевнена, що Кент приїхала додому саме у вівторок? — спитала Робін, і Страйк, який збирався поставити це саме питання, здивовано глянув на неї. Він ще не знав про старого з книгарні й провал ґрунту в Німеччині.

— Бо по вівторках я працюю на гарячій лінії,— відповіла Піппа,— і була на роботі, к-коли мені почала дзвонити Кет, бо вона склала сторінки докупи і прочитала, що там було написано про нас...

— Оце дуже цікаво,— мовив Страйк,— бо поліції Кетрин Кент заявила, що не читала «Бомбікса Морі».

За інших обставин переляк на Піппиному обличчі міг би здатися комічним.

— Чорт! Ти мене обдурив!

— Так, ти міцний горішок,— кивнув Страйк.— Навіть не думай! — застеріг він, коли побачив, що Піппа збирається встати.

— Він був... гівнюком!