Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

Піднявшись на третій поверх, Давид підходить до одних з дверей і натискає на дзвінок.

За дверима чути сварку, а через хвилину перед нами з'являється жінка у поношеній перуці та занедбаному халаті. Їй років під п'ятдесят, мабуть.

— Чого треба? — вона навіть не намагається бути привітною.

Одразу зрозуміло, що нам тут не раді.

— Христина тут? — питає чоловік.

— Якщо і тут, то що? — вона придивляється до Давида.

Стою і все ще не вірю, що ми тут знайдемо дівчину. Давид відпускає мою руку, дістає з піджака гаманець і витягує кілька купюр. Підносить до жінки, майже крутячи перед її очима, і гроші швидко зникають з його рук.

— Христю!!! — від крику жінки здригаюсь. — До тебе друзі прийшли! — з усмішкою додає вона. Залишає відчиненими двері й проходить всередину квартири.

Давид знову бере мене за руку, і ми разом заходимо. Через хвилину з дверей збоку з'являється Христина у гарній шовковій піжамі. Вона зовсім не вписується у цей інтер'єр.

— Які гості, — бачу здивування на її обличчі.

— Христино, ми прийшли поговорити, — починає Давид.

Але дівчина на розмову зовсім не налаштована.

Бачу, як її дратує наша присутність.

— Про що мені з вами говорити? Тобі було мало того, що ти викинула мене з вашого гарного будиночка? Вирішила подивитися, у якій ямі я зараз живу? — гарчить вона, роблячи крок у мій бік.

Давид стає попереду, намагаючись мене захистити. І дівчина здіймає на нього очі.

— То я мала рацію? Ви разом. Татко вже в курсі? — її єхидна посмішка неприємно коле всередині.

— Мені шкода, що все так вийшло, — промовляю тихо, але у відповідь Христина починає голосно сміятися.

— Чого припхалися? — випльовує.

Позаду чути якесь шарудіння. Тільки зараз помічаю, що ми не зачинили двері й на сходовому майданчику збираються глядачі.

— Чого витріщилася?! — гарчить Христина на стареньку бабцю, яка заглядає у квартиру, і з гуркотом зачиняє перед нею двері.

— Проходьте, гості дорогі, — награно вимовляє дівчина, пропускаючи нас на кухню.

Невеличка кімната, де немає місця навіть повернутися. Біля стіни стоїть старий дерев'яний стіл, накритий скатертиною, яка більше схожа на вицвілу ганчірку. Поряд два стільці, на один з яких я й сідаю. Давид стоїть позаду мене. Кладе руку мені на плече в заспокійливому жесті, і зараз я розумію, наскільки мені важлива його підтримка.

— Говори, чого хочеш, і валіть звідси. Гостей не чекала, пригощати не буду, — промовляє Христина. Дівчина дістає з шафки, закріпленої на стіні, пачку дорогих сигарет, підпалює і йде до вікна.

— Татові погано без тебе...

Дівчина зависає на хвилину, а потім робить глибокий вдих.

— Це мені погано. А твій батько зі своїми грошима швидко знайде мені заміну, — бачу, як їй боляче. І своїми словами вона намагається приховати це.

— Ти була єдиною, кого він привів додому після того, як померла мама.

Христина гасить сигарету, так і не докуривши, і сідає навпроти мене. Вона не дивиться мені в очі.

— Ми познайомилися випадково. Біля його банку. Я йшла брати позику, щоб оплатити борги тітки, інакше навіть цю халупу заберуть, — її губи розтягуються в сумній усмішці.

— Це було наче з дурної мелодрами. Перед дверима у мене зламався підбор, а твій тато мене підхопив. До речі, це були останні дорогі туфлі, які мені купив попередній коханець. Твій батько мені одразу сподобався, а ще я побачила вигоду. Так, так, саме вигоду. До цього часу я вже навчилася розбиратися в дорогих чоловічих костюмах і годинниках, а твій татко одягається більш ніж дорого.

— Але ж ти з ним не лише через гроші?

Я ж майже повірила, що вона відчуває щось до тата, і так не хочеться розчарування.

— Спочатку мене хвилювали тільки гроші, приховувати не збираюся. Але потім все змінилося. Ігор до мене ставився не як інші. Так, дорогі цяцьки та ресторани. Він винаймав мені квартиру. Я до такого звикла. Але його ставлення… Він завжди питав як я, чого хочу, його цікавили мої бажання. А ще я не почувалася шльондрою, яку приходять потрахати, а потім біжать додому, у своє чисте ліжечко. З ним я почувалася коханою жінкою. І сама закохалася...

Її очі блищать від сліз. Хоча Христина старається не показувати, але вона кохає тата. І їй так само погано, як і йому зараз.

— Я не хотіла, щоб тато про все дізнався, — опускаю очі та відчуваю, як Давид легко стискає моє плече.

— Пізно вже про це говорити. Тепер Ігор знає правду. Я все розповіла... Про нас, — вона кидає погляд на Давида.

— Про наркотики… про моє колишнє життя… І він не пробачить.

— Я думаю, що ти зарано здаєшся.

Дівчина дивиться мені в очі та усміхається.

— Навіщо тобі це? Ти хотіла мене позбутися, твоя мрія здійснилася.

— Припустимо, я зрозуміла, що таке кохати. І як боляче, коли втрачаєш близьку людину.