Читати книгу - "«Привид» не може втекти"

href="#n_10" title=" Рем — один із главарів націонал-соціалістської партії, керівник штурмових загонів, суперник Гітлера. ">[10], за що одержує від фюрера орден, а від штурмовиків — кулю. Його ховають як національного героя. Ви тоді жили вже в Німеччині і були на похороні. Ваша промова біля батькової домовини сподобалася фюрерові, хоча її можна було витлумачити по-різному: ви поклялися присвятити своє життя справі, за яку боровся батько.

О скар. Я дотримав своєї клятви.

Улінгер. За це я поважаю вас, хоча Фріснер-старший був радянський розвідник.

Оскар. Докази?

Улінгер. Їх небагато, але вони істотні. Погляньте, це одна сибірська газета двадцятип’ятирічної давності. Звичайний для тих часів номер: фронтові зведення, наказ про трудову мобілізацію, звернення робітників-ливарників до пролетаріату Японії. А ось повідомлення місцевої Чека про ліквідацію білогвардійського заколоту. Зверніть увагу, хто підписав повідомлення: «За голову Губернської Надзвичайної Комісії по боротьбі з контрреволюцією Г. Фріснер». Вашого батька звали Германом… Ви розумієте самі, одне діло бути завзятим рубакою — комбригом, інше — заступником голови ЧК.

Оскар. Що ще?

Улінгер. Друга дружина вашого батька, яка померла в двадцять п’ятому році від сухот, була членом французької компартії.

Оскар. Все?

Улінгер. А ось давнє фото: груповий знімок співробітників Особливого відділу фронту. Погляньте на людину в центрі. Це один з організаторів радянської військової розвідки Ян Берзін. Праворуч біля нього ваш батько. Правда, знімок нечіткий, та при бажанні можна впізнати Германа Фріснера.

Оскар (після паузи). Мені важко повірити в це, так само як і в те, що таку солідну каменюку керівники абверу носили за пазухою стільки років. Ні, полковнику, ви мене не переконали! Якби мій батько справді був зв’язаний із ЧК і радянською розвідкою, то чому ваші шефи не повідомили про це фюрера?.. Мовчите? Тоді скажу я — фюрер не повірив би їм, так само, як не вірю вам я. Це липа, Улінгер! І виготовлено її в тій же лабораторії, де ви фабрикуєте порнографічні листівки!

Улінгер. Я не дозволю себе ображати!

Оскар. А я не дозволю себе шантажувати.

Улінгер (після паузи). Ви певні, що групенфюрер Мюллер знайде той госпіталь, у якому ви лежали після авіаційної катастрофи?

Оскар. Не розумію запитання.

Улінгер. А ви подумайте, Мюллер ще на Східному фронті. Його цікавить, яким чином росіяни дізналися про час нашого наступу і напрям основних ударів на Орловсько-Курському виступі. Ви, здається, мали доступ до оперативної карти генштабу за кілька днів до початку наступу і за кілька годин до того, як попали в авіаційну катастрофу. Я маю на увазі випадок під Харковом, коли командування ваффен СС прийняло підготовлену абвером дезінформацію за щиру правду, а нашого агента за зрадника. Виступивши посередником у цьому конфлікті, ви дістали можливість ознайомитися з цілком секретною документацією і картами… Зрозумійте мене правильно, Фріснер. Я не збираюся допомагати Мюллерові в його розслідуванні.

Оскар. Навряд чи він потребує вашої допомоги.

Улінгер. І все-таки подумайте про це. Так рекомендує марксистська діалектика, яку ви, безумовно, вивчали.

Оскар. Забирайтеся геть, інакше я справді перевищу свої, повноваження! І передайте Гаррі Бломбергу, тобто панові Трібо, щоб він теж забирався, але без багажу.

Улінгер. Ви граєте з вогнем, Фріснер…

Ірина Дмитрівна була ні жива ні мертва. Вона чула все і потерпала за Оскара так, як ніколи не потерпала за себе. Їй здавалося, що Улінгеру достоту відомо все і що Оскарові загрожує смертельна небезпека. Тільки-но Оскар увійшов — це було вже після того, як Улінгер залишив особняк, вона кинулася до нього.

— Я все чула!

— Знаю, — сказав Оскар.

— Тобі треба тікати. Негайно! Поки не пізно, — сама того не помічаючи, вона говорила йому «ти».

Він обережно взяв її за плечі, немов боявся завдати їй болю.

— Заспокойся. Це не що інше, як шантаж.

— Але ж це правда? Так?

Оскар усміхнувся, та вона бачила, що усмішка була силувана.

— Правда. Тільки Улінгер і його шефи не впевнені в цьому. Історію з моїм батьком абверівці не наважаться ворушити. Вони могли б зробити це давно, але не зробили. Докази в них слабенькі, тому ніхто й не рискнув, а тепер тим більше не рискне сказати Гітлеру, Герінгу і Шахту. що багато років вони вважали радянського розвідника за свого соратника. Що ж до оперативної карти генштабу, то тут в Улінгера самі тільки припущення. Тепер, коли керівництво СС вирішило використати момент і покласти всю відповідальність за невдачу під Орлом на абвер, такі здогади навряд чи візьмуть до уваги. Тим більше, що я, здається, спіймав Улінгера на крамольних — з погляду СС — махінаціях. Мене тільки турбує армійський госпіталь, де я ніколи не лежав. Але товариші в Москві обіцяли залагодити й це.

— А якщо їм не пощастить?

— Тоді Мюллер арештує мене, — всміхнувся Оскар.

— Хто цей Мюллер?

— Начальник імперського гестапо.

— Ні. — Ірина Дмитрівна рвучко обняла Оскара. — Краще мене — не тебе! Ти тікай — я залишусь!

Вона не розуміла, що каже; не розуміла, чому цілує його. Зрозуміла потім, коли сталося те, що мало статися. Вона ні про що не шкодувала. Їй було хороше з ним. Вона ніколи не думала, що може бути так хороше, що можна так кохати…

Невдовзі їхні стосунки перестали бути таємницею для товаришів, і той, кого Ірина Дмитрівна знала як обер-лейтенанта Зінгера, зустрівшись, сказав їй:

— Оскар уже одужав. Вам треба переходити на якусь квартиру в місті і влаштовуватись на роботу. Як лікар ви вже тут не потрібні, а ваше подальше перебування в особняку може скомпрометувати Оскара. У партизанський загін вас не візьмуть з тієї ж причини. Ви розумієте мене? Певна річ, те, що вам дали волю за врятування життя високопоставленого гітлерівського чиновника, поставить вас у дещо двозначне становище. І чим швидше ви покинете особняк, тим менше буде