Читати книгу - "В сузір’ї Дракона"

колись були. І зелений світ готовий був вас знову прийняти до себе, лише кукурудза відраювала вас і повернула назад. Вона встановила з вами контакт при допомозі зеленого полум’я, тобто того біополя, яке ви сприймали за зелене полум’я. На сьогодні вже доведено, що навколо людей, тварин і рослин є випромінювання, які неможливо ідентифікувати з відомими науці полями. Це випромінювання є біополем, тобто аурою. Коли хочете, душею. У тім числі й у рослин. Це її біоенергетично-інформаційний центр. Він може мислити, адже мислення — це і є енергія, насичена інформацією. Так ось зелене полум’я і є біоенергетичним інформаційним центром кукурудзи, себто органом її мислення, він і встановив з вами контакт. Щодо застереження… Людство і справді зараз під загрозою зникнення — якщо воно, звичайно, не схаменеться і не стане добрішим та гуманнішим.

— Але чому з усіх рослин лише кукурудза застерегла мене про це?

— Однозначно відповісти не просто, можна лише гадати, — професор сунув магнітофон у торбу і, поляскуючи по ній пальцями, задумався. — Зважте, кукурудза — одна з найзагадковіших рослин, — за хвилину знову заговорив. — Дикі форми її невідомі людству. Не з неба ж вона впала на планету Земля? Запитую не для красного слівця. Складається враження, що кукурудза — не земна рослина. Вона з’явилася на планеті Земля тільки тому, що їй потрібні ми, люди. Без нас вона буде приреченою. — Різко повернувшись до мене, швидко запитав:

— Вам коли-небудь доводилось тримати в руках початок кукурудзи? (Я кивнув). А лущити з нього зерна? (Я знову кивнув). Тоді ви, добродію мій, знаєте, що качани в кукурудзи великі, дебелі, зерна у них теж великі, тугі і щільно тиснуться одне до одного — вилущити їх без зусилля неможливо. А саме воно від качана ніколи не відокремиться. Як і сам качан від стебла. До всього ж качан має щільну обгортку з листя, яку можна роздерти лише маючи дві руки. Повторюю: лише маючи дві руки, можна роздерти обгортку качана і вилущити з нього зерна. Сам він ніколи не розмотається і не вилущиться. А тепер і думайте, добродію. Кукурудзі ж треба розмножуватись, тобто розсіювати свої зерна у ґрунті. Ні вітер, ні птахи, ні тварини, ні інші які природні сили цього не можуть зробити. А сама кукурудза рук не має. От і міркуйте. Полишена на саму себе, без допомоги людей і їхніх рук (не кажучи вже про розум) кукурудза загине. Бо нікому, крім людини, вилущити з її качанів зерно. Ось тут я й підходжу до головного: майбутнє кукурудзи пов’язане тільки з майбуттям людства. Будуть люди на планеті Земля, буде й кукурудза. Якщо ж раптом — на мить припустимо й таке — з планети Земля зникне хомо сапієнс, то протягом лише трьох вегетаційних періодів зникне й кукурудза. Доля жодної рослини у світі, крім кукурудзи, так міцно не пов’язана з долею людства. Вам це не здається загадковим, га? Ось чому я переконаний, що кукурудза вибрала для свого проживання нашу планету тільки тому, що тут є дворукий хомо сапієнс — людина розумна, котра вилущує зерно з її початків, а отже, допомагає їй розмножуватися. Себто, жити. Ось чому кукурудза зацікавлена, щоб ми, люди, вічно жили на планеті Земля. Ось тут ми підходимо до ще однієї загадки «королеви полів». В її зернах, щоб ви знали, винайдено нову, невідому раніше речовину, що прямо таки лікує людей. Адже ця речовина стимулює роботу шлунка й кишечника, позитивно діє майже на всі інші органи людського організму, бо поглинає (адсорбує) багато небажаних, а то й отруйних речовин, які утворюються в людському організмі, або потрапляють до нього ззовні. Речовина виловлює жовчні кислоти, а понижуючи рівень холестерину в крові, оздоровлює сосуди і серце, встановлює правильний обмін всього внутрішнього середовища організму, очищає його від промислового бруду, наприклад, свинцю, що з вихлопними газами потрапляє в організм. Але й це ще не все. Нововідкрита речовина значно покращує сон, апетит. Га? — підвищив голос професор. — Не чую ваших захоплених і здивованих вигуків, добродію?!. Нову речовину вчені назвали тлалоком — од імені бога кукурудзи в ацтеків Тлалока. Він же одночасно виступає і богом родючості, урожаїв, дощу. Якщо коротко, тлалок — це диво з див рослинного світу. Коли спеціалісти дослідили тлалок методом газової хроматографії, то виявили аж 150 цінних речовин, що його утворюють. Пробували їх штучно синтезувати, виходить, але — не те.

Справжній тлалок буває лише в зернах кукурудзи. А тепер — увага, добродію, увага. Переходжу до найголовнішого. У загадковій рослині бога Тлалока, крім усього, вдалося виявити таємничий Х-фактор. Досліджуючи його, я виявив, що він разом із тлалоком зміцнює нервову систему людини, її психіку, вгамовує агресивність, робить людину добрішою, спокійнішою, милосерднішою. Себто Х-фактор мобілізує в людині таку невловиму субстанцію, як добро. Га? Ні, ви мене вибачте, але я не знаю іншої такої рослини, яка б дбала про добро та милосердя, яка б гасила агресивність, допомагаючи людям стати кращими. Коли це так, то постає питаннячко: для чого це їй? Чи кукурудзі не все одно — добрі ми люди, чи ні, лагідні чи агресивні? Ні, не все одно. Агресивні, жорстокі люди швидко переб’ють один одного, зникне рід людський, а з ним і кукурудза. Щоб цього не сталося, вона й допомагає роду людському — як може. Бо рятуючи його, вона водночас рятує себе і своє майбуття.

Вийшли на дорогу, далі простували неспішно, гомоніли. Власне, говорив професор Тай, а я лише слухав. І його, і теплий нічний дощик, що тихо шелестів, сіявся над кукурудзяним полем. А над селом, до якого ми поверталися, все так же мальовниче висів молоденький місяченько. Дощ ішов лише над полем, як на замовлення. Він шелестів і шелестів над кукурудзяним царством і в його шумі мені вчувався голос ацтеківського бога Тлалока: «Передай людям благання їхніх зелених братів і сестер: наше спасіння, як і спасіння всього світу білого — в людській доброті й милосерді».

Але як про це застерегти людей, як зробити їх добрими? Невже й справді нам загрожує загибель від духовного спустошення й жорстокості, від збайдужіння й нечуйності?

Дощик сіявсь і сіявсь, загадкова посланиця бога Тлалока широким листом лагідно шелестіла, наче гомоніла до нас, а над селом плив місяченько і з недалекої звідси левади молодий, захмелілий голос пристрасно-ніжно виводив,