Читати книгу - "Лемберг. Під знаменами сонця"

— Та зрозуміло, зрозуміло! Немає гіршого, ніж двічі зраджена жінка! Я негайно скажу про наш здогад Крачковському! Ні, негайно не вийде, треба дочекатися завтра…

— Тоді я ще не знав, чи то Фонсьо веде свою гру, чи хтось інший? Він, напевно, так само дивився на мене і не розумів, яку гру затіяв я, чому все переінакшив, і якщо про щось здогадався і хочу грошей за твоє вбивство, або, може, навпаки, ти мене підкупив, то для чого привів тебе сюди, просто до левової пащі?.. Гадаю, він вирішив почекати і подивитися, що буде далі. Тому й доручив мені справу з великими грішми, щоб перевірити мене. Пам’ятаєш, як я повернувся до зали, де ви з Аничкою обідали? Я був тоді у вкрай збудженому стані. Він ніколи раніше мені таких справ не доручав…

— Ти взагалі хоч щось міг мені розповісти, Мар’яне?!

— Ти знаєш більше за мене. Що сталося двадцять років тому в Накваші?

— Ти не повіриш!

Я подивився йому в очі і повірив наперед кожному його слову.

— Увечері того дня, коли народився я, ваш покірний слуга, а моя… справжня мама Софія Добрянська практично впала в безпам’ятство, і ніхто не знав, чим закінчиться цей день, на подвір’я палацу неквапно вкотилася пишна карета Казимира Полянського в оточенні зграї собак, яких він прихопив із собою для захисту маєтку від злочинців. Готовий милостиво прийняти вибачення своєї пасії Ядвіги і на правах сюзерена передати під опіку свого позашлюбного сина нові володіння.

Вони не очікували того, що станеться потім.

Їх провели до передпокою, але перш ніж вони повсідалися, нагорі закричала жінка, так сильно і страшно, що покоївка побігла туди, і чоловіки рушили за нею. Це Софія Добрянська опритомніла. Вона кричала й кричала, і ні доглядальниця, ні пані дому не могли її утихомирити. І раптом, коли Казимир із сином опинилися на порозі спальні, вона замовкла, підвелася на ліжку і вказала перстом просто на них. Мовчки і з палаючими очима.

«Що трапилося?» — спитала в раптовій тиші Ядвіга.

«Перевертні, — відповіла Софія. А тоді вхопила пані дому за руку. — Йдіть закличте Михайла… Попрощатися хочу».

І в цю мить у ворота палацу влетять два вершники на змилених конях. Мій тато, Михайло, встигне побачити її ще живою…

Янек зітхнув і знову попив води. І продовжив…

— Уздрівши під вікнами живого й неушкодженого Анджея, пані дому забуде про те, що вона пані, і кинеться йому на шию просто посеред під’їздної дороги.

Казимир, який уже підготував був відповідь на свій власний лист начебто до російської влади, де від її імені відписав, що Анджей Губицький загинув у бою під Суражем, і залишалося тільки підробити штемпель і відправити лист до Кракова, зрозумів, що його надії знову розбиті на друзки, що його давній суперник знову відбирає в нього його кохання і швидше за все — маєток теж… Уже сідаючи з помічником до карети, в останню мить він тихо дає своїм собакам команду «Фас!» На пана і пані Накваші кидаються добре навчені бойові пси. Потім він скаже, що собаки, мабуть, налякалися крику… Хто їм винен…

Михайло в останню мить вихопить Ядвігу із зубів та лап осатанілої зграї і всадить на спину переляканого коня, а сам поспішить Анджею на поміч. Шпик, який досі спостерігатиме за всім збоку, буде довго прицілюватися, щоб не влучити в людей, і коли застрелить нарешті найбільш лютіших псів, Анджей буде при тямі, але покусане обличчя і роздерте черево залишать йому невеликі шанси вижити. А Михайла до кінця днів турбуватиме рвана рана на плечі. Мені він завжди казав, що це залишилося від ведмедя у вітебських лісах…

Софія Добрянська до півночі помре на руках у свого чоловіка.

Що ще?..

Ядвігу Губицьку ледве вмовлять відступитися від немовляти, щоб дати можливість його батькові, Михайлу, побачити своє дитя. Вона кричатиме, що ніхто не забере в неї знову її Яна, що він посланий їй Всевишнім, що вона швидше помре, аніж розлучиться з ним коли-небудь…

Казимир терміново переправить сина до своїх знайомців у Росію, де з їхньою допомогою налагодить контрабанду тютюну і зброї через кордон поблизу Бродів. За пару років, коли все вщухне, він купить для сина будинок на розі Янівської і Клепарівської з давнім заїздом, який той перетворить у ресторацію, а потім… Потім Фонсьо випадково побачить ненависного йому Михайла Добрянського, якого вважав мертвим, і зрозуміє, кого поховали замість нього. Він кинеться до батька, і вони придумають новий план з тобою в головній ролі.

Тебе нарешті заберуть від жебраків з Кривчиць, ти отримаєш нове ім’я, тобі відмінусують два роки і вигадають для тебе легенду про те, що в Софії та Михайла Добрянських начебто був син, якого після їхньої смерті вкрали жебраки, і тільки зараз Альфонсо вдалося тебе віднайти.

Тобі скажуть тримати язика за зубами щодо твого походження до пори до часу, а з личаківськими батярами, як ти і казав, ви були не в найкращих стосунках, тому можна було не боятися, що ти довідаєшся в личаків’ян правду. Гадаю, після двох років жебрацького життя ти був такий худий і малий, що різниці між семи-та п’ятирічним Мар’яном ніхто не зауважив.

Новий план був простий, ти вже здогадався: усунути мене, яко незаконного спадкоємця, а на моє місце поставити тебе — справжнього дідича Накваші, викраденого в шістдесят шостому році, а тепер віднайденого завдяки старанням твого вихователя. Для цього їм потрібний був наш архів і непотрібний Михайло Добрянський. Тому вони його і вбили. Перед цим, правда, хотіли вициганити з нього якісь гроші начебто за пошуки тебе, але Фонсьо сказав, що ти все зіпсував.