Читати книгу - "Янголи, що підкрадаються"

Ден ще трохи помовчав. Неждана знала, що він не просто збирається з думками — ні, з ними він зібрався задовго до того, як прийшов сюди. Він підшукує аргументи саме для цього співрозмовника, зважаючи на особливості його характеру, він вигострює їх, аби переконати впертого діда у необхідності співпраці з ним. І Денису це вдасться. Як завжди.

— Дон Мігель… ви дозволите так вас називати? — прошу повірити, що я прийшов сюди не ображати вас, не ставити під сумнів ваше чесне ім’я. І загрожувати існуванню вашого фонду — це теж не моя мета. Власне кажучи, я ніколи б не прийшов сюди із самими лише підозрами, хоч би якими серйозними вони були. Але ситуація критична — це по-перше, а по-друге, я володію вже не припущеннями, а фактами.

— Справді? Якими?

— У Києві зникають діти. Дівчатка, від п’яти до десяти років. Ця ниточка тягнеться ще з Латвії, з тих років… але про це не будемо, бо там питання закрите. Подібні випадки почалися в Ризі, а потім пішли мандрувати колишнім Союзом. Таллін, Мінськ, Москва, Батумі, Єреван… Усі — як під кальку писані. Дівчатка наче випаровуються, а потім, коли їх знаходять… якщо їх знаходять — це десь у двох випадках із п’яти — вони мертві, зґвалтовані, а деякі ще й позбавлені кількох внутрішніх органів… дуже професійно позбавлені. Розумієте, про що я?

— Та певно, не дурний. Дитяча порнографія плюс чорний ринок донорських органів. Дуже розумно… ні, не треба здригатися, дорога сеньйора. Якщо ви хочете від мене моральної оцінки цього страхіття, то я готовий пролити сльози з криками «Як це жахливо!» І це справді так, але з погляду справи це вигідно, розумно і вкрай небезпечно.

— У чому ж небезпека?

— Не у порнофільмах, пані Дано, — старий знову збився на місцеве звертання. — Тут якраз усе просто. Але органи — потрібна операційна, контейнери для перевезення. Я не впевнений, та здається, донорське серце поза тілом живе лише кілька годин. А літаки для транспортування органів за кордон? Якщо те, що ви мені розповіли, правда, то це добре організована і тому небезпечна група людей, чий керівник перебуває на високих щаблях державної влади та має унікальні можливості технічного забезпечення цього процесу. А заробити на цьому можна добре, так. На жаль. Проте ви нічим не підтвердили, що до цього причетний фонд. Не забувайте, що мої діти — інваліди. Навряд чи з них буде якась користь як із донорів.

— Доне Мігель, наскільки мені відомо, під вашою опікою не лише малюки, які змушені вести сидячий спосіб життя і чиє серце зношене від народження. Є ще так звані неповноцінні діти, цілком здорові фізично, чиє відставання у розвитку часом можуть помітити лише фахівці та близькі люди.

— Це поширена помилка, сеньйор Жакявічюс. Не так уже й часто розумові відхилення мають локальний перебіг. Мозком тут справа не обмежується. Це генетика. Ось, наприклад, дебільність зазвичай супроводжується серйозними внутрішніми патологіями.

— Так, але, як ви слушно зазначили, про це знають далеко не всі.

— І все ж таких дітей остерігаються викрадачі, а лікарі — ну, органи ж видаляють лікарі… вони в курсі справи. Та й які порнозірки із цих небораків?

— Сеньйоре Мар’яно, якби ви хоч уявляли собі, що збуджує деяких… не можу їх людьми назвати… тут точно краще застрелитися, ніж про це думати. А стосовно перевезення органів… Їх перевозять разом із дітьми.

— Це вельми спрощує справу. І знижує, так би мовити, рівень організатора.

— А замовника, як ви гадаєте?

— На порно?

— Замовники на органи не в Україні, і навіть не в СНД, це ж очевидно.

— Згоден, пане Жакявічюс. А щодо вашого запитання… Моя відповідь — ні. Для того, щоб для тебе викрадали з вулиць дітей, треба бути багатим. Дуже багатим і дуже безкарним. Не те, щоб це було складно організувати… і я, знову ж таки, не про мораль, але має бути велика віра у свою безкарність. Або повне усвідомлення цього. Ви розумієте, про що я?

— Так.

— А ваші докази… стосовно фонду… де вони?

— Ось, — Ден акуратно поклав на стільницю касету. — У вас є відеомагнітофон?

— Є. У сусідній кімнаті, — він махнув рукою ліворуч від себе, де в стіні виднілися невеликі двері. — Там ми зберігаємо деякі навчальні матеріали, серед них і відеокасети для батьків і діточок. Часом мусимо їх продивлятися прямо в офісі.

— А як щодо серця? Міцне?

— Не скаржуся.

— Гаразд. Ми почекаємо тут, якщо дозволите. Я не хочу, щоб моя… дружина бачила це знову. І все ж на вашому місці я поклав би таблетку валідолу під язик.

Старий знизав плечима.

— Потурбуйтеся краще про своє серце, якщо з’ясується, що ви намагаєтеся кинути тінь на справу всього мого життя.

Він підвівся, взяв касету і зник у крихітній кімнатці. Дана не знала, як довго його не було — відлік часу вело лише її серце, яке несамовито гупало у грудях, і так заходилося, що, здавалося, ще мить, І воно зупиниться, лусне від болю. Та коли дон Мігель повернувся, Дана зрозуміла, що Денис не помилився, перш ніж почула бодай слово з вуст старого сеньйора. Туди, у пекло правди, входив літній, але бадьорий чоловік, стрункий, із доброю поставою та блиском, нехай і сердитим, у сірих очах. Звідти ж вийшла руїна з чорним проваллям замість рота, з якого прозвучало: