read-books.club » Детективи » Небезпека рецидиву 📚 - Українською

Читати книгу - "Небезпека рецидиву"

168
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Небезпека рецидиву" автора Кріс Тведт. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 93 94
Перейти на сторінку:
але не любить у цьому зізнаватися. Коли вона заснула, взяти її авто, поїхати до міста… зробити… свою справу… і повернутися було дуже легко.

Я кивнув.

— Ясно. А чому ви не позбулися клейкої стрічки і заплямленої кров'ю торби?

Ірене стенула плечима.

— Якось не подумала… не знала, що вони зможуть дослідити оте… з відірваним краєм. А торба… Я спакувала ножі й одяг у пластиковий пакет, а вже тоді поклала їх до торби. Не знала, що десь просочилася кров. Мабуть, у пакеті зробилася дірка. Якийсь з ножів, певно, проколов. Чи я знаю?…

— Що ви зробили з пакетом?

— Поклала в нього камінь і викинула в воду.

— Мені цікаве ще інше… — мовив я.

— Що?

— Коли арештували Ганса… коли справа почала набирати обертів, і вже було видно, що шансів на виправдання залишається дедалі менше… ви не думали про те, щоб виступити в суді й зізнатися?

Ірене ледь почервоніла, однак в голосі вчувалася затята впертість.

— Ні. Це він мав би зробити… ми домовилися… Він мав убити Альвіна, але не зумів себе пересилити. Після тієї ночі, коли він увірвався до вашого дому, Ганс цілковито зламався. А це ж він мав зробити!

— Чому він?

— Бо то він… Якби він того дня не посварився з Майєю, вона пішла б до школи. І цього ніколи не сталось би…

Я ледь не з відчаєм глянув на Ірене.

— Але ж то була випадковість! І за це ви хотіли запроторити Ганса до в'язниці?!

Жінка не відповіла, та я вже знав отой вираз її очей: зухвалий, лицемірний, зневажливий.

— Гаразд. Забудьмо. Ганс виправданий. Усе позаду, — примирливо сказав я.

— Так…

Ми мовчки сиділи одне навпроти одного. Ірене підвелася; не питаючи згоди, долила ще кави — звична дія, яка згладила відстань між нами й створила ілюзію певної довірливості.

— Що буде з Гансом? — запитав я. — Що буде з вами?

— Не знаю. Ганс, тим часом, живе в свого брата. Не знаю, що буде з нами. Усе залежить від…

— Від чого?

— І від вас теж. Що ви робитимете? Підете в поліцію?

Я поволі похитав головою.

— Я не даватиму ходу цим фактам. Просто хотів знати… Для себе.

— Чому не заявите на мене в поліцію?

Я замислився. Добре запитання… Я не був певний, чи маю на нього відповідь. Ірене Ґудвік була вбивцею. Якими не були б її страждання, яких життєвих випробувань і провокацій вона не зазнавала б, це не давало їй права вбивати. Я знав, що з морального кута зору мав би передати Ірене Ґудвік на суд громадськості, а з правового — дозволити закону вершити її долю.

— Тієї ночі ви врятували моє життя, — сказав я.

То була правда, але не вся. Я втомився. Почувався виснаженим аж до спинного мозку. Мав того досить. Хай мертві спочивають з миром, а живі хай простують далі життям, проживаючи його, як уміють. Я відчував дихання Ніни Гаґен на своєму обличчі, відчував її збудження, коли вона масакрувала моє тіло. Я змирився з думкою, що помру. Я змінився. Та ніч змінила мене, переінакшила перспективу, змістила фокус. Надто багато жертв було в цій справі. Майя. Ганс Ґудвік. Ірене. Навіть Альвін Му, зрештою, став жертвою — його життя мало кривавий і болісний кінець. Ніна Гаґен теж мертва. Але мені тепер ввижалася не жінка, обличчя якої я бачив тієї ночі, коли вона померла, а юне дівча в нічній сорочці на пустельній лісовій дорозі. Дівчинка з великим пальцем у роті, яка незворушно дивилася на понівечені рештки авта.

— Та й навіщо знову ворушити біду? — додав я. — Усе скінчилося. Ви вже нікого більше не вбиватимете, правда ж? Загрози рецидиву немає…

Я мав ще й іншу причину, у якій навіть сам собі не наважувався зізнатись. Я бачив Ірене тієї ночі, коли вона ввійшла до кімнати, де Ніна Гаґен поволі мене вбивала. Я дивився на неї, не впізнаючи. Вона стояла немов у сяйві, і видалась мені чорним ангелом. Вона випромінювала якусь містичну, незбагненну силу. Я не забобонний. Я знав, що видиво — результат моєї черепно-мозкової травми, але забути його не міг.

Коли я підвівся — усе ще незграбний і штивний, — Ірене теж встала, щоб ввічливо провести мене до порогу. Тоді я поставив їй остання запитання, про яке невідступно думав, та вирішив про себе не запитувати. Однак раптом передумав.

— Ще одне, Ірене… Альвін… усе, що ви з ним зробили… Як ви змогли? Як ви змогли таке з ним поробити?

Я дивився на неї. Звичайна жінка у звичайній кухні, де весняні сонячні промені пробиваються навскоси крізь фіранки, а знадвору, з сусідського садка, долинають дитячі голоси. Уперше цього пообіддя, а може, уперше відколи я її знав, її погляд був відкритий, без тіні затаєності. Вона вже не мала більше що приховувати.

— То було легко, — мовила Ірене. — Я уявляла, що він заподіяв моїй дитині. Я весь час думала про Майю. Я думала про свою донечку.

Очі її враз наповнилися слізьми.

1 ... 93 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпека рецидиву», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небезпека рецидиву"