Читати книгу - "Ваш покірний слуга кіт"

що нефахівець ніяк не вгадав би, з чого воно зроблене. Принади хібаті в тому, що, вишаруване, воно яскраво блищить. Що ж до нашого хібаті, то його майже не торкалася ганчірка, а через це воно таке замурзане, що годі сказати, з чого його виготовили: з дзелькви, вишні чи павлонії? Похмуріше хібаті навряд чи можна знайти на білому світі. Ви питаєте, де господар купив таку штуку? Я не пригадую, щоб господар десь її купував. «Значить, йому подарували?» — спитаєте ви. Здається, ніхто йому не дарував. «Виходить, украв?» — скажете ви. А хто його зна? Давно колись родичі попросили господаря наглядати за домом їхнього старого, щойно померлого, голови сім’ї. Згодом господар обзавівся власною оселею і, звільняючи дім старого, без усякого сорому прихопив з собою і хібаті — він дуже звик до нього. Що й казати, ганебний вчинок. Але я думаю, що такі речі часто трапляються на світі. Кажуть, що банкіри, маючи справу з чужими грішми, так до них звикають, що вважають їх своїми. Урядовці — слуги народу. Їх наділено повноваженнями виконувати певні обов’язки. Однак, щоденно користуючись наданою їм владою, вони докочуються до того, що дивляться на неї як на свою власність. Що ж до народу, то йому, мовляв, — зась! Поки світ переповнений такими от людьми, не слід через той випадок з хібаті обзивати господаря злодієм. Якщо господар злодій, то всі люди на світі теж злодії.

Коли господар умостився за столом біля хібаті, троє його доньок уже наминали сніданок — умита ганчіркою мала, швидка до перекручення слів Тонко і косметичка Сунко. Господар, обвів їх поглядом й оцінив по справедливості. Обличчя Тонко скидалося на поцятковане руків’я меча із заморської сталі. В обличчі Сунко було щось від старшої сестри, але загалом воно нічим не відрізнялося від червоної лакованої таці, що їх виготовляють на островах Рюкю. І тільки найменша виділялася своїм продовгуватим обличчям. Нічого дивного, якби вертикально продовгуватим — адже таких облич на світі чимало. Ні, в найменшої було горизонтально сплющене обличчя. «Хоч би як мінялася мода, а навряд чи горизонтально сплющене обличчя буде популярним, — зосереджено думав господар. — Нема ради, хай уже росте такою». А вона не просто росла — гналася вгору як пагіння бамбука в храмі секти Дзен. Щоразу, як господар ловить себе на думці, що донька так швидко виросла, холодний піт його обливає, наче хто за ним женеться. Хоч який він тугий на голову, а все-таки знає, що його діти — особи жіночої статі. А отже, доведеться їх видавати заміж. Знаючи це, він свідомий того, що в нього нема здібностей до такої справи. Господар не має жодного уявлення, куди діне своїх дітей. Якщо не знаєш, куди діти, то навіщо було родити? На те він і людина. Кращого визначення, що таке людина, не може бути. Досить сказати, що людина — істота, яка створює непотрібні речі собі на муку. А все-таки діти — чудові створіння. Вони й не підозрюють, у якому скрутному становищі опинився їхній батько, а з насолодою поглинають сніданок. Однак найбільшого клопоту завдає мала. Цього року їй сповнюється три роки, а тому господиня ставить перед нею чашку й хасі, що відповідають її віку. Але малу це не влаштовує. Вона неодмінно вихопить чашку й хасі у старшої сестри і через силу орудує цими надто великими інструментами. На світі так уже повелося: нездари з мізерним розумом з усіх сил дряпаються по службовій драбині, аби зайняти невідповідну їм посаду. Їхні нахили прокльовуються уже змалечку. Тож не тіште себе надією, що освітою і вихованням удасться їх вилікувати — зло надто глибоко вкорінилося.

Захопивши в монопольне володіннл завелику для неї чашку і хасі, мала поводиться як тиран. А як же iнaкше? Вона ж силкується орудувати знаряддям, яке їй не піддається. Спочатку, затиснувши хасі в кулак, мала вганяє їх до самого дна чашки, майже по вінця заповненої рисом і юшкою. Під. дією прикладеної сили чашка, яка досі сяк-так зберігала рівновагу, враз нахилилася на тридцять градусів, і юшка невблаганно полилася малій на груди. Але мала не з тих, щоб розгубитися через таку дрібницю. Вона ж бо справжній тиран. Мала енергійно виймає хасі і водночас прикладає свій маленький писок до краю чашки. Рис набився їй у рот, окремі рисинки, жовті від юшки, прилипли на кінчику носа й на щоках. Декотрі рисинки покотилися на мату. Мала цього не сподівалася. Не дуже розумний спосіб їсти! Мені б хотілося порадити славнозвісному Канеді-кунові та іншим можновладцям: панове, якщо будете обходитись з людьми, як мала з чашкою і хасі, то вам у рот попаде тільки дрібочка, і то чисто випадково. Схаменіться, поки не пізно. Адже не личить діловим людям гав ловити.

Старша Тонко, в якої мала вихопила чашку і хасі, терпеливо мучиться з надто малим для неї знаряддям. Накладе повну чашку рису, але за трьома ковтками його вже нема. Отож її рука частенько тягнеться до барильця. Тонко вже ум’яла чотири порції, а тепер узялася до п’ятої. Підняла покришку барильця, взяла черпак і завагалася: брати чи не брати? Та нарешті, видно, зважилась і зачерпнула на свій смак непідгорілого рису. До цього моменту все йшло гаразд. Але як тільки Тонко спробувала перекинути рис у чашку, він ковзнув мимо й покотився грудкою на мату. Тонко не розгубилась, а кинулась обережно його підбирати. «Що вона з ним зробить?»- тільки подумав я, як Тонко висипала рис назад у барильце. Не скажеш, що вона охайна.

Саме тоді, як мала, виявивши неабияку заповзятливість, виймала хасі з чашки. Тонко вже впоралася із своєю порцією рису. Отож, побачивши заляпане рисом обличчя малої, вона вигукнула: «Ой мала, який жах! Ти ж лице рисом обляпала!» — і негайно заходилась його витирати. На те вона старша сестра. Спочатку Тонко витерла рис на носі малої. Стерла рис — і о, диво! — поклала собі в рот. Потім узялася до щік. Там рису було чимало: десь з двадцять рисинок. Тонко одну за одною зібрала всі рисинки й проковтнула, не зоставивши жодної на обличчі малої. Сунко, досі зайнята маринованою редькою, раптом вихопила з юшки шматок батату і поквапно запхала в рот. Вам, панове, мабуть, відомо, як нестерпно тримати в роті гарячий батат, щойно виловлений з юшки. Навіть дорослі за необережність можуть заплатити опіком. А що ж тоді казати про недосвідчену в обходженні з бататом Сунко? Вона, звісно, розгубилася і відразу виплюнула його на