Читати книгу - "Іван Богун. У 2 тт. Том 1"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ганна зітхнула.
– Дядечку, я воліла б не поспішати з одруженням.
– Але чому?!! – раптом зірвався на крик Конєцпольський, та одразу ж взяв себе до рук. Продовжив уже спокійніше: – Чому, Ганно, ти вкотре ідеш супроти моєї волі?
– Я не можу пояснити.
– І це все?! О пан Єзус освєнцоний! Вона не може пояснити! Але я волів би знати: чому ти відмітаєш усіх, з ким я мав за ціль тебе одружити, піклуючись, до речі, про твоє майбутнє?!
Ганна повільно підвела погляд і сміливо подивилася в очі Конєцпольського.
– Тому, що це моє життя, і я маю повне право обирати свій життєвий шлях сама. Якби був живий мій батько, він би це зміг збагнути. Зрозумійте і ви: пан Ястржемський не любий мені.
– Але він не перший!
– Може, й не останній!
Пан Станіслав відійшов від вікна і сів у обтягнутий м'яким сап'яном фотель. Кілька хвилин дивився на яскраве полум'я в каміні, яке палахкотіло там попри те, що ранок видався на диво спекотним.
– Ганно, – нарешті заговорив він, і голос його став м'яким, навіть сердечним, – коли ти повернулась з Туреччини, ти поводилась зовсім не так, як тепер. Ти обожнювала бенкети, прийоми у шляхетних домах, світське товариство. За тобою увивалися десятки кавалерів. Ти фліртувала, ти насолоджувалася таким життям! Усе те мені було не до вподоби, але Бог свідок – я не чинив перешкод. Ти молода і вродлива дівчина, тобі подобаються натовпи залицяльників, і все це можливо зрозуміти. І я намагався ставитися з розумінням. Але потім щось відбулося. Мені не відомо, що саме, адже в силу того, що на моїх плечах лежить тягар командування коронним військом, я мусив часто бувати у справах, від'їжджаючи інколи на кілька місяців. Усе ж я помітив: ти не така, як раніше. Може поясниш: що саме з тобою відбувається?
– Нічого, – стримано відповіла дівчина. – Я та сама Ганна Заболоцька, яка прийшла до вас прохати допомоги і даху над головою після того, як Господь Бог вирвав мене з турецької неволі. Я вдячна вам за участь, виявлену в моїй долі.
– Ну що ти, – пан Станіслав навіть дещо розчулився, – то був мій святий обов'язок допомогти тобі. І тепер, коли вирішується твоя доля, я бажаю тобі лише добра. Але ти відштовхуєш мене! Ти стала якоюсь чужою, обминаєш свого дядечка, не приймаєш запрошень у шляхетські доми. Чому?
– Не знаю. Чомусь пройшло бажання, як ви зболили висловитись, фліртувати і заводити залицяльників. Мабуть, я дорослішаю.
– Вірно! Ти дорослішаєш. Але поки не стала настільки дорослою, аби зрозуміти власну користь у одруженні з паном Ястржемським. Тому я намагаюсь допомогти тобі уникнути помилки, про яку ти, можливо, жалкуватимеш усе життя. Я не хотів би здатися неввічливим, але мушу нагадати: коли дівчині вже двадцять шість, вона повинна замислитися над власним майбутнім і не бути надмірно вибагливою.
– Хіба ввічливо нагадувати дівчині про вік?
– Ввічливо, коли це нагадування продиктоване турботою про неї.
Ганна пильно поглянула на Конєцпольського. Струнка, як для п'ятдесятитрьохрічного чоловіка постать, смолисте, із сивиною, волосся. Шляхетні риси обличчя, відкритий чесний погляд. Справжній лицар, який до того ж від усієї душі бажає для неї добра, намагається влаштувати її життя, піклується, немов про власну дитину. Але ні! Не введе її в оману облудний його погляд і тихий повчальний голос. Цікаво, а чи не таким самим єлейним голосом він віддавав розпорядження, щоб її не відпускали на богослужіння до православного храму? Адже це за його наказом за Ганною невідступно стежать дві сестри-кармелітки. І вдень, і вночі бурмочуть про переваги римського обряду й неправдивість схизми. А яким поглядом він дивився, коли приєднував до своїх безмежних володінь той клаптик землі, що його заслужив на королівській службі протягом цілого життя вірний ідеалам корони поручник Заболоцький? Тоді пан Станіслав уже знав, що в Заболоцького залишилася донька, але в силу своєї необізнаності із законами і судовою справою вона не може позиватися з ним у питаннях спадку. Навіть цієї миті, коли Конєцпольський лив єлей і вправлявся у витонченій словесності на тему добрих намірів, він, і Ганна добре знала це, тамував у собі лють, навіяну відчуттям, що втрачає, завдяки її непоступливості, кілька сотень тисяч злотих. Вона гордовито здійняла голову і подивилась в очі Конєцпольському повним самоповаги поглядом.
– Я не потребую ТАКОЇ турботи, дядечку. Дозволь мені власноруч здійснювати власні помилки.
Пан Станіслав кілька хвилин мовчав. Коли нарешті перервав мовчанку, в його голосі дзвенів метал:
– Що ж, я так розумію, ти насмілюєшся піти всупереч моїй волі?
– Так, дядечку.
– Нахабне дівчисько! Бачить Бог, я хотів учинити якнайкраще. Знай: якщо ти не підеш заміж за Ястржемського, тобі залишиться лише одна дорога – кляштор!
– Як ваша ясновельможність забажає.
От і все. От і все, чого можливо домогтися від цієї схизматки-напіврусинки. У двері тихенько постукали.
– Входьте! – роздратовано крикнув Конєцпольський. Крізь двері нерішуче прослизнув мажордом.
– Терміновий лист від пана Ястржемського, ваша…
– Подай сюди!
Пан Станіслав вихопив з рук дворецького листа, і той миттєво зник. Зламавши печатку, гетьман швидко пробіг очима рядки. Недбало кинув пергамент на вкритий золототканою парчею стіл.
– Панночко! – офіційним тоном звернувся він до Ганни. – Пан Ястржемський сповіщає цим листом, що в силу обставин, які склалися, він може прибути лише завтра вранці. Отже, ви маєте рівно добу на роздуми. Після неї ви або дасте свою згоду на одруження, або наступну ніч будете ночувати як послушниця в кляшторі святої Марії Магдалини. Я все сказав. Дворецький!
Мажордом з'явився через мить. Очевидно, як завжди, очікував під дверима.
– Проведіть панночку до її кімнати і прослідкуйте, щоб її не турбували. Вона повинна подумати над багатьма важливими для себе речами.
І лише тепер, після цієї надзвичайно важкої розмови, Ганна відчула, що втрачає самовладання. Очі наповнилися сльозами, у горлі зрадливо задряпало, а ноги відчутно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван Богун. У 2 тт. Том 1», після закриття браузера.
