Читати книгу - "На запах м’яса"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Майка перелякалася: «А раптом померла?… Смерть – вона ж поряд!» Гарячково набрала мамин номер.
– Алло, – почула рідний голос, роздратувалася: «Жива?» Відрубала зв’язок. «Нічого, – психувала. – Вирахую…»
Наприкінці червня, коли Майка успішно здолала перший, найскладніший місяць випробувального терміну, секретарка поклала на її стіл запрошення.
– Закритий передпрем’єрний показ нового американського блокбастера, – пояснила із заздрістю. – Тільки для ВІП-персон. Микола Миколайович вирішив заохотити топ-менеджмент.
Майка хотіла було віддати запрошення Вітці, бо з того дня, як подруга повернулася до обшарпаної найманої халупи на Воскресенці, Майці все бракувало часу поговорити з нею. То сама зайнята, то Вітка працює… Уже зібралася набрати подругу, та секретарка додала довірливо:
– Шеф перевірятиме… Хто був.
Козел! Після робочої днини Майка дісталася апартаментів на Жилянській, вдягла модняву сукню, черевички на підборах, бо, може, пан Чертог ще й зовнішній вигляд топ-менеджменту на культурному заході перевірятиме. Сіла в «тойоту», поїхала культурно розважатися.
Передпрем’єрний показ затримувався чи то так мало відбуватися: холом тинялася публіка – розцяцьковані жваві мавпочки, пихаті зелені папужки з довгими ногами, сиві півні й кабани…
– Хауса б на вас. – Застигла біля стіни з бокалом у руці й раптом побачила Троянова: стояв спиною до Майки в компанії довгоногої силіконової білявки й жвавого молодика в дурнуватій бейболці.
Майка почервоніла до скронь – так чогось соромно перед шановним професором стало, що вона отут, неосвічена, без діла вештається… Ще подумає сивий пан: забула Майка Троянові мудрі одкровення, марнує час.
Хотіла тишком-нишком прослизнути в інший кінець холу, та білявка раптом підхопила Троянова під руку, потягла прямо на Майку.
– Валєро, на кого ми витрачаємо час?! – бурчала роздратовано. – Де камери? Мене ще не фотографували сьогодні!
– Преса вже чекає! Я домовився, лялю, – оксамитово прошелестів Троянов і побачив Майку.
– Здрасьтє… – видушила Майка, серце впало: наче брудними помиями облили – стояла перед Трояновим ошелешена.
– А… Юна пані, – мовив Троянов байдуже. – І ви тут?… – Усміхнувся напружено. – Гарного перегляду… – Зиркнув на здивовану білявку. – Ходімо, люба? – Уже заспішив геть.
Майка вчепилася очима в спину Троянова.
– А я… на хуторі була!
Троянов озирнувся – погляд роздратований, вуста кривляться.
– І що там?
– Санджив… поїхав…
– Ну… Кожному – своє! Приємно було з вами побачитися! – Троянов винувато усміхнувся набундюченій білявці, потяг її до камер.
– Хто це? – почула Майка.
– Ніхто… – відповів Троянов.
За що любити людей? Нащо їм вірити? Дурний Санджив! «До людей тільки з любов’ю…» Та вбивати їх, тварюк дводушних! Болобонять красиво-мудро, живуть гидко.
Майка пробиралася до виходу, і пофіг, що Чертог перевірятиме. Підписалася батрачити з дев’ятої до шостої, позаробочий час вільний від Чертога! Розбурхалася, сльози у горлі лоскочуть. У голові дерево проростає: стільки грошей і влади мати, щоби вже ніколи від людей не залежати! Тільки щоби вони від неї! Майка потерпить людей, поки свого досягне, а потім… Троянова вижене з професорів, поселить із білявкою на тридцятому поверсі хмарочосу без права торкатися ногами землі – хай літають у хмарах! Уляну в тюрму! Винною почувається? Хай відбуває строк, якщо така чесна, щоби іншим очі колоти! Чертога – на дієту: тільки ковбасою іспанською йому харчуватися, може, усвідомить, що життя його співробітників – то не тільки «Гібралтар»! Андрія з Руською одними кайданами закути й поставити посеред ялтинської набережної! І щоби благали відпочивальників їх звільнити, а тим пофіг – на море приїхали. І про маму не забути…
Уже виходу дісталася, та мимоволі озирнулася на гучний сміх – зграйка немолодих панів і панянок реготала від жартів сивого діда: розповідав щось завзято. Майка заклякла. Луцик? Він… Поряд радісною лялькою усміхалася Надюся, ніби не захворіла в неї донька смертельно півроку тому, не щезла…
Майка притулилася до стіни біля вхідних дверей – їла маму очима, а та – ні сном ні духом: сміялася, шепотіла щось Луцикові на вухо. У Майки вже й сльози висохли, і серце люті набралося, а мама все ніяк не відчувала, що доня поряд. І тільки коли Майка смикнулася, посунула до зграйки, мама озирнулася, побачила доню, вхопила Луцика за руку…
Луцик діяв оперативно. Вибачився перед товариством, зиркнув на Майку: підхопив Надюсю під руку – вів до доні, супився роздратовано.
– Так, дівчата! – наказав, перш ніж мама простягнула до Майки руки, а Майка відсахнулася, як від зарази якої. – Тільки без сліз і істерик! Не смійте псувати мені репутацію!
– Доню… – слухняно прошепотіла мама. Стояла біля Луцика, переминалася з ноги на ногу.
– Де ти тут дочку свою побачила, ганчірка Луцикова?! – Майка знищила маму поглядом, вискочила надвір: крізь сльози службову «тойоту» не відразу на парковці біля кінотеатру віднайшла.
Задоволена? Усім, кому прагла, у душу наплювала!
– Не знаю їх! Не знаю їх нікого! – Майка намагалася не згадувати про маму. І Руську з Андрієм. Варто було лише уявити їх – ненависть заливала по вінця. Не зважала. Вгризалася в «Гібралтар», сама не помітила, як перебрала на себе все, що ненавиділа: зачинила душу наглухо – чисто, як колишній начальник Нестор Слободяник; «Рухайся! Рухайся!» – довбала собі, як Руслана Вирва; усміхалася легко, обходила чужі проблеми, щоби не загальмувати через них. Андрій такий… Довірилася Чертогові, як мама Луцикові: он хто мене нагору виштовхне… Не забула: хитрий Чертог так і не поплатився за те, що хвору з роботи вигнав. Відкупився посадою, сволота!
– Головне – не забула! – втішила себе безпорадно.
Бігала, як заведена, схудла ще більше, і всього тепер у Майки через край – робота престижна, автівка службова, хата – ульот, бабло завелося, – уже п’ять тисяч баксів наскладала, – тільки радості катма. Вітці давно не дзвонила… Як згадувала, хапала трубку, та тої ж миті відволікало щось більш важливе: документи на підпис, нову сукню забрати, колег на чолі з Росовим до Мадрида відрядити, нарада в шефа…
Наприкінці липня Вітка зателефонувала сама:
– Коли ти вже бабло віддаси?!
Майка роздратувалася:
– Та віддам!
– Коли? Можу сьогодні під’їхати. На твоїй тачці…
– На якій ще моїй тачці? – не зрозуміла Майка.
– А на тій «Волзі» синій, що ти її сиротам віддала…
Майка розгубилася: «Що відбувається?» Та балакуча наївна Вітка довго не мордувала – враз усі козирі на стіл:
– Лілька приїхала. Уже якийсь крутелик їй номер в «Інтерконтиненталі» зняв,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.