Читати книгу - "Пентаграма"

– Нарешті.

І Харрі сказав те, чого не хотів говорити, але чого не міг не сказати:

– Якщо ти його зачепиш, я тебе уб’ю.

– Ну-ну… Де ви з Сівертсеном перебуваєте?

– Уявлення не маю. – Харрі дивився на раму для сушіння білизни. – Що тобі треба?

– Просто зустрітися з вами. Почути, чому ти порушив наш договір. Дізнатися, чим ти, можливо, невдоволений. Ще не пізно, Харрі. Я на багато що готовий піти, щоб залучити тебе в команду.

– Добре, – погодився Харрі. – Зустрінемось. Я під’їду до вас.

Том Волер тихо розсміявся:

– Я б і зі Свеном Сівертсеном поговорив. Думаю, буде куди краще, якщо я сам до вас під’їду. Назви адресу. Ну?!

Харрі забарився.

– Ти чув, як перерізають людське горло? – поцікавився Волер. – Спочатку такий скрипучий звук – коли сталь входить у хрящ. Потім – завивання, як у повітряній трубі. Значить, перерізано дихальне горло. Чи глотка? Ніколи їх не розрізняв.

– Гуртожиток. Кімната чотириста шість.

– Тьху ти! Я мав би здогадатись.

– Мав би.

– Якщо ти збираєшся влаштувати там засідку, Харрі, краще відмовся від цієї затії. Я візьму хлопчиська з собою.

– Ні! Ні… Томе… Будь добрий…

– Добрий? Ти сказав – «добрий»?

Харрі не відповів.

– Я підняв тебе з бруду і дав іще один шанс. Ти був такий добрий – всадив мені ніж у спину. Я не винен, що мені доводиться все це робити. Винен ти. Пам’ятай це, Харрі.

– Послухай…

– Через двадцять хвилин двері мають бути широко відчинені, а ви мусите сидіти на підлозі на видному місці й тримати руки за головою.

– Том!

Але на цьому розмова закінчилася.

Харрі крутонув кермо й відчув, як автомобіль утрачає стійкість на дорозі. По узбіччях текла вода, і на секунду йому уявилося, ніби він у якійсь казковій країні, де закони фізики скасували. Всього на секунду, але у Харрі з’явилося відчуття свободи, неначе все вже закінчено і пізно що-небудь змінювати. Потім стійкість повернулась, а казкова країна зникла.

«Ескорт» звернув до гуртожитку і зупинився перед входом. Харрі вимкнув запалювання. Дев’ять хвилин. Він обійшов автомобіль, розкрив багажник і, відкинувши вбік порожні пляшки та склянки, вийняв звідти скотч. Піднімаючись по сходах, він дістав із кобури пістолет. Перевірити зброю не встиг, але сподівався, що після падіння з п’ятнадцяти метрів «ческа збройовка» не постраждала. Він зупинився на четвертому поверсі перед ліфтом. Ручка на дверях була металева, з круглим дерев’яним набалдашником. Розмір якраз підходящий, аби непомітно прикрутити із внутрішнього боку пістолет без глушника. Харрі зарядив зброю і приладнав її до дверей двома шматками клейкої стрічки. Якщо все піде, як слід, скористатися нею не доведеться. Сміттєпровід поряд із ліфтом відчинився зі скрипом, але глушник упав у нього абсолютно безшумно. Залишалися чотири хвилини.

Харрі відімкнув двері кімнати номер чотириста шість. Біля батареї дзвякнуло залізо.

– Які новини? – Це прозвучало як благання.

Розковуючи Свена від радіатора, Харрі відчув, як гидко у того пахне з рота.

– Погані, – відповів Харрі. – Він приїжджає сюди з Олегом.

Харрі й Свен сиділи на підлозі в коридорі й чекали.

– Запізнюється, – сказав Свен.

– Так.

Пауза.

– Давай називати пісні Іггі Попа на літеру «сі», – запропонував Свен. – Починай.

– Відчепись.

– «China Girl».

– Не зараз, – буркнув Харрі.

– Допомагає. «Candy».

– «Cry For Love».

– «China Girl».

– Вже було. Сам називав, Сівертсене.

– У неї дві версії.

– «Cold Metal».

– Боїшся, Харрі?

– До смерті.

– Я теж.

– Чудово. Шанси вижити ростуть.

– Наскільки? На десять відсотків? На двад…

– Тшшш! – шикнув Харрі.

– Це ліфт? – прошепотів Сівертсен.

– Піднімаються. Дихай глибоко і спокійно.

Вони почули, як із тихим стуком ліфт зупинився. Спливли дві секунди. Брязнули ґрати. Тихий протяжний скрип. Харрі зрозумів, що Волер обережно відчиняє двері.

Тихе бурмотіння. Звук сміттєпроводу, що відчиняється. Свен питально подивився на Харрі.

– Підніми руки так, щоб він міг їх бачити, – прошепотів Харрі.

Вони синхронно підняли руки вгору, брязнули наручники. Відчинилися скляні двері у кінці коридору.

На Олегові були тапки, піжама та спортивна куртка. У голові Харрі несподівано виникла картина. Коридор. Нічна сорочка. Човгання тапок. Мама. Лікарня.

Просто за спиною Олега йшов Том Волер. Він тримав руки в кишенях короткої куртки, Харрі розрізняв контури дула пістолета.

– Стояти! – наказав Волер Олегу, коли між ними і Харрі зі Свеном залишалося п’ять метрів.

Олег дивився на Харрі переляканими чорними очима. Харрі старався дивитись у відповідь із упевненістю та рішучістю в погляді.

– Хлопці, а що це ви прикуті один до одного? Вже стали нерозлучними?

Говорив Волер голосно, і Харрі зрозумів, що він проглянув списки, складені перед спільною операцією, і з’ясував те, що Харрі вже знав: мешканців зараз на четвертому поверсі не було.

– Ми зрозуміли, що загалом сидимо в одному човні, – відповів Харрі.

– А чому ви сидите не в кімнаті, як я сказав?

Волер став так, щоб Олег опинився між ними.

– А навіщо тобі треба, щоб ми сиділи в кімнаті?

– Зараз питання ставиш не ти, Холе. Марш у кімнату.

– Вибач, Томе.

Харрі повернув вільну руку, між пальцями були затиснуті два ключі, більший і менший.

– Від кімнати і від наручників, – пояснив він.

Потім розкрив рот, поклав ключі на язик, підморгнув Олегу і глитнув.

Том Волер недовірливо дивився, як ходить його борлак.

– Доведеться змінити план, Томе, – зітхнув Харрі.

– І яким він буде тепер?

Харрі притулився до стіни, підібгав під себе ноги і майже вже встав, коли Волер дістав із куртки пістолет. Побачивши спрямовану на нього зброю, Харрі скривився, поплескав себе по грудях і сказав:

– Ти ж пам’ятаєш, Томе, що я декілька років за тобою стежив і вже вивчив твої звички. Ти вбив Сверре Ульсена у нього вдома, а подав як самооборону. І на портовому складі виконав те ж саме. Отже, думаю, ти збирався вбити мене і Свена Сівертсена в кімнаті, а потім виставити це в такому світлі, ніби я спочатку застрелив його, а потім застрелився сам. Після чого ти покинув би місце злочину, надаючи колегам можливість знайти мене. У поліцію подзвонив би анонімний доброзичливець і повідомив, що чув постріли в гуртожитку.

Том Волер нетерпляче подивився навсібіч.

Харрі вів далі:

– Усе логічно: інспектор Харрі Холе, алкоголік і психопат, не витримав, нарешті. Його кинула кохана жінка, витурили з поліції. Він викрадає арештанта. Саморуйнівна лють закінчується кошмаром, особистою трагедією. Так?

Волер кволо посміхнувся:

– Непогано. Тільки ти забув маленьку деталь: від любовної туги ти вночі проникаєш у будинок своєї колишньої коханої й