Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

Гаррі заперечив:

— Ви думаєте, я не знаю, як гострять клинки? Але Джеремі повторював саме так: «З бруса на брусок». Його голос намертво засів у моїй пам’яті… Ну що, почнемо. Час-бо минає. Пропоную зосередитися не на шурфах, а на шахтах. Їх тут усього одинадцять. Пратту було б зручніше повертатися у колодязях, які ширші.

Вони почали встановлювати підіймач над шахтою, яка була найближче до входу. Я ж міркував над віршиком.

Чому б раптом старий морський вовк в останню мить життя повторював дитячу лічилку? Можливо, перед смертю незбагненні видіння згасаючої свідомості віднесли його назад у дитинство? Однак я непогано знаю людей такого складу. Їхня душа від грубого, жорсткого життя так черствіє, що не зберігає в собі ніяких чутливих спогадів. Якщо у згаслому мозку Невезучого Корсара й миготіли якісь картини, вони могли бути пов’язані тільки з одним: з колосальним скарбом, який Фортуна підкинула йому — і відразу ж забрала.

Особливо мені не давав спокою рядок вірша, для чогось викривлений, всупереч будь-якій логіці.

Тут причаїлася загадка, при цьому не особливо і складна. У Пратта не вистачило б ні часу, ні витонченості розуму вигадати щось хитромудре.

Думи, мої думи!

Від збудження я застрибав на місці. Це і було першим поштовхом до вирішення задачі. Стриб-скок? А що як…

Печера була витягнута неправильним овалом від входу ліворуч — праворуч виднілася глуха стіна. Інакше кажучи, ми перебували ніби на самісінькому зюйд-ості копальні, у правому нижньому її краї. Прямо навпроти входу чорнів перший шурф, У другому ряді їх було два; в третьому три; в четвертому — чотири і так далі.

Стриб-скок, стриб-скок. Допомагаючи собі крилами, я перескочив через чотири отвори, рухаючись по прямій. Кожен кидок дорівнював близько десяти футам, тобто просунувся я на сорок футів.

З підбора на носок? Що це може означати? Певно, поворот під прямим кутом.

Оскільки колодязі, через які я перестрибнув, всі знаходилися біля краю печери (правіше від них була вже стіна), повернути можна було тільки наліво, що я і зробив.

Не на захід, а на схід.

Тобто як це? Лічилка наче поправляла мене, підказуючи: ні— ні, ти помиляєшся. Повертайся до сходу, тобто праворуч.

Але ж там нічого немає? Вогонь смолоскипів висвітлював суцільну, непроникну породу. Судячи зі слідів від кирки, її свого часу обробляли — ймовірно, щоб прибрати скіс. Долі валялися два довгастих камені, один грубший, другий тонший. Вірогідно, це були шматки породи, витягнутої з якогось шурфу. А якщо так, чому вони правильної, прямокутної форми? Якому бовдуру спало на думку витратити час на те, щоб обтісувати непотрібні брили?

Ах, ах! — заквоктав я, відчувши справжнє саторі, себто прозріння душі.

З клекотом полетів я до моєї вихованки, схопив її дзьобом за рукав, почав сіпати.

— Що з тобою, Кларо? — здивувалася вона. — Чому ти кричиш? Що трапилося?

Я став перестрибувати через колодязі, зображуючи «стриб-скок, стриб-скок, з підбора на носок», після чого повертався праворуч, сідав на більший камінь, потім на менший. Горлав на всю горлянку. Потім проробляв той самий маршрут знову, знову і знову.

— Досить клеїти дурня, Епіне! — розлютився штурман. — Ваш папуга з глузду з’їхав. Досить на нього витріщатися! Краще допоможіть прив’язати канат!

— Стривайте… Що це там, біля стіни?

Летиція підійшла до каменів, помацала рукою їхні обтесані грані.

— Логане, ходіть сюди! Дивіться, цей шматок базальту схожий на брусок для гостріння! А цей, тонший, на брус!

Ну слава Будді, нарешті зметикувала!

— З бруса на брусок, — пробурмотіла вона, нахиляючись. — Що це може означати?

Міркуй, міркуй! Я б тобі показав, але задача мені не до снаги.

Дівчинка стала на менший прямокутник, і він ледь помітно опустився. Натиснула ногою на другий — щось заскрипіло, гухнуло. Частина стіни, що здавалася суцільним масивом, скрегочучи, відповзла вбік. Відкрився лаз. Цей механізм був влаштований за тим самим принципом, що й висувний дашок, який відсував водоспад.

— Ійя!!! — пронизливо завищав Гаррі. — Чуйка ніколи мені не зраджує! Я знав, Епіне, ви — та людина, яка мені потрібна! Пустіть, я перший!

Він кинувся вперед, схопивши найближчий смолоскип. Я обігнав ірландця — мені теж хотілося швидше побачити скарб.

Розділ двадцять перший

І макітрою в дашок

Багряні спалахи застрибали по горбкуватому склепінні ще однієї печери. Вона була набагато менша за першу і видалася мені дивною. Стіна, крізь яку ми проникли, відрізнялася від решти. Вона була рівною і помітно рукотворною, складеною з грубо витесаних каменів. Доволі швидко я зрозумів, що іспанські будівельники навмисно відгородили цю частину захованого в горі дупла, щоб сховати справжню шахту — всі колодязі, розташовані у першому відсіку, були облудними. Із зовнішнього боку хитромудрі будівельники надали стіні таємної копальні природного вигляду, а всередині робити цього не стали, бо маскувати вихід не мало сенсу.

— Але тут порожньо! Нічого немає!!! — заревів Логан.

Він метався, розмахував смолоскипом і зовсім не дивився під ноги. Якимсь дивом не звалився у квадратний отвір, видовбаний просто посередині печери. Колодязь був завширшки футів у сім, укріплений добрячим бордюром. Я ж відразу помітив цю шахту і спробував зазирнути в неї, але жерло чорніло суцільним мороком.

Ірландець знову закричав. Спочатку лаявся через те, що ледь не гепнувся в дірку; потім радів, голосно запевняючи, що скарб знаходиться саме тут. Цей галасливий чоловік вельми стомлював, особливо якщо врахувати, що кожне його волання віддавалося багаторазовою луною.

Моя вихованка поводилася набагато стриманіше і розумніше. Без зайвих слів вона стала носити з великої печери смолоскипи, розставляючи їх по периметру. Виявилося, що в кутку складено кирки й лопати, стоять лампи і навіть є бочка з оливою, яка за кілька десятиліть не втратила здатності горіти. Ми запалили ліхтарі, і в родовищі зовсім посвітлішало.

Поки шукачі скарбу перетягували підіймач, я спробував проникнути в колодязь. На жаль, він був недостатньо широким. Я не вмію спускатися вертикально, мені необхідний хоча б мінімальний простір, щоб рухатися вниз по спіралі, але простору для маневру виявилося недостатньо. Довелося чекати, поки вони налагодять пристрій.

Спочатку спустили одне сидіння, прикрутивши до нього лампу. Оберт коловорота відповідав двом футам. Летиція повернула важіль сорок п'ять разів, перш ніж знизу долетів глухий стук. Ми зі штурманом пожадливо дивилися вниз.

Нічого крім стінок, на яких погойдувалися тіні,