Читати книгу - "Ініціація"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Згадую свій сон, усі події якого сконцентрувалися в літі.
— Так, — відповідаю мамі. — Щось на кшталт історії зі «щасливими побажаннями». Мій власний якір. Клаптик паперу з чітким визначенням сезону. Хай уже мине літо. Хочу осені.
До осені — кілька тижнів. Якось перекантуюся, протримаюся до першого вересня в стані нерухомості-бездумності-бездіяльності, і першого дня осені, певно, нап’юся дорогого алкоголю, бо сон відпустить. Відпустить і зникне, термін його актуальності вичерпається, і, що б не означав, не стану більше мордуватися, намагаючись розшифрувати його, не встряватиму заради того в сумнівні забави. Маю для того реальну підказку, натяк, вагою в життя: Герман помер. Значить, і сон помер. Чому не зрозуміла того раніше?
— Хай уже стане осінь. Розкладу чистий аркуш, знайду свій маршрут…
Реальність вимагає визначитися конкретніше. Уже зараз, у літі. Спочатку телефонує пані Півник.
— Меланіє! І що мені переказують?! Що те падло Сікорський тебе теж вигнало з «Кресала»?! Це правда?
— Думаю, він позбавляється всіх, хто пов’язаний з вами, Оксано Петрівно, — фантазую небезпечно, аби тільки відмежуватися від минулого подалі. — Він же знає: на роботу мене взяли ви, ще й за рекомендацією його дружини. Може, дізнався про особливе доручення, яке ви мені давали? Не знаю. Не хочу через Сікорського серце рвати.
— А щодо доручення? Дізналася щось, Меланіє? Є в нього курва? Бо Леся питає.
— Вибачте. Нічого конкретного. Тільки чутки.
— Давай мені чутки! Люди просто так язиками не плескають.
— Заради Бога!
— Ні, я наполягаю.
— Добре. Хлопці з бойового крила «Кресала» казали: Сікорський своїх курв трахає прямо в кабінеті на столі, — видаю зі злою радістю, чекаючи на реакцію. Пані Півник же відреагує? Не заніміє від збудливих згадок?
— А ти маєш рацію! — відповідає злостиво. — Не варто через Сікорського серце рвати! У нас таких Сікорських ще буде — як яєць на Великдень! Правильно я кажу, Меланіє?
— Вам видніше.
— О так! Я ще гостроти зору не втратила. І знаєш, що знаю?
— Що?
— Гаплик «Кресалу»! До зими згасне.
— Круто!
— Круто? Меланіє! Що я чую?! Ти рада з того, що припинить діяльність організація, в яку ми з тобою вклали стільки сил, стільки серця?
— Рада, Оксано Петрівно, — відказую. — Ми з вами наповнювали «Кресало» ідеями, а Сікорський здатен тільки морди опонентам бити. І в чому тоді ідея? І навіщо тоді таке «Кресало»?
— Ти молодець! Просто молодець! Красиво перекрутила! Будемо співпрацювати, — клекоче пані Півник і не відкладає співробітництво на потім. Пропонує актуальну посаду в актуальній громадській організації на дуже привабливих умовах і під її, пані Півник, керівництвом.
Думки вже завелися: о так! Привабливі умови у вигляді конкретної суми бабла саме зараз, коли позбавила себе останньої тисячі баксів, а ще триста лишилися тільки тому, що жеру реберця на халяву, — це те, що потрібно і що ніяк не вплине на мою самооцінку.
— Вибачте, Оксано Петрівно, не можу, — вимовляє мій клятий язик. — Дякую, звісно, але я вже задіяна в дуже важливому соціальному проекті. Працюю день і ніч.
— Що за проект? — пані Півник вимагає конкретики. — Я могла щось про нього чути?
— Резонансу ще не було. Ми тільки… — ледве не бовкнула «на початку великих справ», — запускаємося.
— Політика?
— Радше соціальний захист.
— І що ти заробиш? Авторитет? Ім’я? Подумай, Меланіє! Я порожнього не пропоную.
Обіцяю подумати. Відрубаю дзвінок, намагаюся розібратися, чому в мені одній співіснують такі протилежні і одночасні реакції на реальність.
А
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ініціація», після закриття браузера.