Читати книгу - "Морфій"

її тіло і життя, але забагато було вже зла для простих жандармів, котрі, щоправда, німці, але, якимось дивом, хоч і німці, не втратили тієї найпростішої, найнижчої порядності простої людини, котра не дозволяє їм кривдити матір на очах дитини, і вони, німці, не виконали твоїх наказів і вийшли, не забравши дитя, не змарнувавши його життя, зоставили його при матінці. Отак-то людяність, котра все ж тліє в кожній простій людині, перемогла в них німецьке варварство.

Генерал слухає. Генерал не має мундира, генерал гордо носить цивільне вбрання, яке йому не личить, надто велика сорочка, надто короткі штани. Генерал — статечний, спокійний чоловік. Генерал не ендек, генерал не має з ендеками нічого спільного. Генерал був у революційній фракції ПСП. Генерал носив відзнаку «Парасоля» на мундирі. Генерал був легіонером, хоча на противагу більшості своїх пізніших колег, легіонерів-політиків, генерал мав певні, хоча й обмежені, уявлення про армію, бо генерал закінчив австрійський курс офіцерів резерву.

Генерал є високо втаємниченим масоном. Генерал також є священиком Ліберальної Католицької церкви, і хоч він у те й не вірить і того не знає, але священство, яке він прийняв з рук англіканського отця, з цікавості, почасти для розваги, почасти для мистецької провокації, те священство зоставило на ньому пляму, над ним здіймається сіра, капеланська мла, генерал, хоч він того й не знає, відкритий для таких, як я, для мого світу. Може. Саме тому генерал так добре розуміє мою сестру.

— Там за стіною мешкають четверо з Geheime Staatspolizei, — каже з виразним львівським акцентом. Але вочевидь не як батяр, генерал-бо шляхтич, а не львівський шибеник. Шибеником був Туманович, котрому ти вийняв око, і про те око ти вже й не особливо думаєш, коли проходиш Маршалковською, так недалеко, вулиці та площі, картон і написи і крамниці й черевики, черевики.

— Там за стіною мешкають четверо з Geheime Staatspolizei, — каже генерал Пешковському, коли ти так собі йдеш на Мокотув. — Один із них грипував, але вони не можуть лікуватися в польських лікарів, а німецьких тут іще немає. То я його вилікував, а за мовчання, прошу дуже, отримав карбюратор до шевроле, без якого ми б автівки так і не пустили в рух.

Старий Пешковський слухає, киваючи, дуже зацікавлено-чемно слухає, оглядає карбюратор, ніби то якась цікавинка, трохи попиває чаю, чай йому подано в тоненькій, урочистій порцеляні, візерунок з вічок на нитяному обрамленні серветки ніби мандала, яка не зітреться, яку не розвіє вітер, але зможе розвіяти вогонь.

Пан генерал, хай там пілсудчик, санатор і взагалі свиня, все ж поляк, поляк — то щось таки означає, надто ж зараз, особливо зараз, ненависть Пешковського до тебе, Костоньку, сильніша від його ненависті до пілсудчиків, санаторів та їм подібної свиноти, котрі після травневого перевороту розлізлися своїми товстими масонськими сраками по цілій Польщі. Пешковський знає, що генерал належить до масонів, але зараз це неважливо.

Пешковський довіряє генералові. Але це вже не важливо.

Важливо те, що відбувається зараз, що має статися, важливо, що динаміка подій уже в русі. Бо генерал уже почув те, що мав почути. І вже не може це залишити просто так. Бо яка пляма залишилася б на ньому, якби він не зміг покарати такий явний ґвалт супроти польськості?

І навіть коли кур’єр із Парижа принесе генералові вирок за те, що він був санатором, чи то радше «санаційною свинею», як хотів би Пешковський, тільки що інакше сформульований, коли ліквідує Службу і на її місці створить Союз, у якому генерал відповідатиме за львівський округ, то невблаганна послідовність подій уже добігатиме завершення і встановиться міцно на ті п’ять років, які ще перед вами. Генерал виїде за кордон, до совєтського Львова, але що мало статися — тоді вже станеться.

Пешковський підводиться з-за чаю і серветки, вони потискають руки, ендеківський боєць із санаційною свинею, поляк із поляком, і розходяться, і вже Пешковський повертається на Старе Місто до нового дому, до квартири в модерністській кам’яниці, простій та скромній, а генерал займається своїми справами, кланяється сонцю, якого не видно, сідає до роботи, і робота йому йде.

Ще нічого не відбито на папері, машиною, яку буде збудовано на плечах моєї сестри, ще немає печаток і підписів, але поклопотатися печатками і підписами — то недовго, скоро все буде, і тоді твоє прізвище з припискою «шельма» відіб’ється на папері, а папери вирушать у свою мандрівку, потім буде театрик і процес, потім буде вирок і пістолет, що його старший офіцер дасть молодшому зразу після приведення його до присяги, і то буде якраз початок усього, моя сестра ще не розперезалась у своїй ненажерливості, ще не глитає маленьких дітей, тож молодший офіцер, лікар, засуне пістолет за пояс, у штани, холодний ствол опиниться впритул біля хуя, і вийде тобі назустріч, а коли вже буде по всьому, то відчує таку потребу в жінці, що піде на блядки, хоч ніколи раніше такого й не робив, покладе пістолет на столику в липкій від людських виділень кімнаті, де буде злягатися з байдужою курвою, аж узголів’я металевого ліжка буде вдарятися об старий тиньк, потрохи розбивати його, а ті жовті крихти осипатимуться на старі дошки підлоги, кожна з них летітиме, ніби людська доля в наших, моїх руках. Моїх і моїх сестер.

Чи можеш ти якось це стримати, чи можеш зробити що-небудь? Вочевидь, так, якщо почнуть громадитися контрпапери з контрпечатками, якщо їх почне робити Інженер, якщо висилатиме доповідні, заперечення, кур’єрами до Парижа і назад, без угаву, це може дійти до найвищої інстанції, сам Сікорський вирішує, який із паперів та контрпаперів, звернень та контрзвернень більш важливий чи менш важливий, але щоб ти це робив, ти маєш чекати на чорну тінь моєї сестри, яка насувається на тебе, але ти її не чекаєш, бо ти дурний, ти не знаєш і не дізнаєшся, коли так ідеш на площу Спасителя чорного дня чорного року в чорній країні, коли піднімаєшся сходами і коли тобі відчиняє Лубенська, яку колись обійме молодик зі стилетом від Фейрбарна і Сайкса в руці.

Проводить тебе до зали, там Інженер у фотелі.

— П’ятдесят Сім! — радіє, побачивши тебе.

Сідаєте.

— Не починайте без мене! — гукнула з кухні Дзідзя Рохацевич.

Крикнула, і нараз ситуація цілком змінилася. Нащо тут Дзідзя Рохацевич, що її сюди привело, нащо вона тут узагалі?

В Інженера. У Лубенської.

Тішишся, що вона тут.

Що в ній було такого, що ти тішишся, Костоньку? Скільки ти її бачив? Що вона