read-books.club » Детективи » Тихий американець. Наш резидент у Гавані 📚 - Українською

Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"

230
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тихий американець. Наш резидент у Гавані" автора Грем Грін. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 91 92 93 ... 121
Перейти на сторінку:
операції. Мені важко пояснити, але вам, професоре, справді загрожує небезпека. Все це, звичайно, якесь непорозуміння. Одначе поліція влаштувала облаву навіть у «Шанхаї».

— А яке я маю відношення до «Шанхая»?

— Він іще питає! — мелодраматично вигукнула жінка,— О мужчини, мужчини! Нещасна Марія! Вона думала, що їй треба позбутися лиш одної. Та їй доведеться вчинити справжній погром!

— Я ніколи не був у тому «Шанхаї».

— Марії краще знати. Може, ти сновида і ходиш туди ночами.

— Ти ж чула, він сам каже, що тут якась помилка. Зрештою, стріляли вони в Сіфуентеса, а не в мене. До чого ж тут Марія?

— В Сіфуентеса? Він сказав — в Сіфуентеса?! Ах ти, іспанський бовдуре! Та він лише раз заговорив до мене в клубі, поки ти мився під душем, а ти підсилаєш до нього вбивць?

— Ну, любцю, будь же розсудлива. Я сам уперше почув про замах від цього добродія.

— Який він тобі добродій? Він просто брехливий собака.

Розмова, описавши коло, повернулась до вихідного пункту.

— Ну, а коли він бреше, то нема чого зважати на нього. Я певен, що він бреше й на Марію.

— А, ти її захищаєш!

Уормолд із розпачем сказав — то була його остання спроба:

— Усе це не має відношення до Марії... я хочу сказати — до сеньйори Санчес.

— Дозвольте! А до чого тут сеньйора Санчес? — здивувався професор.

— Я думав... що ви думали... що Марія...

— Молодий чоловіче, невже ви гадаєте, що я повірю, ніби Марія затіває щось і проти моєї дружини, а не лише проти цієї... приятельки? Яка нісенітниця!

До цього Уормолдові ще здавалося, що помилку буде легко з’ясувати. Але тепер справа обернулася так, наче, потягнувши за одну нитку, він розпустив усе плаття. Невже оце і є прикладна педагогіка?..

Він сказав:

— Я сподівався допомогти вам, попередити про небезпеку, та вам, видно, краще буде на тому світі.

— Ви жартівник, молодий чоловіче.

— Не кажіть на мене «молодий чоловіче»! Це ви, професоре Санчес, більше скидаєтесь на хлопчика.— Хвилюючись, він і не помітив, як подумав уголос: — Ех, от якби тут була Беатріса!

Професор швидко залопотів:

— Клянуся тобі, любцю, я не знаю ніякої Беатріси! І гадки не маю, хто це така.

Молода жінка заричала, мов розлючена тигриця.

— Ви, я бачу, прийшли сюди задля того, щоб нас посварити, — мовив професор. Це був перший його докір, і, правду кажучи, досить-такий м’який.— Не розумію, що це вам дасть... — Він зайшов у дім і грюкнув дверима.

— Він чудовисько! — вигукнула жінка. — Чудовисько! Ірод! Сатир!

— Ви не розумієте...

— Чула я цю утерту істину: «Зрозуміти — значить простити». Але тут вона непридатна. — Молода жінка розмовляла з Уормолдом майже приязно. — Марія, я, Беатріса... не кажучи вже про його горопашну дружину. Я проти неї нічого не маю. У вас є пістолет?

— Звичайно, нема. Адже я прийшов, щоб урятувати його.

— Хай стріляють! — рішуче сказала жінка, — Хай стріляють йому в живіт... І нижче, — І так само рішуче попрямувала в дім.

Уормолдові лишалося тільки піти. Коли він минув внутрішню хвіртку, дзвінок знову задзеленчав, та цього разу ніхто не звернув на нього уваги. «Я зробив усе, що міг, — думав Уормолд. — Професор має надійний захист від небезпеки, поліції йому теж нічого боятися: з нею легше розмовляти, ніж з отією жінкою».

4

Ідучи назад серед запашних нічних квітів, він почував лиш одне бажання: признатися у всьому Беатрісі, «Я не шпигун, я просто шахрай; усі ці люди зовсім не мої агенти, і я не розумію, що діється. Я заплутався. Я боюся...» Вона неодмінно знайде якусь раду: недарма ж пройшла спеціальну підготовку. Та Уормолд знав, що ніколи не звернеться по допомогу до Беатріси. Адже тоді доведеться відмовитись од посагу для Міллі. Хай краще його вб’ють, як Рауля. Цікаво, чи сплачують на цій службі пенсію спадкоємцям... Але хто ж такий був Рауль?..

Він ще тільки наближався до зовнішньої хвіртки, як раптом почув стривожений голос Беатріси:

— Джіме! Стережіться! Тікайте!

Навіть у цю хвилину небезпеки в нього майнула думка: «Мене ж звуть Уормолд, містер Уормолд, сеньйор Вомел, і ніхто ніколи не кличе Джімом». Він, шкутильгаючи, побіг на голос і, вискочивши на вулицю, побачив перед себе машину з рупором, трьох поліцейських і пістолет, наставлений йому в живіт. Беатріса стояла на тротуарі поряд з худою дівчиною, яка вперто намагалася щільніше загорнутись у надто широке їй пальто.

— Що тут сталося?

— Я нічого не розумію з того, що вони белькочуть.

Один з поліцейських звелів Уормолдові сісти в машину з рупором.

— А що буде з моїм авто?

— Його приставлять у поліцію.

Вони обмацали його кишені, шукаючи зброї. Він сказав Беатрісі:

— Не знаю, в чім річ, але, здається, моїй блискучій кар’єрі настав кінець.

Поліцейський знову щось сказав.

— Він вимагає, щоб ви теж сіли в машину, — переклав Уормолд.

— Скажіть йому,— відповіла Беатріса,— що я зостануся з сестрою Тереси. Я їм не довіряю.

Обидві машини тихо, наче на Цій вулиці стояли самі лікарні, поїхали повз вілли мільйонерів, щоб нікого не потурбувати,— багатим потрібний спокій. Їхали недовго: звернули в якийсь двір, позаду грюкнули ворота, і одразу запахло поліцейським відділком — здавалося, тут зібрано докупи аміачний дух з усіх звіринців світу. З побілених вапном стін дивились обличчя розшукуваних злочинців, що скидалися на погані підробки автопортретів старих бородатих майстрів. В кінці коридора була кімната; в ній сидів капітан Сегура і грав у шашки.

— Фук! — сказав Сегура і зняв дві шашки. Потім підвів голову. — Містер Уормолд! — вигукнув здивовано і, помітивши Беатрісу, скинувся, мов маленька зелена змійка, щільно обтягнена шкірою. Далі перевів погляд на Тересу, на якій знову — мабуть, не випадково — розхристалося пальто. — Господи, а це що таке? — спитав він і кивнув поліцейському, що грав з ним у шашки: — Anda![109]

— Що це все означає, капітане Сегура?

— Це ви мене питаєте, містере Уормолд?

— Еге ж, вас.

— А я

1 ... 91 92 93 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий американець. Наш резидент у Гавані», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Тихий американець. Наш резидент у Гавані» жанру - Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"