Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

— Я радий, що міг краще тебе вивчити, Монео.

— То й добре, бо я вивчав тебе кілька разів.

Монео стежив за ефектом своїх слів, за тим, як вони обкрутилися довкола Айдаго, зв’язавши його. Гхоли ніколи не могли уникнути зачарованості іншими — їхніми попередниками.

Айдаго заговорив хрипким шепотом:

— І що ж ти вивчив?

— Ти навчив мене багатьох цінних речей, — сказав Монео. — Ми всі намагаємося розвиватись, але якщо нас щось блокує, то можемо переносити наш потенціал у шукання або завдавання болю. Підлітковий вік особливо вразливий до цього.

Айдаго схилився ближче до Монео.

— Я кажу про секс!

— Звичайно, що так.

— Ти звинувачуєш мене в підліткових…

— Усе правильно.

— Я мав би перерізати тобі…

— Ох, замовкни!

Монео не мав навичок Бене Ґессерит контролювати Голосом, але він усе своє життя віддавав накази. Якась частка Айдаго у відповідь змогла лише підкоритися.

— Вибач, — сказав Монео. — Але я сьогодні неуважний, бо моя єдина дочка… — Не договорив і знизав плечима.

Айдаго двічі глибоко вдихнув.

— Ви божевільні, геть усі! Кажеш, що твоя дочка може померти, а все-таки…

— Ти дурень! — відрізав Монео. — Гадки не маєш, якими дрібними для мене є твої турботи! Ці ідіотські питання і твій самолюбний…

Урвав, труснувши головою.

— Я поступаюсь тобі, оскільки в тебе особисті проблеми, — сказав Айдаго. — Але якщо ти…

— Поступаєшся? Ти поступаєшся? — Монео глибоко, з дрижанням вдихнув. Це було вже занадто!

Айдаго сухо відповів:

— Я можу пробачити тобі…

— Ти! Ти варнякаєш про секс, пробачання, біль і… думаєш, що ти й Хві Норі…

— Дай їй спокій! Не вплутуй її в це!

— О так. Дай їй спокій. Облиш цей біль. Кохаєшся з нею і ніколи не думаєш про розлуку. Скажи мені, безумцю, як ти даєш собі раду перед лицем цього?

Збентежений Айдаго глибоко втягнув повітря. Він не підозрював, що в спокійному Монео приховується така пристрасть, але ця атака не могла бути…

— Думаєш, що я жорстокий? — спитав Монео. — Змушую тебе міркувати про речі, яких ти волів би уникати? Ха! Владиці Лето заподіювали жорстокіші речі без жодної причини, крім жорстокості!

— Ти захищаєш його? Ти…

— Я краще його знаю!

— Він тебе використовує!

— З якою метою?

— Скажи мені сам!

— Він — наша найкраща надія на увічнення…

— Збоченці нічого не увічнюють!

Монео заговорив заспокійливим тоном, але його слова вразили Айдаго:

— Скажу тобі лише раз. Гомосексуали були серед найкращих воїнів у нашій історії, берсеркерів останнього шансу. Вони були серед наших найкращих священників і священниць. Не випадково релігії вимагали целібату. Не випадково з підлітків виходили найкращі солдати.

— Це перверсія!

— Слушно. Воєначальники впродовж тисяч століть знали про перверсивну заміну сексу болем.

— І саме це робить Великий Владика Лето?

Монео, все ще зберігаючи спокій, сказав:

— Насилля вимагає від тебе завдавати болю і зазнавати біль. Наскільки керованішою є військова сила, яку спонукають до дії її найглибші потреби!

— Він зробив монстра і з тебе теж!

— Ти припустив, що він мене використовує, — сказав Монео. — Я дозволяю це, бо знаю, що ціна, яку він платить, значно вища за те, що вимагає від мене.

— Включно з твоєю донькою?

— Він не шкодує нічого. То чого повинен шкодувати я? Ох, думаю, ти розумієш це про Атрідів. Дунканам завжди це добре вдавалося.

— Дункани! Прокляття, я не…

— Ти просто не маєш відваги заплатити ціну, яку він вимагає, — промовив Монео.

Одним замашистим рухом Айдаго вихопив ножа з піхов і кинувся на Монео. Та хай як швидко він рухався, Монео зреагував швидше — відступив убік, поставив Айдаго підніжку й звалив його долілиць на підлогу. Айдаго рвонувся вперед, перекотився, почав підводитися, а тоді завагався, збагнувши, що насправді він спробував напасти на Атріда. Монео був Атрідом. Шок змусив Айдаго завмерти.

Монео стояв нерухомо, дивлячись на нього згори вниз. На обличчі мажордома з’явився дивний сум.

— Якщо хочеш мене вбити, Дункане, то краще зроби це потай, — сказав він. — Так ти можеш досягти успіху.

Айдаго піднявся на одне коліно, рівно поставив стопу на підлозі, але так і зостався стояти, стискаючи ножа. Монео рухався так швидко, так зграбно — так… так вільно! Айдаго кашлянув.

— Як ти…

— Він уже давно нас вирощує, Дункане, багато чого в нас посилюючи. Вирощує нас заради швидкості, розуму, самовладання, чутливості. Ти… ти просто застаріла модель.

* * *

Знаєте, що часто кажуть партизани-герильяси? Твердять, що їхні повстання невразливі до економічної війни, бо вони не мають економіки й паразитують на тих, кого намагаються повалити. Дурні просто не можуть оцінити монету, якою неодмінно платять. Ця схема невблаганна у своїх дегенеративних провалах. Бачите, як це повторюється в рабовласницьких системах, у державах загального добробуту, кастових релігіях, соціалістичній бюрократії — у кожній системі, що утворює та підтримує підлеглість. Паразитуй надто довго, і не зможеш існувати без хазяїна.

Викрадені журнали

Лето з Сіоною цілий день пролежали в тіні дюни, пересуваючись лише за сонцем. Він навчив її, як захищатися від полуденної спеки під покривалом піску — на кам’яній основі між дюнами ніколи не бувало надто гаряче.

Пополудні Сіона підсунулася ближче до Лето за теплом, теплом, якого — він це знав — мав у ці дні аж надміру.

Час від часу вони розмовляли. Він розповідав їй про красу звичаїв фрименів, що панували колись у цій країні. Вона прагнула здобути його таємне знання.

Якось він сказав:

— Може, це видасться тобі дивним, але саме тут я найсильніше почуваюся людиною.

Ці слова не допомогли їй збагнути свою людську вразливість і те, що вона може тут померти. Навіть коли нічого не говорила, то не застібала лицевого клапана свого дистикоста.

Лето розпізнав підсвідому мотивацію такого педагогічного провалу, але знав, що безпосередньо говорити про це марно.

Пізнього пополудня, коли вечірня прохолода почала вже розповзатися над землею, він влаштував їй бенкет, частуючи піснями Довгої Дороги, не збереженими в Усній історії. Його втішило, що їй сподобалася одна з його улюблених пісень — «Лієтів марш».

— Мелодія справді стара, — сказав він, — ще з докосмічної ери Старої Терри.

— Ви б заспівали її ще раз?

Він обрав один