Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Розділ 86.

Вже раз у двадцятий перевіряла телефон, знімала з блокування, перевіряла баланс, як божевільна гортала журнал дзвінків.  Долоні потіли від хвилювання, серце як шалене билося об ребра, що щось трапилося, я відчувала, що щось сталося.  

  

Тремтячими пальцями зробила знову одні й ті ж рухи: спочатку набрала Саванну, її телефон був як і раніше поза зоною доступу. Скроні здавило так, що мені довелося закрити очі та перевести подих.  

  

Минула доба після того, як я зібрала речі, які були в будинку Тео і тихесенько вислизнула через задні двері.  Я була впевнена, що охорона про це вже незабаром дізналася, але того часу, що вони зволікали, мені вистачило на дорогу до будинку. Де я віддано весь цей час чекала Томаса.  

  

Томас, де ж ти?  Набрала Томаса, але від цих гудків мене вже почало нудити, цілу добу я чула лише ці гудки, і ніхто з трьох не брав трубку.  Набрала Тео, але і там все було так, як і раніше.  Вони всі зникли.  Випарувалися, начебто домовилися мене ігнорувати.  

  

Нарешті прийнявши рішення, я різко зірвалася з місця і зрозуміла, що, сидячи тут і набираючи один номер за іншим, я нічого не доб'юся.  Забігши в кімнату й одягнувшись, я попрямувала на свою роботу.  Точніше, в готель Тео. Я повинна була його знайти.  Мені потрібні були відповіді на питання.  Він був єдиним, кого я зараз змогла б знайти.  Де шукати Томаса я навіть гадки не мала.  Я, звичайно, могла спробувати з'їздити в його будинок, точніше, батьківський будинок, але, напевно, це було б не найкращим рішенням посеред ночі.  

  

Коли я вже практично вийшла з дому, мені прийшло повідомлення про те, що Саванна з'явилася в мережі, і я тут же, в цю ж секунду почала набирати її номер. Коли я почула в слухавці гудки, я стиснула її так, що перестала відчувати власні пальці. Гудки припинилися, тому що на мій дзвінок відповіли, але замість звичного голосу сестри я почула хрипи, звуки, які роздирали душу.  Я завмерла, застигла на місці. Господи, прошу, ні ...  

  

- Саванна?  - Прошепотівши в трубку я все ще сподівалася на те, що це була якась помилка, що зараз вона відправить мене якомога далі, поскаржиться на Томаса і скаже, що не хоче мене бачити.  

  

- Олівія, мене викра ... - несподівано пролунав дикий крик, від якого серце стислося до болю, а після - дзвінкий ляпас і бридливі слова. Секунда і трубку кинули.   

  

Руки почали труситися, на очі наверталися сльози. Що? Що сталося з моєю сестрою?! 

*********** 

- Добре, що ти на місці, - я вбігла в кабінет Тео.  Всупереч прийнятому мною рішенню, я вирішила наступити на горло власним принципам й з'явитися перед ним, просячи допомоги.  

  

Томас і Саванна, як і раніше не з'являлися і не відповідали на мої дзвінки.  Саванна більше не відповідала,  після того разу ...  

  

Мене став бити озноб.  Я хотіла щось сказати, але через паніку, що оселилася в голові, зуб на зуб не попадав, немов я перемістилася в Арктику.  

  

- Щось трапилося?  - Стурбовано запитав чоловік, відволікаючись від свого заняття.  Він в цей час наливав собі в склянку скотч.  

 

- Моя сестра ... вона ... її ... - я не знала з чого і як почати й вже тим більше не знала, як продовжити.  

  

- Заспокойся, - на його обличчі з'явився вираз тривоги й, зробивши крок в мою сторону, Тео простягнув мені склянку, - тобі потрібно випити.  - Буквально втокмачивши мені в руки напій і утримуючи мою руку своєю, підніс склянку до мого рота, практично вливаючи вміст всередину.  

  

Ось так і ми й стояли пару хвилин, поки рідина, яка ще зовсім недавно полоснула вогнем моє горло, почала проникати в кров і розслабляти тіло.  

  

- Саванна зникла.  Її немає вже майже добу.  Д-думаю ... її ... викрали, - в таких ситуаціях істериці не було місця.  Я зрозуміла це, як тільки Тео сильніше стиснув мою руку і заглянув в очі. І, немов передбачаючи його питання, продовжила, - мені вдалося їй додзвонитися якраз в той момент, коли ..., - я запнулася, - вона, мабуть, намагалася втекти.  

  

Я зібралася з силами та розповіла чоловікові все.  Про сам дзвінок, про те, скільки часу пройшло і що викуп ніхто не просив і вимоги не пред'являли.  На що Тео відповів:  

  

- Поки що ... поки що не просили й поки що не вимагали.  Зазвичай дають час на те, щоб людина або сім'я викраденого себе накрутили та роздули до межі.  Такими людьми простіше маніпулювати. Через страх вони перестають мислити та міркувати. Стають тупими й просто виконують вказівки. Дуже зручно.  

  

Тео Бурден був розумним чоловіком і, мабуть, з боку життєвого досвіду розбирався в подібних речах.  Хоча, я мало розуміла як можна на стільки добре розуміти психологію викрадача і жертви, бувши власником мережі готелів. Але я все ж була рада його порадам і допомозі. Вони були як ніколи до речі.  Особливо під час відсутності Томаса. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно