read-books.club » Детектив/Трилер » Блогерка для бандита, Джулія Рейвен 📚 - Українською

Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

288
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Блогерка для бандита" автора Джулія Рейвен. Жанр книги: Детектив/Трилер. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 92 93
Перейти на сторінку:
Епілог

Рік потому

Колись я дуже любила день народження. Неважливо чий він був. Любила не саме свято, а невимовну атмосферу підготовки до нього, очікування, подальшого щастя.

У дитинстві мама з татом організовували нам з Мірою приголомшливі вечірки з аніматорами, квестами, різнокольоровими повітряними кульками й величезним тортом з улюбленими казковими героями. Було багато гостей, усі веселилися, раділи.

Нас із сестрою балували і намагалися, щоб кожен день народження ми запам'ятали як щось прекрасне у своєму житті. І так воно й було.

А коли народився син - я полюбила це свято ще більше. І докладала титанічних зусиль, щоб Єгорці все сподобалося. І він у майбутньому теж грів душу приємними спогадами з дитинства.

Але сьогодні... святкувати зовсім не хотілося. Двадцять три роки здавалися просто цифрою. Навіть не сумною, а якоюсь надто нейтральною цифрою. Без Діми, як виявилося, весь світ втратив барви і все стало сірим, прісним.

Він не виконав свою обіцянку. І ні через три дні, ні через тиждень, навіть ні через пів року, Діма до нас не повернувся.

Я все ще сподівалася й вірила, що він живий. Просто не може дати про себе знати. Але все доводило протилежне. Йшли дні, тижні, місяці, а нічого не змінювалося. Тривалий час я приховувала від рідних сльози й гіпнотизувала мобільний у надії, що чоловік зателефонує. Дасть про себе знати. Але, на жаль, мої надії виявилися марними. Жодного дзвінка, жодного повідомлення від Діми так і не було.

Моє тіло продовжувало жити, як раніше, а душа не бажала виходити зі свого темного куточка: згорнута в клубок, кинута темною ніччю. Величезне ніщо оселилося в моїх грудях і щодня рвало серце на частини від переживань та гіркоти. Гіркоти усвідомлення, що Діма врятував нас ціною свого життя. І це пригнічувало ще більше. Я здригалася від ридань кожну кляту ніч. У темряві й зовсім беззвучно, щоб ніхто не помітив моїх страждань. Тільки синочок і прикрашав мій смуток. Маленька копія Діми, з величезними антрацитовими очима і ледь помітною родимкою над правою бровою. Мій єдиний сенс жити та рухатися далі.

Рік тому Карен нам допоміг без проблем перетнути кордон. Як ми не переживали, але ніхто з прикордонників не помітив підроблених документів. Дві важкі доби в дорозі, і ми дісталися до нашого кінцевого пункту - маленького рибальського села на півдні Італії.

Попри свої скромні розміри, воно було прекрасним. Строката мозаїка різнобарвних будинків, гавань, заповнена дерев'яними човнами та рибальськими сітками, вирувала рибалками і торговцями. Тут панувала спокійна й неповторна атмосфера домашнього затишку. Ніхто з місцевих не звертав уваги на нашу сімейку. Усі були милі й доброзичливі до нас. Їх незнайомцями не здивувати.

Карен допоміг нам влаштуватися, найняв репетитора з італійської мови, показав доступ до рахунку, який заздалегідь відкрив на моє ім'я Діма. Грошей на ньому мало б з лишком вистачити на три роки безбідного життя тут. Але я витрачала їх розумно, інстинктивно боячись, що за нами можуть прийти бандити й знову доведеться тікати. Міра моїх страхів не розділяла та говорила, що я занадто себе накручую. Сестра вступила до коледжу дизайну і моди, за сорок кілометрів від дому, і тільки на вихідних відвідувала нас із Єгоркою. Олена теж не переймалася моїми переживаннями з приводу головорізів, які переслідували нас. Недовго думаючи, помічниця знайшла собі нового чоловіка, багатого судновласника Карлоса, і без зайвих розмов поїхала з ним у велике місто.

Ми з синочком залишилися самі. Він ходив до маленького приватного садочка, а я підробляла флористом у затишному квітковому магазині неподалік. На ніч зачиняла нашу квартиру на всі можливі замки, тримала біля ліжка електрошокер про всяк випадок. І навіть у такому разі наше життя можна було назвати щасливим, якби не величезна діра в грудях від втрати коханого, яка болісно боляче жевріла за кожної слушної нагоди.

Чи змирилася я? Я й сама не знала. Постійно думала про Діму, плакала, а потім розправляла плечі і, відтворивши подобу посмішки, вливалася в ритм нового дня.

Це був важкий рік, і шлейф сумних спогадів досі тягнувся після зникнення чоловіка.

Я поправила злегка вологе волосся й відчинила вікно. У вузький отвір тут же проник жар, заповнюючи прохолодну кухню літньою духотою. Тільки сьома ранку, а італійське сонце нещадно обпікало наше село.

Струснула головою, проганяючи недоречний смуток. Адже сьогодні, як-не-як, у мене свято. Та й торт я обіцяла Єгорці. Великий шоколадний торт, прикрашений різнобарвною глазур'ю. Потрібно лише сходити в місцеву кондитерську крамницю на першому поверсі, де готують бомбезні солодощі, поки синочок не прокинувся.

Кондитерська належить двом літнім подружкам К'ярі та Елізі, з якими я подружилася. У свої сімдесят років вони могли дати фору будь-якій молодій дівчині. Стрункі, підтягнуті, завжди з посмішками та свіжим макіяжем. Язик просто не повертався назвати їх бабусями. Одного разу ми розговорилися. Я без особливих деталей розповіла про своє життя, не стримуючи сліз. І після цієї душевної розмови я дуже зблизилася з К'ярою та Елізою, вони немов замінили мені потрібних старших родичів. Часто допомагали з Єгоркою, пригощали нас синочком солодощами, як могли підтримували, обіцяли, що все налагодиться.

Тихий стукіт у двері відволік мене від думок, що шастали туди-сюди. Я сумно посміхнулася. Цікаво, хто це? Напевно, Олена, вона натякала, що зробить мені сюрприз на день народження. Мабуть, це він і є.

— Іду-іду, — усміхнулася від винахідливості колишньої помічниці. Сподіваюся, вона без стриптизерів, переодягнених у поліцейську форму. Дуже в її дусі влаштувати таке на свято.

Не встигла я відчинити світло-сині двері, як засмучено видихнула. Це була не Олена. Навпроти мене стояв та щосили посміхався смаглявий хлопчина у формі місцевої кур'єрської служби. Він насилу тримав величезний букет багряних троянд і перекосив корпус тіла, щоб хоч так зберегти рівновагу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 92 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Блогерка для бандита, Джулія Рейвен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"