Читати книгу - "Пропоную тільки інтим, Белла Сніжна"

- Тебе провести? - запитує Світлана.

 Так що ж ти така жаліслива у нас ?! Відірвавшись від Роми, дивлюся на двері.

- Ні дякую. Не треба. Не хочу псувати вам свято. - кажу.

- Але як же ти сама? Давай ми тебе проведемо і повернемося. - пропонує Свєта.

З цією дівчинкою я тепер не буду боятися ходити по клубах. Ця не кине!

- Я її проведу. - каже Рома.

- Рома? - уточнює Кріс.

- А що ви там ... - починає запитувати Світлана і замовкає.

Я відчуваю через дерев'яні двері як вона почервоніла.

- Тоді не будемо вам заважати. - каже Кріс. - Наша Саша в надійних руках! Гарного вечора.

Останнє вона вимовляє біля самих дверей. Тому що далі лише звук зачинених дверей і тиша.

- Чому відразу не зізнався тоді? - питаю у нього.

Я тут із шкури лізу, намагаюся придумати... А власне кажучи навіщо щось придумувати? Дійсно, чому відразу не сказала, що не одна?

- Не встиг. - Бреше Рома.

Він і не збирався!

- Тепер можемо йти. - ставить мене на ноги, притримує, поправляє мені плаття.

Правильно, хто перекрутив, той нехай і поправляє.

 - А Алексу ти нічого не скажеш? - уточнюю, коли, вийшовши з вбиральні, ми відразу йдемо на вихід.

- Ні. Він зрозуміє. Тим більше йому зараз не до мене.

Що він... О-о-о! Наш дівич-вечір поєднали з їх вечіркою. Ну хто так робить?! Що за беззаконня? Роблю до них крок, щоб вигнати хлопців від дівчат. Дівич-вечір на те і дівич-вечір, що єдині хлопці, яким дозволяється бути присутнім це бармен і стриптизер. Все! А тут що?

- Куди? - зупиняє мене Рома.

- Ну ти бачив? Бачив? - питаю у нього.

- Бачив. - киває, і продовжує тягнути мене до виходу. - Не заважай їм розважатися.

- Єдиний хто повинен зараз займати твої думки це я. - Каже Рома притиснувши мене до стіни, коли ми були майже біля виходу. - Зрозуміло?

- Пішли вже! - відповідаю, і тепер уже я тягну його до виходу.

 Сідаємо в таксі і їдемо. Намагаюся стримувати наміри Роми, але таксисту на нас плювати, тому намагалася я не сильно.

Нас висаджують біля входу, йдемо на свій поверх. У будинку горить приглушене світло. Варто двері за нашими спинами закритися, як накидаємося один на одного, зриваючи одяг. 

 - Двері! - кажу.

- Закрив. - відповідає Рома.

- Підіпри стільцем. - прошу.

Рома зупинився, дивиться з питанням.

- Для надійності. - пояснюю.

 Рома дивується, але мовчки робить що прошу. Сьогодні нам ніщо не завадить! 

Завадило! Твою мать! Коли я вже стягувала з Роми труси хтось смикнув за дверну ручку.

- Хто тут? - запитав жіночий голос з-за дверей.

- Свої. - кидає Рома, повертаючись до перерваного заняття - ласкания моїх грудей.

- Які свої? - запитує жінка у відповідь. - Всі свої на святі зараз.

Ручку знову засмикали.

- А ну відкривайте швидко! Інакше я зараз охорону викликом!

Я запхикала. Рома скотився з мене, подивився на стелю.

- Іди, відкрий. - кажу йому. - Не вистачало тільки охорони сьогодні.

 Рома накинувши сорочку, пішов відкривати. Мій герой! В трусах і в сорочці. Красунчик!

Його визнали відразу. Вибачалися ще хвилин п'ять. Жінка судячи з усього дуже злякалася що її виженуть, все просила вибачення, пропонувала свою допомогу.

- Самі впораємося! - вкотре повторив Рома. - Доброї ночі.

Кинув наостанок і зачинив двері. Повернувся в ліжко. Я підповзла до нього. Лягла на плече.

- Мені здається, її підіслав Алекс. - зізнаюся Ромі в своїх думках.

 Тіло піді мною починає трястися від сміху.

- Знаєш, - каже відсміявшись. - Я починаю думати так само.

Бажання пішло остаточно разом з тією жінкою. Ми з ним просто лежимо, дивимося один на одного і мовчимо. І чесно, мене все влаштовує!

- Давай післязавтра поїдемо? - каже він. - Завтра весілля. Залишиться лише посадити молодят на корабель що відвезе їх у весільну подорож і все.

- Чесно? - перепитую, і уточнюю, примружившись - Слово даєш?

- Обіцяю.