Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

— Місіс Уелдон, Тома та його супутників продали работоргівцеві з Уджіджі.

— Нехай Господь береже їх! — сказала місіс Уелдон, витираючи сльозу.

— Нан померла дорогою, Дік Сенд загинув…

— Нан померла! І Дік! — скрикнула місіс Уелдон.

— Так, — відповів Негоро. — Справедливість вимагала, аби ваш п’ятнадцятирічний капітан заплатив своїм життям за вбивство Герріса. Ви самотні в Казонде, місіс Уелдон, зовсім самотні й перебуваєте цілком під владою колишнього кока з «Пілігрима». Розумієте?

Як це не було гірко, проте Негоро говорив правду. Том, його син Бат, Актеон та Остін напередодні залишили Казонде з караваном работоргівця з Уджіджі. Її товариші, на жаль, не мали можливості побачитися з нею, вони не знали, що вона перебуває в Казонде, у факторії Альвеца. Втім, їм однаково не дозволили б попрощатися з нею. У цю годину вони вже брели в напрямку до області Великих озер. Перед ними лежав шлях, довжина якого вимірювалася сотнями миль; деяким людям вдалося пройти цей шлях; ще меншій кількості людей пощастило благополучно повернутися.

— Що вам потрібно від мене? — прошепотіла місіс Уелдон, пильно вдивляючись в обличчя Негоро.

— Місіс Уелдон, — уривчасто заговорив португалець, — я міг би помститися вам за всі приниження, які я пережив на «Пілігримі». Проте я готовий задовольнитися смертю Діка Сенда! Наразі я знову стаю купцем, і ось що я думаю щодо вас…

Місіс Уелдон мовчки дивилася на нього.

— Ви, — продовжував Негоро, — ваш син і цей дурень, який ганяється за мухами, маєте чималу комерційну цінність. І цю цінність я можу вигідно реалізувати. Коротше кажучи, я маю намір вас продати!

— Я — вільна людина! — твердо відповіла місіс Уелдон.

— Якщо я захочу, ви станете рабинею!

— Хто посміє купити білу жінку?

— Є людина, яка заплатить за вас стільки, скільки я запрошу.

Місіс Уелдон на мить нахилила голову. Вона знала, що в цій жахливій країні можливо все.

— Ви мене зрозуміли? — запитав Негоро.

— Хто ця людина? — запитала місіс Уелдон.

— Ви запитуєте, хто захоче купити вас? — єхидно посміхаючись, запитав португалець.

— Так, як його кличуть? — наполягала місіс Уелдон.

— Ім’я цієї людини… Джемс Уелдон. Це ваш чоловік!

— Мій чоловік! — вигукнула місіс Уелдон, не наважуючись вірити власним вухам.

— Так-так, місіс Уелдон. Ваш чоловік! Йому я й збираюся не те щоб повернути, але продати дружину й сина і, як безкоштовний додаток, — блаженного кузена!

Місіс Уелдон запитала у себе — чи немає потаємного змісту в словах Негоро. Але ні, очевидно, він казав те, що думав. Такому страшенному негідникові, для якого пожива понад усе, можна повірити, якщо мова йде про вигідну для нього угоду. А ця угода справді обіцяла йому чималий прибуток.

— Коли ж ви плануєте укласти цю угоду? — запитала місіс Уелдон.

— Якомога швидше.

— Де?

— Тут. Містер Уелдон не побоїться приїхати до Казонде, аби врятувати від лиха дружину та сина?

— Звісно. Але хто його сповістить про це?

— Я сам. Я вирушаю до Сан-Франциско, аби побачитися з вашим чоловіком. Грошей на дорогу в мене вистачить.

— Тих грошей, що ви поцупили на «Пілігримі»?

— Тих самих… І ще решти, — нахабно відповів Негоро. — Майте на увазі, що я хочу не тільки швидко, але й дорого продати вас. Я гадаю, що ваш чоловік не пошкодує ста тисяч доларів?…

— Не пошкодує, якщо вони в нього є, — холодно відповіла місіс Уелдон. — Ви скажете чоловікові, що мене тримають у полоні в Центральній Африці?

— Звісно.

— Проте він не повірить вам, якщо ви не надасте доказів. Почувши ваші порожні балачки, він не поїде до Казонде.

— Він приїде сюди, якщо я надам йому написаний вами лист, де ви викладете стан справ і відрекомендуєте мене своїм вірним слугою, який щасливо врятувався від дикунів.

— Ніколи я не напишу такого листа! — рішуче сказала місіс Уелдон.

— Ви відмовляєтеся? — погрозливо запитав Негоро.

— Навідріз!

Місіс Уелдон уявила собі, з якою небезпекою пов’язана поїздка до Центральної Африки, і подумала про те, що не можна довіряти обіцянкам португальця, який, отримавши викуп, легко міг затримати містера Уелдона в Казонде, і такі міркування спонукали її без роздумів відхилити пропозицію Негоро. Проте бідолашна забула, що вона не сама, що з нею її дитина…

— І все ж ви напишете цього листа! — заявив Негоро.

— Ні! — твердо відповіла місіс Уелдон.

— Стережіться! — закричав португалець. — Ви тут не сама! Ваш син також під моєю владою, як і ви самі! Я зумію змусити вас…

Місіс Уелдон хотіла було сказати, що жодні погрози не зламають її рішучості, але серце її скажено калатало, вона не могла вимовити жодного слова.

— Місіс Уелдон, — закінчив Негоро, — обміркуйте гарненько мою пропозицію. За тиждень я отримаю від вас листа до Джемса Уелдона, а інакше ви гірко покаєтеся у своїй затятій впертості!

Із цими словами португалець швидко вийшов з будинку, не давши волі своєму гніву. Проте видно було, що він ні перед чим не зупиниться, аби змусити місіс Уелдон коритися.

Коли місіс Уелдон залишилася на самоті, перша її думка