Читати книгу - "Палац Посейдона"

Оскар відчув, як його охоплює паніка. Навіть тут, усередині дрона, він виразно відчував, як здригається донний ґрунт від важких кроків монстра. Докладаючи відчайдушних зусиль, хлопець розвинув максимальну швидкість, на яку був здатний робот. Та незабаром з’ясувалося, що його не досить досконалий механізм не розрахований на те, щоб довго витримувати такий шалений темп. Шарніри дрона рипіли й вищали, а іржаві шестірні редукторів ледве витримували граничне навантаження. Та й саме море опиралося цьому руху, ніби намагалося зупинити мандрівників і не дати їм урятуватися.

— Голем наздоганяє нас, — знову гукнув Гумбольдт. — Ти не можеш іти швидше?

— А він іще далеко від нас? — відсапуючи, запитав Оскар.

— Приблизно за сотню метрів, але відстань неухильно скорочується.

Оскар стиснув зуби і спробував іще трохи додати ходи. Не вийшло. Й тоді він вирішив здійснити стрибок. Відштовхнувшись однією ногою робота, він підтягнув другу, і дрон ніби злетів над дном і приземлився чи не за десяток метрів. Мул і дрібна галька вихором здійнялися вгору. Робот заточився, та Оскару якимсь дивом удалося втримати його у вертикальному положенні. Відтак він відштовхнувся ще раз, тепер уже іншою ногою. Здається, знову вийшло. Тепер відстань між ними та монстром-переслідувачем більше не скорочувалася.

Деякий час утікачі були впевнені, що їм пощастить відірватися. Проте будь-які зусилля мають свою ціну. Сили Оскара вичерпалися, й незабаром він відчув, як судома болісно корчить його власну ногу.

— Що сталося? — гукнув до хлопця Гумбольдт, коли помітив, що швидкість робота зменшується. — Нам слід поквапитися!

— Не виходить… — хекаючи, промовив Оскар, — я більше не можу…

— Але ж ми майже добралися! — спробував підбадьорити хлопця вчений. — Онде вже палац. Я його добре бачу. — Він указав уперед, де між старовинних колон і мальовничих руїн старого міста вже завидніла увінчана куполом освітлена споруда. Оскар зробив іще одне зусилля, та в нього нічого не вийшло. Ноги остаточно відмовили йому.

Робот похитнувся й ледве не впав навзнак, проте юнакові все ж удалося його втримати. Піт заливав очі Оскара. Передчуваючи щось лихе, він спробував розвернути їхній транспортний засіб.

Голем неухильно наближався. Гігантськими кроками він поспішав слідом і страшенно гупав, ладний розтоптати втікачів своїми сталевими ступнями. Залишилося тридцять метрів… двадцять… десять…

Оскар зібрав останні сили і здійснив відчайдушний стрибок убік. І одразу ж ліва ступня велета опустилася на дно за два-три метри від них. Водяний вихор від цього удару був таким потужним, що їхній робот знову хитнувся. Оскар спробував вирівняти його, але не впорався, і дрон гепнувся долілиць.

Юнак при цьому вдарився головою об пульт керування, скрикнув і схопився за лоба. На пальцях залишилася кров.

— Ти не забився? — Гумбольдт стурбовано глянув на хлопця.

— Невелике садно.

— Як ти гадаєш, ми зможемо підняти нашого дрона на ноги?

— Я спробую. Та ви маєте мені допомогти.

Відважні мандрівники доклали об’єднаних зусиль — і їм усе ж таки вдалося повернути робота у вертикальне положення. Тим часом Голем знову розвернувся й рушив до них. Оскар спробував було ухилитися. Цього разу він стрибнув праворуч, але супротивник чекав цього маневру. Миттєвим рухом Голем випростав руку й перехопив дрона, не давши йому опуститися. Метал із брязканням ударився об метал. Обшивка дрона затріщала, коли могутні затиски стиснули свою здобич і підняли її вгору.

Жалісно загули сервомотори, що надавали руху кінцівкам робота, запахло горілою ізоляцією. Раптом у полі їхнього зору опинилось оглядове вікно Голема. Всередині монстра горіло світло, а до вікна притискалося обличчя чоловіка в темних окулярах і довгому шкіряному пальті.

Каліостро!

Обличчя його було блідим і сповненим люті, ніби у мерця, що постав із домовини. Помітивши їх, мажордом скинув руку вгору і стиснув пальці в кулак. Без усяких слів було зрозуміло, що він цим хоче сказати.

Оскар приготувався до того, що наступної миті гігантська клешня монстра розчавить їх обох, коли раптовий поштовх струсив сталеве тіло робота-велетня.

На обличчі Каліостро промайнуло збентеження. Він прожогом кинувся до пульта керування, але не зміг відновити силу затисків Голема. Із неймовірним скреготом робот, усередині якого сиділи Гумбольдт і Оскар, випав із затиску сталевої клешні й стрімко пішов на дно.

Десять із лишком метрів вертикально вниз.

Очі Оскара розширилися від жаху: морське дно стрімко наближалося.

— Тримайся міцніше! — устиг вигукнути Гумбольдт. Почувся оглушливий скрегіт, потім люди відчули тупий удар, і всередині дрона все полетіло шкереберть.

Удар був страшної сили. Оскар якимось дивом зумів утриматися на сидінні, проте все, що не було закріплене болтами, розлетілося на всі боки: інструменти, банки з мастилом, інструкції з обслуговування, консервні бляшанки з аварійного запасу. Щось сталося і з освітленням — мабуть, відбулося коротке замикання, посипалися іскри, поповз задушливий дим, і утроба дрона поринула в морок. Оскар нічого не бачив, до нього долинали лише прокльони, якими щедро сипав Гумбольдт, і плюскіт води, що невідомо звідки просочувалася всередину.

Оскар закашлявся і спробував випростатися. Та спершу було необхідно з’ясувати, де перебувають верх і низ. Робот, швидше за все, лежав на боці. В ілюмінаторі було видно лише невелику ділянку морського дна й частину ніг Голема — приблизно до колін. Гігантська машина похитувалася, ніби хильнула трохи зайвого.

— Ти можеш поворушитися? — почув Оскар.

— Моя нога десь застрягла. Проте, здається, я можу її витягти.

Шматок зовнішньої обшивки відірвався й тепер лежав упоперек педалей, на яких було закріплено ноги Оскара. Йому вдалося трохи підняти важкий металевий лист, а потім і відкинути його вбік.

— Тепер, здається, все гаразд. — Юнак закашлявся: дим