Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"

- Ну, ось і по всьому!.. Корова тільна, через три місяці матимете своє молоко, - сказав Карпо вдоволено, як лиш зійшов із перелазу, що вів у сад-город і до Пилипа. Ганна одразу зрозуміла, що чоловік напідпитку, бо вступив у двір не через хвіртку.

- Корова добра і не стара ще. Обклали бідолаху так податками, що йому приспічило, а тут ми, як із неба, в хату. Ну, й сторгувалися... За тридцять п’ять віддав і наш могорич, - присів Карпо під хатою на лавиці.

- Де ж вона тепер? – переступала з ноги на ногу Оксана.

- Та де ж ! У вас у загородці вже! Пилип порає її на ніч. Завтра ятку удвох поставимо. Трави й хопти по дорозі нарвали, то їсть, аж за вухами лящить!

- Свят-свят! Голодна, бідна, видно! Ганко, коровицю маємо! Люба зовухно! Коровицю! То бувайте і спасибі вам за старання для нас, - застряла Оксана на перелазі.

- Ходи здорова, - усміхнулася Ганна, взявши в душу трохи зовицевої радості. – Тішиться, бідна, аж сховати того не може.

- Як подумати, то й є чого, - звівся Карпо з лавиці. – Чи худоба в нас попорана?

- Тодосько доглянув і позакривав на ніч. Будеш вечеряти, може?

- Та ж повечеряли там, - поліз Карпо в кишеню за вузликом із рештою грошей.

- Зморений і випив, то може, зразу ж і спати ляжеш?

- Та, як ласка твоя, то й постели, бо таки добренько випили, - позіхнув Карпо. – А Шимонові борг віддамо пізніше, - простягнув він Ганні вузлика з грішми.

- Може, таки хоч п’ятірку боргу віддати, Карпе? – обізвалася господиня з валькірчика, підбиваючи перину і подушки, поки Карпо роздягався.

- А чого ж? Завтра й віднеси, бо ми з Пилипом домовилися ятку з самого ранку ставити. Не журись, якось виліземо, дещо ж маємо, спимо на перині, не голодні, діти ростуть, ото тільки й гризоти, що Гриць не видужує, - хрестився Карпо вже в постелі.

- Покращало йому трохи від борсучого сала та гусиного смальцю.

- Ну, й слава Богу! Дули б вітри, мали б люди що молоти, було б у нас здоров’я, то й  виліземо якось, - врешті змовк Карпо, а Ганна сіла за шитво при каганці.

Вкоренялася якась закономірність у житті Карпа Янчука між досягнутим і намірами. Був і каторжником, в сам собі наглядачем, причому в обох іпостасях – грізним, затятим, невгамовним і навіть жорстоким. Піднімався до праці у засвітки, йшов до сну у запівночі, а відтак і Ганна раніше від нього вставала і пізніше лягала, спочиваючи лише в неділі і свята, привчаючи до того порядку й дітей. І що більше сім’я отим потогонством вилазила із вічних нестатків, тим більше поставало нагайних потреб і нужд, а з ними – недосипань, сварок і ще більшої затятості в роботі.

Урівноважував Карпове заповзяття хіба млин у часи морозів, буранів, затяжних дощів, коли він не міг нічого робити у дворі, полі чи Ліску. Тоді Карпо відпроваджував Тодося додому із наказом усіляких порань, а сам, домігшись ритмічного надійного гуркоту дубових снастей, святочно вдихав на повні груди теплу духмяність борошневого розмолу зерна, усівшись у зручне крісло під вікном поряд із верстачком, і ніби знічев’я починав щось майструвати чи просто розмовляв із помольниками.

Розмови крутилися навколо нестатків і нужд, надій та сподівань, сінокосу й жнив, урожаїв і податків, ярмаркових новин і чуток Та були окремі помольники з освітою, що переймалися долею Шумського, Хвильового й інших українських діячів, полемізували про зустріч Леніна із Сіяком та Левицьким, знали про посилку з Харкова в КПЗУ Сірка, Кубрика і Саврича для виправлення там націонал-більшовизму, про змичку шумкістів Максимовича й Турянського, про виступи Хвилі, Мінца, Шапіро та Скрипника проти Шумського. Карпо, майструючи поробки чи урівноважуючи гальмами млинову ходу, слухав усе те збайдужіло, бо було воно йому чужим і незрозумілим.

„КП(б)У – тільки з тактичних міркувань незалежна і самостійна до часу, насправді ж вона – суто провінційна, периферійно-колоніальна осередкова формація московського ЦК! – палко запевняли одні інших. – У них протилежні платформи, а патронат ЦК стає все помітніше імперським, - приводили інші, як приклад, і шахтинський процес промпартії, і процес про три мільйони, і покаяння ухильника Хвильового, і відмову Москви та Ленінграда повернути Україні скарби Ханенка й Терещенка. – Коли в Москві зрізують народові нігті, то в Україні – відтинають пальці, найпаче тим, хто не хоче бути слухняним ЦК. Була надія, що настануть зміни по смерті Дзержинського, а виявилося, що Менжинський чи не гірший.”

„Справа не в кращих чи гірших особах, а в системі і засадах, що круто з’їжджають на суто імперські, проторені ще царатом колії. Готується з’їзд КП(б)У і вже намічається програма колективізації, як ніби піднесення та підсилення сільськогосподарського сектору, а насправді – кінцевого відбору землі в селян, після чого вони стануть піднаглядними кріпаками й тільки!”

Карпо не перечив помольникам говорити кожному своє. Тепер він уже не відмовлявся від мірчука, коли його давали, лише вкидав між помолом присутніх клумачки зі збіжжям бідарів і вдів, щоб їм хоч корячок борошна додався.

- Засиплю, шановний Савовичу, після вас бідній Одарці, - ніби питав він дозволу в багатшого помольника і спорожняв, висипаючи в ківш, заздалегідь розв’язане міща.

- Чого ж? – ніяковів той, здогадуючись, що рештки його збіжжя впадуть на стрімку купку вже не йому, а тій Одарці.

Зауваживши оту особливість помолу в Карпа, бідарі не купували собі дорогого борошна, а брали за працю збіжжя.

- Який святий чоловік оцей мельник, дай йому, Боже, здоров’я! – завдаючи собі клумаки на плечі, відходили ощасливлені отією пригорщею чи ковшиком-корячком додаткового помолу вдови і вбогі додому.