Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"

Був лише запівдень, а Карпо брів додому немовби крізь ніч, ніби розрізаючи тілом густу темінь якоїсь тенетної плутанини і безпорадної приреченості, обтяжений отим непомірним, хоч і трохи зменшеним, дякуючи приязному замісникові Хорунжої, податком, який, вочевидь, таки змушені будуть сплатити з Пилипом.

Вдома він застав брата з невісткою й Ганною, мовчазних і зажурених. Віддаючи Пилипові нове сповіщення, Карпо пояснив неквапом обставини, які йому намалював Горішній, і навіть похвалив його за людяність.

- А з пільгами як же? – розглядав Пилип папірчину. – Вони ж не відмінялися!

- Немає вже пільг для нас, - всівся Карпо на лаву. – Ти невдоволений чи що?

- Вдоволений, але коли отак легко Горішній може скостити податок, то ще легше може його не раз добавити. Беззаконне це все, свавільне і самочинне, - виказував сумнів брат.

- Немає з ким там говорити, Пилипе, - Варвара в Харкові на якомусь семінарі.

- Де ж ми візьмемо стільки хліба віддати і чим житимемо? – похитав головою Пилип. – Була ж надія трохи розжитися...

- Не печися, брате, гірше пережили і це переживемо, як Бог силу дасть.

- Прислала Пріся нам грошей на корову, - похвалився Пилип, - але ж не стачить і на її половину, там, видно, дешевші, то доведеться віддати їх на податок. Що порадиш робити?

- Що тут порадиш! Купимо, може, порівну на два двори корівчину, якщо не перечите, триматимемо у вас до першої телички, а як будуть бички, то продаватимемо та ділитимемо порівну, коли ж телиця стане тільною, розділимо її з коровою жеребкуванням, - об’явив Карпо продумане раніше.

- Як, Оксанко, згодимося на Карпову раду? – звернувся Пилип до дружини.

- Йой, Пилипку! Та хто ж, прецінь, на тоту раду не пристав би? – аж заслізилася вона від утіхи.

- Годувати й напувати, чистити й пасти будемо по черзі: чи потижнево, чи помісячно, - додав Карпо. – Я й корову таку знаю, що більше цеберка дає молока щодень.

- Яка ж це? – загорілася Оксана нетерпеливістю.

- У Палажчиного сусіди їх пару було таких.

- Коли б то пан Біг дав, щоб продали нам одну, - по-дитинячи стиснула руку зовиці Оксана.

- Не віддасться Шимонові борг, знову заліземо в нужду, поки молока діждемо, - нагадала всім Ганна. – Ніхто ж її, тільну, нам не продасть, - зітхнула вона, ледь не плачучи в душі.

- То, може, ти сходиш і попитаєш. Я пішов би, та сам знаєш, який із мене купець, - обізвався несміливо Пилип до брата.

- Сходимо обоє. Можемо й зараз, як не перечиш.

- То вдягайся, а я збігаю за грошима, - проворно звівся з лавки Пилип. – Я скоро!

Карпо став одягатися у святковий одяг, а Ганна полізла у прискринок за грошима, які були зав’язані в хустину.

- Думали ж віддати борг Шимонові, а тепер як? – несміло запитала вона, передаючи вузлика Карпові. – Він же чекає...

- Попрошу, щоб відстрочив, - поскріб Карпо потилицю. – Тут усі двадцять п’ять? – спитав у Ганни.

- Як би ж не всі? – зітхнула скрушно Ганна, не поділяючи думки решти.

- Як щось лишиться, принесу назад, - сховав Карпо вузлика до кишені. – Пішов я! – додав, побачивши у дворі Пилипа.

- Бог вам у поміч! – побажала за звичаєм.

- Хай вам поможе Йсус та Марія Магдалина, - гукнула їм услід Оксана. – Йой, сестро, не гадай-си, що не бачу твоєї жури, - поцілувала вона, як чоловіки зникли, зовицю у щоку. – Якось перегаруємо!.. Щось, бачу, шиєш, то може, я б допомогла?..

- Хотіла Домашці корсетку зі старої маминої скроїти, та не осмілююсь почати...

- Давай удвох, Ганко! Дозволь, хороша, бо-м чуюся весь час в боргу у тебе...

Якийсь час жінки пороли, мостили, поки таки прикроїли, наживили, примірили, і Оксана сіла за машину на несказанну радість Домашки, що для якоїсь вистави аматорського шкільного гуртка мала бути в корсетці.

Робота посувалася швидко, але й час летів не забарніше: як скінчили шити, надворі вже стемніло. Повернулися Тодосько із млина, а Петрусь і Яринка – з полоття у школі, Гриць повечеряв, коло нього повчили уроки менші Янчуки, Оксана збігала додому попорати з дітьми коня й порося, а Карпа з Пилипом все не було додому.

- Мо, там у Палазі лишились заночувати? – підкинула здогадку Оксана, перескубуючи знічев’я зовиці вовну.

- Не думаю, - варила в таганку вечерю Ганна. – Певне, затримуються по купівлі, могоричачи, або Палазя із Самілом пригощають, бо ж удвох брати рідко коли в них були.

Розмова перекинулася на брата Лесі Яремівни Юрія Базалєвича, що відмовився від отця Яреми, осудивши батька, як контру. Леся виправдовувала брата: „Юра тим заходом зумів університет закінчити, став членом більшовицької партії і навіть інспектором освіти в Ленінграді!”

- Будемо вечеряти, Оксанко, без них.

Покликала і Тодося, що якраз кінчив порати коней і лошаків. Вечеряли гарячими гречаними галушками із юшкою, заправленою салом, настромлюючи їх на шпички, а Тодось тішився, що борошно він приніс, а отже, був годівником родини.

- Лягайте, діти, вже спати, бо нерано та й гармидер ваш набрид, аж голова болить, - перемивала Ганна посуд по вечері. – Степанко вже спить, Домашко? – спитала помічницю-дочку.

- Вередував і плакав, а тепер спить, мамо, як дала йому смоктуна із перепічкою.

- Нарікали і Мариня з Катрею на василька за оте вередування, а тепер, нівроку, також спить уже, - витирала Оксана полотниною