Читати книгу - "Шалена"

– Ніно!

Тиша.

– НІНО!

– MERDA!

Ніно підстрибує. Здається, я його налякала. Принаймні він прокинувся. Він розплющує очі, але, побачивши, що це я, а не якийсь монстр, заплющує їх знову. Перевертається. Хропе. Я сідаю поряд із ним на ліжку. Беру його зап’ясток і роблю на пальці глибокий рівний розріз відкривачем листів. Із рани проступає кров, витікає на руку, рясно крапає на простирадла.

– Ай! – каже Ніно. – Що за чортівня?

Він притискає руку до грудей. Тепер він точно прокинувся…

– Не ворушися, – кажу я. – Дай мені палець.

Він хитає головою. Здається, він запанікував.

– Дай палець, інакше наступними будуть яйця.

Ми обидва дивимося на його член. Ніно й досі голий. Він вирішує не ризикувати.

– Що ти робиш?

– Побачиш.

Беру його за палець і дістаю з кишені халата малесеньку скляну пляшечку (я купила її ще давно на блошиному ринку, просто не було нагоди скористатись).

– Ти вважаєш, із моєї руки ще недостатньо крові витекло?

Він не відводить очей від порізаного пальця, від крові, що, вивергаючись з рани, збігає по зап’ястку до ліктя, швидко тече по передпліччю довгими смугами винного кольору.

– Дивися, це кулон! – кажу я, беручи пляшечку й наповнюючи її кров’ю. – Я до смерті носитиму його на шиї. В Анджеліни Джолі й Біллі Боба Торнтона були такі самі!

Пляшечка по вінця наповнюється кров’ю Ніно. Я закручую її маленьку кришечку.

– Не обов’язково було його розрізати! Sei pazza[157], – каже він. Ніно панькається зі своїм скривавленим пальцем. Це та сама рука, що постраждала від кулі. Він видається ображеним, скривдженим. Нещасним, як кролик при дорозі. Як кролик, якого хтось щойно копнув. «Як ти могла?»

– Припини вже, – кажу я.

– Це я маю припинити?

– Так.

– Що саме припинити?

Я закочую очі.

– Ти можеш просто?..

– Що? Просто що?

– Поводитись як Ніно.

Він зітхає.

– Не аж так це боляче. Ну правда. І в будь-якому разі, тобі не здається, що це романтично?

Він нічого не каже.

– У мене є пляшечка і для тебе, дивись! Це пара.

Я дістаю інший кулон-пляшечку. Вони мені справді дуже подобаються. Вони вінтажні, старовинні, та, схоже, ними ніхто ніколи не користувався.

– Ні, мені не треба, – каже Ніно, роздивляючись пляшечку. – Я кулонів не ношу.

– О. Ну гаразд.

Ні, ну а що. Взагалі-то, він не в його стилі.

Я нахиляюся й цілую його довгим, глибоким, млосним цілунком у губи. Він цілує мене у відповідь. Не так уже й сильно він розлютився.

– Це ти поводься як Бетта, – каже він, сміючись. – Я й уявити не міг, що ти настільки не при собі.

Здається, я вперше бачу, як він усміхається. Я думала, мені це сподобається, але тепер я не хочу бути Беттою – запасним варіантом, номером два, грьобаним планом «Б». Я хочу бути альфою. Хочу бути собою – Алвіною Найтлі. Я вже майже забула. Минуло лише кілька днів, а здається, що ціла вічність. Щось мені підказує, що Алві сподобалася б Ніно. Мені треба комусь розповісти, я божеволію. І я впевнена, що він зрозумів би. Ніно та Алві разом назавжди, вбивають і трахаються, трахаються і вбивають. Скажу йому сьогодні в барі.

– Зателефоную на рецепцію й попрошу для тебе пластир, – кажу я.

Метью пішов, Ніно міцно обмотав червоний палець пластирем, і ми стоїмо в ногах ліжка.

– Давай одягнемось і сходимо поїсти, – кажу я. – Напевне ж у готелі є ресторан.

Ніно дивиться на мене так, ніби він здатен прожити й без їжі. Від утрати крові він трохи зблід.

Він береться за мій халат і спускає його з плечей. Той падає пухким озерцем мені під ноги. Я зовсім гола.

– О, – кажу я.

Це що таке? Він хоче зайнятися сексом? Невже знову? О Господи, та він гірший навіть за мене.

– Чекай, – каже він.

– Що?

Стою й дивлюся, як він копирсається у валізі з прикрасами Бет і одягом Амброджо.

– Вдягни це, – каже він і простягає мені кольє Бет, те, яке я вже міряла.

У штучному світлі воно здається навіть кращим, діаманти миготять, як міріади зірок. Я затамовую дух. Минулого разу мене застукала Бет. Але Бет більше немає. Тепер вони тільки мої.

– Я хочу, щоб ти пішла в них.

О Господи. Він застібає діамантове кольє в мене на шиї. Діаманти холодом обпікають шкіру. Краєчком ока помічаю своє відображення в дзеркалі: гола, окрім сліпучих дорогоцінних камінців, що, здається, так яскраво палають у мене на грудях, що боляче дивитись.

Дивлюся на діаманти й торкаюся найбільшого, посередині, між грудьми. Який Ніно романтичний! Мені відібрало мову. Він цілує мене в чоло.

– Може, спустишся і замовиш нам випити? А я сходжу в душ і приєднаюся до тебе.

– Гаразд, – кажу я. – До зустрічі.

Чекаю на Ніно в барі «Ріволі». Воджу пальцями по краю келиха з мартіні та усміхаюся бармену. Діамантове кольє Бет іскриться у світлі ламп, камені – розміром з голову немовляти. Каблучки зблискують феєрверками. Кульчиків мені не видно, але впевнена – вони блищать не менш яскраво (я вдягла їх, щоб доповнити кольє). Усе навколо мене мерехтить і міниться. Я виглядаю на мільйон доларів. Глибоко вдихаю – освіжувач із запахом магнолії – й починаю розслаблятись. Великий ковток горілки з мартіні: струснути, але не розмішувати – як замовляв Амброджо, як у кіно про Джеймса Бонда. Смак свободи й безхмарного блакитного неба. На маленькій срібній підставочці – серпантин із помаранчевої цедри й оливка, на випадок якщо мені захочеться їх додати. Кидаю їх у келих і розмішую.

Мені збіса подобається бути мільйонеркою.

Гладжу долонею прохолодну, гладеньку поверхню барної стійки. У «Ріволі» тихо й немає нікого, крім мене. За чверть перша ночі. Не пам’ятаю, який сьогодні день. Імовірно, понеділок, але це не має жодного значення. Кручуся на високому стільці: червоне дерево, леопардова оббивка, золоті херувими, крісла в стилі Луї XVI, столи, настільки виглянсувані, що схожі на темні дзеркала. Тут є барний візок, заставлений склянками різних розмірів, келихами для шампанського, чарками для шотів і п’ятдесятьма видами спиртного. На срібному шейкері вигравійовано «Рітц Лондон» такими мініатюрними літерами, що мені заледве вдається прочитати напис.

Ніно досі немає. Я помираю з голоду, тож замовляю з барного меню ікру білуги: п’ятдесят фунтів.

Лялькову порцію приносять на срібній тарілочці. Блискучі чорні кульки, схожі на крихітні очі. До ікри подається три мініатюрних млинця, чверть лимона в сіточці, горня з нарізаним шалотом, горня з петрушкою і якийсь дивний