Читати книгу - "Точка Обману"

— Якщо ви не знайшли жодних елементів палива, то що у такому разі ви знайшли? Тобто що саме входить до складу кори плавлення?

— Ми виявили, — відповів Коркі, — саме те, що і сподівалися. Елементи, що входять до складу атмосфери. Азот, кисень, водень. Жодних слідів нафти чи сірки. Жодних вулканічних кислот. Нічого особливого. Тільки те, що зазвичай з’являється, коли метеорит проходить крізь атмосферу.

Рейчел відкинулася на спинку крісла. Думки почали фокусуватися.

Коркі нахилився до неї:

— Заради Бога, тільки не починай зараз викладати теорію про те, що НАСА могло взяти камінь на космічний корабель, а потім з висоти скинути його на Землю, сподіваючись, що ніхто не помітить ані вогненної кулі, ані величезного кратера, ані вибуху.

Якраз про це Рейчел і не думала, хоча можливість здалася їй достатньо цікавою. Зрозуміло, малоймовірною, але все одно захопливою. Ні, її думки насправді витали набагато ближче до Землі. Природні атмосферні елементи. Чисте горіння. Борозни від проходження крізь атмосферу з шаленою швидкістю. У віддаленому куточку мозку спалахнуло слабке світло.

— Чи збігається співвідношення атмосферних елементів, наявних на зразках, які ви досліджували, — озвалася Рейчел, — з виявленими на інших метеоритах?

Їй здалося, що Коркі хоче ухилитися від прямої відповіді.

— А чому ти питаєш?

Рейчел побачила, що він сумнівається, й одразу ж відчула, як прискорено закалатало серце.

— Співвідношення відрізнялося, еге ж?

— Це має наукове пояснення.

Серце Рейчел аж підстрибнуло.

— А ви випадково не звернули уваги на незвично високий уміст якогось одного елемента?

Толланд і Марлінсон обмінялися розгубленими поглядами.

— Так, — відповів Коркі, — але...

— Це був іонізований водень?

Очі астрофізика стали круглими, як блюдця.

— А звідки ти це знаєш?

Майкл теж мав повністю приголомшений вигляд.

Рейчел прискіпливо поглянула на них.

— Чому ви мені нічого не сказали?

— Тому що існує абсолютно логічне наукове пояснення цього явища, — заявив Коркі.

— Я дуже уважно слухаю, — сказала Рейчел.

— Ми дійсно виявили надлишок іонізованого водню, — сказав Марлінсон, — бо метеорит пройшов крізь атмосферу біля Північного полюса, де магнітне поле Землі створює аномально високу концентрацію йонів водню.

Рейчел спохмурніла.

— На жаль, я маю інше пояснення.

87

Четвертий поверх штаб-квартири НАСА виявився зовсім не таким вражаючим, як хол, — довгі однакові коридори з дверима офісів, розташованими через рівні проміжки вздовж стіни. Біля ліфта нікого не було. Ламіновані таблички показували в усіх напрямках:

LANDSAT 7

TERRA

ACRIMSAT

JASON 1

AQUA

PODS

Габріель вирушила в напрямку, який вказувала табличка PODS, тобто супутник-сканер. Попетлявши довгими коридорами та перехрестями, вона нарешті опинилася перед важкими сталевими дверима. На них виднівся трафаретний напис:

ПОЛЯРНИЙ ОРБІТАЛЬНИЙ СКАНЕР ЩІЛЬНОСТІ (PODS)

Керівник відділу: Кріс Гарпер

Двері були замкнуті на електронний замок з карткою-ключем, захищений комутаційною панеллю. Габріель приклала вухо до холодної металевої поверхні. На якусь мить їй здалося, що звідти чується розмова. Або суперечка. А може, й ні. Може, почати гепати в двері, поки хтось не відчинить? Але її план спілкування з Крісом Гарпером передбачав тонші дії, аніж гепання в двері. Вона озирнулася, шукаючи який-небудь додатковий вхід, але нічого не виявила. Біля дверей виднілася ніша прибиральника, і Габріель зазирнула туди, сподіваючись побачити зв’язку ключів або картку, але не знайшла нічого, окрім ганчірок і щіток. Повернувшись до дверей, знову приклала вухо до холодного металу. Цього разу сумнівів не залишилося — дійсно лунали голоси. Дедалі голосніше. І кроки. Хтось узявся за ручку дверей.

Вони відчинилися настільки раптово, що Габріель не встигла сховатися. Відскочила убік, притиснувшись до стіни за дверима. З кімнати вийшла група людей, щось голосно і збуджено обговорюючи. Здавалося, вони сердяться.

— Що, в. біса, за проблему вигадав собі Гарпер? Він має бути на сьомому небі!

— У таку ніч, як ця, хоче залишитися сам? — додав хтось із групи. — Святкувати треба!

Люди пішли, і двері на пневматичних завісах почали зачинятися, позбавляючи Габріель укриття. Вона завмерла, напружено спостерігаючи, як науковці йдуть коридором. Простоявши нерухомо, поки двері майже не зачинилися, Габріель стрімко вхопилася за ручку, коли залишався зазор лише в декілька дюймів. І більше не рухалася, чекаючи, поки люди завернуть за ріг, надто захоплені розмовою, щоб озиратися назад.

З калатаючим серцем вона смикнула двері й увійшла до тьмяно освітленого приміщення. А потім обережно, щоб не клацнути, зачинила їх за собою.

Величезна кімната нагадувала фізичну лабораторію в коледжі: комп’ютери, випробувальні стенди, електронне устаткування. Коли її очі звикли до сутінок, стали помітні розкидані всюди креслення та аркуші з обчисленнями. Світло линуло тільки з-під дверей офісу в дальньому кінці. Габріель тихо, навшпиньки, підійшла. Двері були зачинені. Але крізь вікно було видно, що за комп’ютером сидить чоловік. Так, той самий, що був на прес-конференції НАСА, — вона упізнала його. Табличка на дверях оповіщала:

Кріс Гарпер

Керівник відділу

Проникнувши аж сюди, до цих дверей, Габріель раптово злякалася. Чи зможе вона подолати останню перешкоду? Дівчина згадала про впевненість Секстона в тому, що Гарпер брехав на прес-конференції. Я зроблю це новою точкою опори моєї кампанії, сказав сенатор. Були й інші люди, які чекали від Габріель інформації, яку можна було б використати проти НАСА, щоб зачепитися хоч за якийсь маленький плацдарм після сьогоднішньої нищівної поразки. Після того як обійшлася з нею Тенч, Габріель горіла бажанням допомогти сенаторові і тим, хто його підтримував.

Вона підняла руку, щоб постукати, але несподівано завмерла. В голові прозвучав голос Йоланди: «Якщо Кріс Гарпер брехав про супутник усьому світові, то з якого переляку він скаже правду тобі? Що змушує тебе вірити, що він скаже правду саме ТОБІ?»

«Що змушує? Страх», — відповіла собі Габріель. Вона сьогодні вже мало не стала його жертвою. У голові дозрів план. Він включав тактику, яку застосовував сенатор, щоб вибити інформацію з політичних опонентів. Асистентка багато чого навчилася у Секстона. Не все з цього можна було назвати привабливим чи етичним. Але сьогодні це стане їй в пригоді. Якщо вдасться примусити Кріса Гарпера визнати, що він брехав — не важливо чому, — то вона відкриє маленькі дверцята можливого успіху для кампанії сенатора. До того ж Секстон був чоловіком, здатним викрутитися з будь-якої халепи, якщо матиме хоч один дюйм