Читати книгу - "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Поки не було прочитано лист, вона не могла почервоніти», — посміхнувся Джейк цій своїй загадкового кшталту думці. Підвів голову, щоб побачити, чи помітила рецепціоністка трансформацію магнітної картки, але та вже займалася якоюсь іншою справою на іншому кінці стійки. А Каллаген роздивлявся пару жінок, котрі щойно зайшли з вулиці. Хай він і канонік, відзначив собі Джейк, але на леді йому скинути очима — святе діло.
Джейк знову подивився на папірець, і якраз вчасно, щоб прочитати останній рядок.
Дад-а-чам, дад-а-гуч, дайте хлопцю пластиковий ключ!
Кілька років тому мати з батьком подарували йому на Різдво хімічний комплект фірми «Тайко».[120] Користуючись інструкцією, він наколотив собі тоді невидимого чорнила. Написані тим чорнилом слова вицвітали майже так само швидко, як зараз зникав цей рядок, тільки зблизька, уважно придивившись, можна було прочитати те, що він писав колись тим своїм нахіміченим чорнилом. Але напис на цьому папірці зараз зник зовсім, і Джейк знав чому. Він виконав своє призначення. У ньому більше не було потреби. Те саме й зі словами про те, що ключ буде червоним, цей рядок також почав вицвітати. Тільки перший залишився, ніби йому ще потрібно було про це нагадувати.
Дад-а-чам, дад-а-ча, не переймайся, ти маєш ключа.
Чи й справді це Стівен Кінг надіслав йому це послання? Джейк мав щодо цього сумніви. Скоріш за все, це хтось з інших учасників цієї гри — можливо, навіть Роланд або Едді — використали це ім’я, щоб привернути його увагу. Та як там не є, а з моменту їх прибуття сюди відбулося вже цілих дві події, які його вельми підбадьорили. Перша — це спів троянди. Вона співала голосніше, ніж раніше, навіть попри те, що на порожній ділянці було зведено хмарочос. По-друге, через двадцять чотири роки після того, як він створив Джейкового супутника, Стівен Кінг все ще залишався живим. І був тепер не просто письменником, а знаменитим письменником.
Чудово. Поки що все котиться сяк-так у правильному напрямку.
Джейк ухопив за руку отця Каллагена і повів його в бік подарункової крамнички, на звуки коктейльного піаніно. За ними, тицяючись у ноги Джейкові, задріботів і Юк. Під стіною вони побачили ряд телефонів готельної мережі.
— Коли відповість операторка, — напоумлював Джейк, — скажи, що бажаєш поговорити зі своєю знайомою, Сюзанною Дін, або її подругою, Мією.
— Вона спитає в мене номер кімнати, — засумнівався Каллаген.
— Скажеш, що забув, пам’ятаєш лише поверх, дев’ятнадцятий.
— Звідки ти…
— Дев’ятнадцятий, повір.
— Гаразд, — погодився Каллаген.
Пролунало два гудки, а тоді операторка запитала, чим вона може допомогти.
Каллаген їй пояснив. Його з’єднали, і в якомусь із номерів на дев’ятнадцятому поверсі почав дзвонити телефон.
Джейк бачив, як священик спершу заговорив, потім почав слухати, на його губах блукала легка, зачудована посмішка. За кілька секунд він повісив слухавку.
— Автовідповідач! — оголосив він. — У них там апарати, що приймають вхідні дзвінки й записують повідомлення! Який чудовий винахід!
— Авжеж, — погодився Джейк. — Принаймні ми тепер знаємо, що її в кімнаті нема і нікого вона не залишила там наглядати за її майном. Але, про всяк випадок… — Він торкнувся сорочки в тому місці, де під нею тепер ховався «рюгер».
По дорозі через хол до ліфтів Каллаген запитав:
— Я що нам треба в її кімнаті?
— Сам не знаю.
Каллаген торкнувся його плеча.
— Гадаю, знаєш.
Широко відчинилися двері середнього ліфта, і Джейк у супроводі Юка зайшов усередину. За ними й Каллаген, хоча Джейку здалося, що той був трохи завагався.
— Може, й так, — погодився Джейк, коли кабіна рушила вгору. — А може, ти й сам знаєш також.
У Каллагена раптом обважнів шлунок, ніби він щойно добряче наївся. Він подумав, що зайва вага — його страх.
— Я гадав, що позбавився цього, — промовив він. — Коли Роланд звільнив від нього церкву, я думав, що справді його позбавився.
— Деякі негаразди повертаються попри нашу волю, — сказав Джейк.
ВІСІМ
Джейк був готовий, якщо доведеться, випробувати свій чудесний червоний ключ на всіх підряд дверях дев’ятнадцятого поверху, але ще раніше, ніж вони його досягли, він уже знав, що їм потрібен номер 1919. Каллаген також знав, і піт виступив йому на лобі гарячою плівкою. Його трусило.
Навіть Юк знав. Пухнастик тривожно заскавчав.
— Джейку, — засумнівався Каллаген. — Треба б нам це діло обдумати. Та річ небезпечна. Гірше того, вона злотворна.
— Ось саме тому ми й мусимо її забрати, — терпляче відповів Джейк.
Він зупинився перед № 1919 і крутив у пальцях магнітну картку-ключ. З-за дверей — і з-під них, і крізь них — сочилося якесь гидотне бриніння, ніби спів якогось апокаліптичного ідіота. На нього накладалося дисонансне дзеленькання дзвіночків. Джейк знав, що куля така потужна, що може відправити тебе в тодеш, а в тому темному, і здебільшого бездверному, просторі дуже легко загубитися назавжди. Якщо навіть знайдеш шлях до іншої версії Землі, там пануватимуть неприродні сутінки, ніби сонце перебуває в стані безперервного затемнення.
— Ти її бачив? — спитав Каллаген.
Джейк похитав головою.
— А я бачив, — промовив нудно Каллаген і витер рукою собі з лоба піт. Щоки в нього стали кольору свинцю. — У ній око. Гадаю, це око Багряного Короля. Мабуть, це частка його, що опинилася там в пастці, і вона скажена. Джейку, віднести цю кулю туди, де повно вампірів і підлого люду — слуг Короля, це все одно, що Адольфу Гітлеру подарувати на день народження атомну бомбу.
Джейк чудово розумів, що Чорна Тринадцятка здатна наробити величезної, можливо, безмежної шкоди. Але він також знав і дещо інше.
— Отче, якщо Мія залишила Чорну Тринадцятку в цій кімнаті, а сама пішла туди, до них, вони про неї дуже скоро дізнаються. І примчать по неї на своїх великих, блискучих машинах раніше, ніж ти встигнеш помолитися.
— Чом би нам не залишити її Роланду? — спитав жалібно Каллаген.
— Ага, — кивнув Джейк. — Гарна ідея, краща за ту, щоб віднести її до Діксі-Піґ. Але ми не можемо залишати її тут.
А тоді, не чекаючи, поки Каллаген спроможеться ще щось сказати, він встромив червону магнітну картку в щілину над дверною ручкою. Почулося гучне «клац», і двері прочинилися навстіж.
— Юк, залишайся тут, перед дверима.
— Ейк!
Пухнастик сів, смішно обхопив закарлючкою хвоста собі лапи і подивився на Джейка занепокоєними очима.
Перш ніж зайти всередину, Джейк стиснув своїми холодними пальцями зап’ястя Каллагена і промовив жахливі слова:
— Пильнуй свій розум.
ДЕВ'ЯТЬ
Мія залишила світло ввімкнутим, проте
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI», після закриття браузера.