Читати книгу - "Бібліотека душ"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— ЩО ТИ НАКОЇВ? — заволав він. — Я ТЕБЕ ЗНИЩУ!
Пані Сапсан штовхнула мене на землю й лягла поряд.
— Нема часу ховатися, — сказала вона. — Вдай мертвого.
Бентам заліз у водойму, і одразу ж випар почав проникати в усі отвори його тіла. Коул нарешті проліз у дверний прохід і одразу ж важко скочив на ноги та побіг до Бентама. Його ножисько опустилося недалеко від наших голів і ледь нас не розчавило. Але Коул запізно добіг до водойми й не встиг завадити Бентаму злитися зі старезною душею, яка покоїлася в тому глечику. Молодший і слабший брат пані Сапсан уже розрісся й став удвічі більшим за свій оригінальний зріст.
Ми з директрисою допомогли одне одному зіп’ястися на ноги. Поза нашими спинами Коул і Бентам уже чубилися із такими звуками, наче розривалися бомби. Ніхто не підказував мені, що треба тікати, я сам зрозумів.
Уже на середині коридору нам назустріч вибігли Емма та Бронвін. Вони підхопили нас попід руки й повели у сховок швидше, ніж туди могли б дістатися наші кволі й понівечені тіла. Ми не розмовляли — часу лишалося тільки на те, щоб бігти, та в жодному разі не кричати, бо нас могли почути. Але Еммине обличчя, наелектризоване зачудуванням і полегкістю від того простого факту, що я лишився живим, промовляло все без слів.
Нас поглинув чорний тунель. Ми встигли. Озирнувся я лише раз, щоб одним оком побачити бійню, що вибухла у нас за спинами. Крізь хмари куряви й пари я угледів двох істот, вищих за два будинки, і вони намагались одна одну прикінчити: однією рукою, всіяною шпичаками, Коул душив Бентама, а іншою вичавлював йому очі. Бентам, з комашиною головою й тисячею запасних очей, встромив довгі гнучкі жвала Коулу в шию й лупцював його велетенськими шкірястими крилами. У дивному танці мелькали кінцівки; вони гатили один одного об стіну, усе навколо них сипалося на землю, незліченні глечики з душами злітали в повітря й розбивалися, проливаючись осяйним дощем.
Ця картинка моїх майбутніх нічних жахіть міцно закарбувалася в моїй пам’яті, і я дозволив Еммі потягти мене в темряву.
* * *
Друзів ми знайшли в сусідній печері: вони сиділи майже в повній темряві, єдиним промінчиком світла тут був ліхтарик у пащі в Едисона, який теж мав от-от згаснути. Коли Емма розпалила вогник і всі побачили, що ми розгонистим кроком підходимо до них, пошарпані, але живі, вони хором радісно закричали. Побачивши їх в Емминому світлі, я здригнувся. Вони самі мали жахливий вигляд, скривавлені та вкриті синцями після того, як їх пом’яв Коул. Декотрі накульгували, бо розтягнули зв’язку чи поламали ногу.
Вибухові звуки, що долинали з печери, де билися велетні, ненадовго вщухли, й Емма нарешті змогла мене обійняти.
— Я бачила, як він у тебе стріляв! Яким дивом ти вижив?
— Дивом шарфа з вовни дивної вівці, дивом Горацієвих снів! — я розцілував Емму й відсторонився, щоб пошукати в юрбі Горація. А коли знайшов, обійняв його так міцно, що його ноги в лакованих туфлях аж трохи піднялися над підлогою.
— Дуже надіюся, що настане день, коли я зможу тобі за нього віддячити, — я посмикав за шарф.
— Я такий радий, що він допоміг! — просяяв Горацій.
Руйнування відновилися, гуркіт стояв неймовірний. З коридору до нас викотилися уламки породи. Хай навіть Коул і Бентам не могли тепер дістатися до нас, та завалити весь цей лабіринт нам на голови вони ще цілком були здатні. З Бібліотеки треба було вибиратися, а потім — і з цього контуру.
Ми побігли, човгаючи й припадаючи на ноги, тим самим шляхом, яким сюди прийшли. Половина з нас жахливо шкутильгала, інші підтримували нас, як костури. Едисон вів нас уперед, керуючись своїм нюхом, назад через лабіринт, до виходу. Гуркіт битви Коула й Бентама, здавалося, переслідував нас — що більше ми віддалялися, то гучнішим він ставав, неначе вони досі росли. До яких розмірів вони могли збільшитися, якої сили набути? Можливо, душі з усіх глечиків, які вони побили, дощем опали у водойму й тепер підживлювали їх, роблячи з них ще більших монстрів.
Чи поховає Бібліотека душ їх під собою? Чи стане їхньою могилою, їхньою тюрмою? Чи вона трісне, мов яйце, і випустить два ці жахіття у світ?
Ми досягли виходу з печер і знову опинилися в оранжевому світлі дня. Гримотня позаду вже не вщухала ні на мить, землетрусом розкочувалася по всіх пагорбах.
— Нам не можна зупинятися! — закричала пані Сапсан. — Усі до виходу з контуру!
Ми вже пробігли половину шляху, коли землю під нами струсонуло так сильно, що ми всі попадали. Сам я ніколи не чув і не бачив виверження вулкану, але, напевно, й воно звучить не набагато страшніше, ніж той громовий гуркіт, що розлігся з низьких пагорбів за нашими спинами. Ми шоковано обернулися, й нашим очам відкрилася картина — стерте на порох каміння знялося в повітря понад акрами землі. І пролунали крики Коула та Бентама, їх ми чули чітко й виразно.
Вони вибралися з Бібліотеки. Пробилися крізь стелю підземних печер, невимовно товсті шари каменю, на денне світло.
— Більше ми зволікати не можемо! — вигукнула пані Сапсан. Зіп’явшись на ноги, вона розгорнула Бентамову цидулку. — Сестри, настав час закрити цей контур.
Тільки зараз я збагнув, що за папірець він нам дав і чому пані Сапсан його відпустила. Рецепт, як він його назвав. Одного разу вже подіяло…
На папірці було описано процедуру, за допомогою якої він ошукав Коула та його послідовників у далекому 1908 році. Процедуру, внаслідок якої контур, де вони перебували, завалився, замість перезапустити їхні внутрішні годинники, як вони сподівалися. Цього разу колапс буде продуманим. От тільки була одна проблема…
— А це не перетворить їх на порожняків? — запитала пані Королик.
— Порожняки — це не проблема, — запевнив я. — Але минулого разу закриття контуру спричинило вибух, який знищив половину Сибіру, хіба ні?
— Імбрини, яких мій брат примусив їм допомагати, були юні й недосвідчені, — пояснила пані Сапсан. — Ми впораємося ліпше.
— Дуже на це сподіваюся, — уточнила пані Королик.
Понад пагорбом, затьмарюючи собою обрій, вилізло, мов друге сонце, велетенське обличчя. То був Коул, величезний, як десять будинків.
— АЛЬМО-О-О-О-О! — страхітливим трубним голосом, що розлігся над пагорбами, проревів він.
— Пані, він хоче вас упіймати! — запищала Оливка. — Нам треба десь
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бібліотека душ», після закриття браузера.