Читати книгу - "Межа Фундації"

— Яка третя альтернатива?

Очі Пелората, здавалося, зосередилися на чомусь внутрішньому. Він не дивився на Тревіза, і його голос був низький та замислений.

— Ми маємо світ, Гею, який протягом нескінченного періоду часу докладає всіх зусиль до підтримання суворої ізоляції. Він ніяк не намагається встановити зв’язок із яким-небудь іншим світом — навіть з навколишніми планетами Сейшеллського Союзу. Він має розвинену бодай якось науку, якщо історії про руйнування флотів справжні, і їхня здатність тримати нас під контролем просто зараз теж про це свідчить — і все ж вони не зробили жодної спроби поширити свою владу. Вони просять лише, щоб їм дали спокій.

Тревіз примружився.

— І що?

— Усе це дуже невластиво людям. Уся історія людства в космосі — понад двадцять тисяч років — це безперервна історія експансії та спроб її здійснити. Майже всі відомі світи, які можна було заселити, заселено. Люди сварилися через кожен світ, і майже кожен світ час від часу боровся зі своїми сусідами. Якщо Гея так не по-людськи поводиться, то, може, це тому, що вона така і є. Тому що там і справді негуманоїдна цивілізація.

Тревіз похитав головою.

— Це неможливо.

— Чому неможливо? — з теплом у голосі зауважив Пелорат. — Я вже казав вам, яка це загадка, що людська раса є єдиним розвиненим інтелектом у Галактиці. А що, як це не так? Що, як існує інша раса — на одній планеті, — яка не має нашого експансіоністського потягу? Справді, — у голосі Пелората зростало захоплення, — що, як у Галактиці мільйон інтелектів, але експансіоністським є лише один з них — ми самі? Інші залишаються вдома, ненав’язливі, приховані…

— Нісенітниці! — вигукнув Тревіз. — Ми б їх зустріли. Ми б уже висадилися на їхніх планетах. Ми бачили б усі їхні види на різних етапах технологічного розвитку, і більшість із них не змогли б нас зупинити. Але ми ніколи на них не натикалися. О космосе! Ми ніколи не бачили навіть руїн або залишків негуманоїдної цивілізації, чи не так? Ви ж історик, то скажіть мені. Бачили?

Пелорат похитав головою.

— Не бачили. Але, Ґолане, це можуть бути вони! Ця планета!

— Не вірю. Ви кажете, що вона зветься Гея і це якась стародавня діалектична версія назви «Земля». Як вона може бути негуманоїдною?

— Назву «Гея» дали цій планеті люди, і хто знає чому? Можливо, схожість зі стародавнім словом випадкова. Якщо подумати, то вже те, що нас заманювали на Гею — як ви нещодавно пояснили, і дуже детально, — а тепер тягнуть туди проти нашої волі, є аргументом на користь негуманоїдного походження геянців.

— Чому? Як це стосується негуманоїдного походження?

— Вони цікавляться нами, людьми.

— Янове, — сказав Тревіз, — та ви з глузду з’їхали. Вони тисячі років живуть у Галактиці, оточені людьми. Із чого б це їм ставати допитливими саме зараз? Чому не задовго до того? А якщо й зараз, то чому ми їх зацікавили? Якщо їм так хочеться вивчити людей та людську культуру, то чому б їм тоді не взятися за сейшеллські світи? Навіщо їм тягтися за нами аж до Термінуса?

— Можливо, їх цікавить Фундація.

— Дурниці, — категорично заперечив Тревіз. — Янове, вам хочеться негуманоїдний інтелект — ви його отримаєте. Думаю, якби ви знали, що зустрінетеся з негуманоїдами, то не переймалися б ані полоном, ані безпомічністю, ані навіть тим, що вас уб’ють — хай би тільки дали вам трохи часу вдовольнити свою допитливість.

Пелорат почав затинатися від обурення, потім зупинився, глибоко вдихнув і сказав:

— Що ж, може, ви й маєте рацію, Ґолане, але якийсь час я все одно триматимуся свого переконання. Не думаю, що нам доведеться довго чекати, щоб дізнатися, хто з нас має рацію. Дивіться!

Він указав на екран. Тревіз, який у запалі перестав спостерігати, розвернувся.

— Що там? — запитав він.

— Хіба це не корабель відлітає від станції?

— Це щось, — неохоче визнав Тревіз. — Я ще не можу розгледіти деталі, і збільшити зображення теж не можу. Це максимум. — Трохи пізніше він сказав: — Воно, здається, наближається, і гадаю, що це корабель. Закладемося?

— На що?

— Якщо ми колись повернемося на Термінус, — уїдливо відповів Тревіз, — влаштуймо великий обід для нас і будь-яких гостей, яких кожен із нас захоче запросити, — скажімо, кількістю до чотирьох осіб. Якщо цей корабель, що до нас летить, везе негуманоїдів, плачу я. Якщо на ньому люди, то ви.

— Я готовий, — сказав Пелорат.

— Тоді по руках, — відповів Тревіз і втупився в екран, намагаючись побачити бодай якісь деталі й розмірковуючи, які взагалі деталі можуть беззаперечно вказати, хто на борту цього зорельота — люди чи ні.

6

Сталево-сіре волосся Бранно було бездоганно зачесане, і, дивлячись на її незворушність, можна було подумати, ніби вона в мерському палаці. Вона ніяк не показувала, що опинилась у відкритому космосі лише вдруге в житті. (А перший раз, коли вона супроводжувала батьків у відпустку на Калган, навряд чи можна було рахувати всерйоз. Тоді їй було лише три.)

Вона звернулася до Коделла трохи втомленим, проте твердим голосом:

— Зрештою, це обов’язок Тубінґа — висловити свою думку й попередити мене. Чудово, він мене попередив. Я до нього претензій не маю.

Коделл, який летів на кораблі мера, щоб розмовляти з нею без психологічного бар’єру, що його створювало передавання зображень, відповів:

— Він надто довго пробув на своїй посаді. Він починає думати як сейшеллець.

— Це професійна хвороба послів, Лайоно. Почекаймо, коли це закінчиться, а тоді дамо йому довгу відпустку і якесь інше призначення. Він здібний чоловік. Зрештою, він таки здогадався передати повідомлення Тревіза без затримки.

Коделл усміхнувся.

— Так, він сказав мені, що зробив це проти власної волі. «Я роблю це, бо мушу» були його слова. Розумієте, пані мер, він мусив зробити це навіть проти волі, бо щойно Тревіз з’явився на території Сейшеллського Союзу, я повідомив посла Тубінґа, щоб він передавав мені всю інформацію про нього.

— Он як? — Мер Бранно розвернулася в кріслі, щоб краще бачити його обличчя. — І що ж змусило вас це зробити?

— Прості міркування. Тревіз використовував військове судно Фундації останньої моделі, і сейшеллці не могли цього не помітити. Він недипломатичний молодий дурень, і цього вони теж не могли не помітити. Отже, він міг ускочити в халепу, а кожен фундатор знає: хоч би де в Галактиці вскочив у халепу, можна покликати на допомогу найближчого представника Фундації.