Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

— Вдягайся, — скомандував він наляканому матросу. — Підемо шукати того, хто все це накоїв.

Іще через чотири хвилини об’явився боцман Молотов із нарядом із чотирьох озброєних флотських жандармів. Вони насилу пересувалися ізольованими сегментами коридору. За ними волочився розпашілий хлопчисько-прокуратор, заледве даючи раду аварійному скафандру, на якому не надто добре розумівся.

— Боцмане, згідно з моїми припущеннями, озброєні саботажники в наступному прогоні коридору або всередині його третьої каюти. За моїм сигналом вам потрібно буде відчинити люк попереду й зачистити коридор. Я не маю найменшого уявлення, як вони збираються оборонятись, але вони точно озброєні, тому пропоную просто зачистити все вогнем тазерів. І так сегмент за сегментом. Зрозуміло?

— Так точно, — відповів Молотов. — Хто може бути всередині?

Зауер знизав плечима:

— Найпевніше, той інженер Спрінґфілд і жінка із Землі. Але я можу помилятися. Що ви конкретно зробите з люком, мене мало цікавить.

— Зрозуміло.

Молотов розвернувся:

— Ти і ти, станьте обабіч дверей. Тільки-но відчиняться, стріляйте в усе, що ворушиться, на враження. — Він подумав іще: — А можна віддалено перейняти управління дверима каюти?

— Вони замкнуті. Крім того, тільки ручні засуви.

— Ваша правда.

Молотов зняв ранець із плечей і почав розмотувати товстий кабель.

— Тоді відійдіть трохи.

Він схопився за ручку аварійного відкриття люка.

— За моєю командою! Пішли!

Люк із гудінням піднявся вгору й зник у стелі. Матроси напружилися, але в коридорі нікого не було.

— Направо, хлопці. Каюта.

Він обачно наблизився до дверей у каюту.

— Тут світиться попередження, що всередині вакуум, лейтенанте, — мовив, показавши на застережний вогник в одвірку.

— Готовий закластися, це мікроотвір, який вона продірявила, щоб не пустити нас. Просто нехай усі вдягнуть скафандри, перш ніж їх вибивати.

Зауер підійшов і зблизька спостерігав, як Молотов приліпив гумовий кабель до дверної рами, вирівняв його вздовж завіс, намотав на ручку та навколо замка, закріпивши його клейкою стрічкою.

— Це шнур-різак. Краще попросіть внутрішню техслужбу ізолювати цей коридор про всяк випадок. Може статись перепад тиску, поки ми не відновимо герметичність всього відсіку.

— Пане молодший лейтенанте… — озвався Мюллер, який і заварив усю цю кашу.

— Що таке? — гаркнув Зауер, навіть не намагаючись приховувати свій гнів.

— Я, е-е… — аж відступився Василій. — Прошу вас, будьте обережні, пане молодший лейтенанте. Вона… цей інспектор… не така дурна, якою здається. І тому я хвилююся.

— Доведеться похвилюватися по-справжньому, якщо й далі дійматимеш мене. Боцмане, якщо цей чоловік вам заважатиме, дозволяю його арештувати. Це через нього сталося все це фіаско.

— Справді? Та невже? — боцман Молотов люто зиркнув на молодшого прокуратора, який одразу понурився і відійшов подалі.

— Я попрошу техслужбу ізолювати нас. — Зауер вернувся на командирську хвилю, поки Молотов прикручував дротики до детонатора. Потім узявся обмотувати кабелем вибухівку. Нарешті він відступив на декілька кроків глибше в коридор, де й чекав на наказ.

— Усе гаразд, — промовив Зауер. — Усі готові?

Він теж відійшов і порівнявся з Молотовим:

— Ви готові? — Боцман кивнув. — Тоді давайте.

Пролунав гучний тріск, ніби ляснув батіг, і з усіх шпарин навколо дверей повалував дим. Потім щось неймовірно голосно бахнуло, Зауеру аж заклало вуха. Дверей не було. Із-за стіни його своїми крижаними пазурами потягнула чорна порожнеча, завиваючи та хапаючи заразом усіх інших. «Не мікроотвір?» Він спробував ухопитись за двері найближчого аварійного відсіку, але вони вже зачинились. Його тягнуло коридором. Щось його болісно гупнуло межи плечі, забивши подих. Усе потемніло, він відчував нестерпний біль. Перед очима крутився чорний циліндр, у вухах вищало й свистіло. В обличчя йому лопотів пластик. «Мабуть, порвало скафандр, — ніби в тумані подумав Зауер. — Цікаво, що сталося з…» Думати було важко. Чоловік здався на поталу дрімоті, яка швидко, ніби в круговерті, всмоктала його у позбавлену снів тишу.

Зате Василію Мюллеру пощастило трохи більше…

Бугаї

Адмірал сидів, примружившись, за столом.

Комодор Бауер прокашлявся:

— Дозвольте звернутися, пане адмірале?

— Га? К-к-кажіть, юначе!

— Сьогодні вночі ми ляжемо на бойовий курс проти ворога, — тер­пляче промовив Бауер. — Потрібно зібрати останню нараду перед битвою, пане адмірале, і ще раз розглянути актуальну тактичну ситуацію. Мені потрібен ваш формальний наказ вступити у бій.

— Дуже добре.

Адмірал Курц спробував випростатись у кріслі. Помічні руки Робарда допомогли і підтримали його за слабкі плечі.

— Ви маєте свій наказ на руках?

— Адмірале. — Бауер поклав на поліровану дубову стільницю перед ним тонку папку: — Не хотіли би ви переглянути?..

— Ні-ні, — кволо відмахнувся немічною рукою адмірал. — Ви розумний чоловік. Ви й п-п-правда всиплете тим тубільцям, еге ж?

Бауер дивився на командира зі змішаними почуттями відчаю та полегшення.

— Так точно, пане адмірале, — пообіцяв він. — Всиплю. За годину ми вийдемо на лідарну дистанцію від поверхні планети, і тоді вже точно знатимемо склад їхніх сил і диспозицію. Четверта оперативна група підсвітить неприятеля і прийме на себе перший удар, важковаговики лишатимуться в спектральній тіні, а як тільки підійдуть на відстань пострілу, одразу відкриють нищівний вогонь по всіх цілях, які зможемо на той момент визначити, з усіх бойових засобів. Загони есмінців потурбуються про всі вузли опору на геостаціонарній орбіті, а торпедоносці мають наказ перехоплювати всі цілі з високою дельта-ве, які спробують утекти з поля бою…

— Перцю, п-п-перцю дайте тим тубільцям,