Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

Та передусім ще лишалося вибратись із корабля. Ще кілька хвилин, і вони тут стоятимуть із пістолетами та різаками в руках. Послаблена переділка між личинкою рятувального човника та легким корпусом — це все дуже добре, але як убезпечити надійне відділення, не приваблюючи нічиєї уваги?

— Машина один. Передати головну послідовність на знищення.

— Підтверджую передачу головної послідовності на знищення.

— «Меч». Підтвердження?

— Підтверджую.

На хвилі, доступній тільки її механічним шпигунам (тим, що лишилися від них), ретранслятор у її багажі запустив в ефір пісню сирен на знищення. Почує її і машина один — робот-шпигун, якого заклинило в змивному клапані туалету на гауптвахті. Скориставшись крихтами акумуляторного живлення, він детонує свій невеличкий вибуховий заряд. Слабший, ніж у ручної гранати, але цілком достатній, щоб прорвати змивну трубу.

Військові зорельоти не можуть покладатися на гравітацію, коли мова заходить про каналізаційні системи, і «Владар Ванек» послуговувався санвузлами під надлишковим тиском, підключеними до складного плетива труб із клапанами, які запобігали протитечії. Свої відходи «Владар Ванек» не переробляв, а зберігав, щоб уберегтися від появи мороженої фекальної шрапнелі, яка би дірявила інші кораблі та супутники, немов пострілами з дробовика, зарядженого льодом. Та на кожне правило існують винятки; збереження відходів у цистернах задля меншого ризику утворення балістичних осколків має сенс, допоки це не загрожує безпеці на самому борту короткими замиканнями або зараженням систем життєзабезпечення.

Коли вибухнула саморобна бомба Рейчел, вона розірвала трубу, якою нечистоти з усієї палуби потрапляли в головні цистерни. Що гірше, вибухом знесло запірний клапан. Відходи понеслися з цистерн назад, затопивши прилеглі зони та комунікації зі швидкістю кількасот літрів за секунду. На технічних постах пролунала аварійна тривога, і вахтовий матрос похапцем відкрив усі клапани головного накопичувача, зливши всю каналізацію у відкритий космос. Екіпаж на «Владарі Ванеку» під тисячу двісті осіб, чий похід тривав уже декілька тижнів; зі шпігатів забив вогненний фонтан нечистот, коли майже дві тонни потрапили за борт корабля в ту саму мить, як відлік рятувального човника Рейчел сягнув нуля.

Монтуючи апарат, роботизована фабрика в багажі Рейчел завдала надмірної, якщо не сказати руйнівної шкоди всій зоні навколо її каюти. Немовбито солідні переділки потріскали, наче скло; в обшивці корабля штучне алмазне пінопокриття пів метра завтовшки розсипалося на тальковий порошок, утворивши в легкому корпусі діру три метри в діаметрі. В Рейчел усе захололо всередині, коли гамак, де вона лежала, стало розгойдувати в усі боки, аж поки не зашипів стиснений газ імпровізованих маневрових двигунів над головою, забираючи мокре новонароджене немовля-човник подалі від розчахнутого нутра авіаматки. Жінку розривали химерні болісні відчуття; Мартін харчав, немовбито йому зацідили під дих. Рятувальний човник щойно потрапив у поле викривленого зорельотом простору, градієнт якого падав на один «же» десь із кожними ста метрами чим далі від корабля; човник лиховісно кректав і бовтався, доки не полетів сторчголов, наближаючись до хвоста крейсера.

На борту «Владаря Ванека» завили нові сирени, сповіщаючи про аварійну невагомість. Офіцери на містку лаялися і хапалися за паски безпеки на кріслах, боцмани криком заганяли матросів на їхні аварійні пости. Внизу в машинному відділенні фреґатенкапітан Крупкін, вивергаючи триповерхові мати, смикнув аварійний рубильник, ухопився однією рукою за стіл, а іншою — за переговорник із містком, намагаючись вибити пояснення згори.

Тим часом, без найменшої метушні, відключилося ядро сингулярності в ходовій системі корабля. Гравітаційне поле викривленого простору, що забезпечувало зореліт власною силою тяжіння, а також компенсувало наслідки прискорення, колапсувало в значно слабшу сферичну область, точка мас якої припадала на машинну залу. Це відбулося дуже вчасно і порятувало всіх від зіткнення двохсот тонн стоків та імпровізованого двадцятитонного рятувального човника із кормовою частиною «Владаря Ванека», де вони могли пошматувати всі його теплообмінники.

У коридорі житлового блоку на зеленій палубі тривала жахлива какофонія різних сирен, закликаючи звернути на них увагу. Під стелею стробоскопічно мерехтіли сині, червоні й зелені вогні. Тривога через порив, тривога через втрату гравітації — всі підряд. Молодший лейтенант Зауер лаявся про себе і боровся з люком аварійного відсіку.

— Допоможи ж мені, дурню! — гаркнув він на блідого, немов сироватка, матроса першого класу Максима Кравчука, який заціпенів посеред коридору. — Хапайся за ручку і чимдуж тягни.

Трохи далі по коридору саме замикався аварійний люк; зі стін повилазили розтяжки з яскраво-оранжевими аварійними сітками. Максим вчепився в ручку, на яку показав Зауер, і наліг на неї. Удвох космофлотцям вдалося розпечатати неповороткі двері до аварійного відсіку.

— Залазь усередину, дурню! — буркнув Зауер. Стробоскопічне мерехтіння аварійного сигналу, який свідчив про жахіття всіх космонавтів — порив, зупинилося, але вже зараз, глибоко в кістках, він загострено відчував звуки сирени, що сигналізувала про зникнення сили тяжіння. Під ногами підкосилася підлога. Кравчук завалився у відсік і заходився інстинктивно пристібатись до стінки, довірившись власним рукам. Матрос вибалушив з переляку очі, і Зауер міг бачити їхні білки. Лейтенант затримався на порозі, вдивляючись у коридор. Каюта ООНівської лярви була в наступному його прогоні. Треба було би вбезпечити цей, узяти кисневу маску і піти вивідати, що вона зробила з кораблем. «Доведеться їй відповісти не тільки на питання капітана», — подумав він.

Коли підлога зайшлася хилитися поперечно, Зауер і собі заліз в аварійний відсік, але нахил зупинився під стерпним кутом градусів у тридцять. Ноги стали трохи ватяні. «Мабуть, відключилася ходова», — усвідомив лейтенант. Залишивши двері відчиненими (вони замкнуться автоматично, якщо раптом упаде тиск), він почав систематично натягувати на себе аварійний скафандр, який більше скидався на секцію із кількох прозорих подушок із запасом повітря на шість годин. Для виходу у відкритий космос костюм не годився, але непогано рятував життя при ушкодженнях