Читати книгу - "Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс"

Звуки схлипів лунали в кімнаті.

Сидячи в позі лотоса, продовжуючи розгойдуватися, намагалася заспокоїти себе.

Я так мало знала про вагітність, але те, що не можна хвилюватися, особливо на ранніх термінах, чула. Мій малюк і так у небезпеці, а я ще й посилюю це своїми дурними сльозами. Хіба вони допоможуть? Але чому я не можу їх припинити?

Пролунав звук прокручування замка й у кімнату залетіли.

Повними очима сліз розгледіла на порозі Надін.

— Так це правда, — одразу почала.

Я кивнула. Ще більше захлинаючись у сльозах. Її очі округлилися від шоку й жаху.

— Ооо Аллах… — прикрила долонею рот.

Не витримавши сховала голову в коліна. Почулися кроки, ліжко піді мною прогнулась. Тендітні руки опустилися на коліна.

— Не плач. Зараз не час. Візьми себе в руки.

Вона не гладила, не заспокоювала. Це мені не допомогло б. Натомість вона давала чіткі вказівки. Це змусило мене приборкати емоції, наскільки то було, можливо.

Я підняла голову, зіткнувшись із її зеленими очима. Витерла сльози рукавом сукні, переривчасто дихаючи.

— Добре, — стиснула коліно. — Внизу присутні всі й також поважні чоловіки з клану. Рустам і його батьки в люті. Я не намагаюся тебе налякати. Вони веліли тебе привести, тому ти маєш бути готова до всього.

Я кивнула.

— Вони можуть веліти позбавитися дитини. Ти це розумієш? — обережно промовила.

— Тоді їм доведеться позбавитися і мене, — тремтячим, але твердим голосом відповіла.

Від думки, що вони, хоч пальцем торкнуться моєї дитини в мені прокинулася якась невідома сила.

— Тільки без крайнощів, але настрій правильний. Не показуй їм його за сильно. Будь хитрішою, — нагадала підбадьорюючи посміхнувшись.

Надін допомогла мені піднятися з ліжка й майже впритул спуститися зі мною. Ми зайшли у велику кімнату, де по центру сидів сам голова клану Вовкан. Хатідже сиділа поблизу, а Рустам, не прикриваючи емоції, злісно пихкав, стискаючи щелепу до жовен. Коли вони помітили мене Рустам підірвався вже до мене та один із чоловіків, котрих я не знала схопив за руку. І ще два сиділи ближче до голови клану.

Несміливо подивилася на головного, хто був тут.

Вовкан сидів нерухомо й хижо спостерігав, перебираючи пальцями чітки.

Я не відводила погляд.

Це він захотів мене своєму сину. Це він велів мене викрасти. Він і вирішить моє майбутнє.

Я розуміла, як би Рустам із матусею не пихтіли про свої статуси, не вони роблять вирішальний хід.

Відчула погляд на животі й прикрила його рукою в захисному жесті. Я була до жаху слабка перед ними, але я хотіла зробити все, аби захистити його. Я хочу, аби він був хлопчиком. У цьому світі, де я опинилася вдруге, краще народити хлопчика. У них більше шансів вижити.

Мені ніхто не подавав ніякого знаку. Чи підходити, чи падати на підлогу і просити помилувати. І це найбільш давило на нерви.

— Чи розумієш ти всю тяжкість гріха, якого вчинила? — важким тоном промовив Вовкан.

Він говорив про гріх, який приніс мені більше світла в житті, ніж їх праведність. Та я підняла голову й зустріла його погляд, сказавши те, що вони хочуть почути:

— Так. Я вийшла заміж за чоловіка, що не вірить в іслам і не виконала з ним ніках.

— Це вже достатня причина, аби покарати тебе смертною карою. Та до всього цього ти втекла зганьбивши близьких і мого сина. І навіть коли ти повернулася на своє місце, ти носиш у собі насіння гріха свого.

Я мовчки продовжувала дивитися, не подаючи страху, але в середині всю мене трясло.

— В моєму домі не буде «такого», — наголосив на останньому кожен зрозумів, що такого це мій малюк. — Я змилостивився над тобою. Повернув на правильний шлях. Та Аллах свідок, наслідки гріха не уникнеш.

Він зробив паузу й я вся напружилася.

 — Та по волі Аллаха я змилостивився в друге. Після чищення ти поцілуєш мою руку й зі вдячністю вийдеш за мого сина…

— В мене є чоловік, — перебила його, витримавши суворий погляд.

У приміщенні запанувала глуха тиша.

Перебити голову клану та ще й заперечити йому не кожен наважувався. Адже їм є що втрачати, а мені не було. У мене є тільки два варіанти: смерть або життя, але тільки з моїми умовами.

— По наших законах він тобі не чоловік. А формальність документації можна виправити. Завтра ж ти підпишеш документи на розлучення і відпустиш усе.

Те, що я хотіла сказати розривало серце на клаптики. Язик поважчав і я стиснула руки в кулаки до крові впиваючись нігтями в долоні.

— Я підпишу документи тільки за однією умовою.

— Та хто ти аби ставити умови моєму батьку, — Рустам зробив крок до мене і я бачила в його очах лють і бажання покарати.

— Мовчати! — гаркнув Вовкан і Рустам зупинився, стиснувши щелепу до скреготу. — Не щодня грішниця ставить мені умови.

Я проковтнула й щоб не передумати дивилася тільки на голову клану.

— Я підпишу документ, навіть сьогодні, якщо ви обіцятимете, що ніхто й ніщо не завадить народити мою дитину та не відніміть його від мене.

— Що за абсурд…

— Це не все, — сказав Вовкан.

— Так, як я не чиста в очах Аллаха, поки ношу дитину чужого, я вийду заміж по всім законам Аллаха й людей за Рустама, після родів.

— Знай своє місце! — прогарчав Рустам.

— Вийти, — промовив Вовкан.

— Я зараз виведу її та покажу, як це…

— Усім вийти, крім Мелісси!

Рустам шоковано тим, що почув озирнувся на батька.

— Батько…

— Я не повторюватиму, — гаркнув.

Усі вмить піднялися і покинули кімнату. Хатідже із сином кинули в мене погляди, що обіцяли розплату.

— Що заважає мені не скрутити тебе й силоміць вирізати з тебе той виродок? Або підмінити підпис? А? — оманливо спокійно запитав, схилившись уперед.

— Помста. Ви злі, що вас обійшли ваші вороги. Ви не будете спати спокійно, навіть, якщо зробити мене дружиною сина.

— І що ти пропонуєш? — глузливо запитав.