Читати книгу - "Слiди на дорозi"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Усі знають. Так ось… він же на аеродромі не просто командував, твій Комбат і там начудити встиг.
— Що він уже начудив? — на моєму обличчі відобразилася злісна допитливість.
— Ще, здається, у червні відправив з аеродрому хлопців за горілкою в окупований Луганськ.
— Як?
— А ось так. Пальне закінчилося. Доки вони ходили по горілку за наказом твого Комбата, їх взяли в полон козаки.
— А де вони зараз?
— У частині. Їх швидко встигли обміняти. Так козачки навіть виписали їм документи, що вони офіційно були в полоні. Уявляєш?
— Оце так історія. Я сподіваюсь, цього разу правоохоронні органи ним зайнялись?
— Авжеж. Він тут, у Комунарі, командує другим батальйоном.
— Це якийсь лютий пиздець, Командире.
— Будемо сподіватися, що війна вплине на нашу армію, і врешті еволюція й нас торкнеться.
— Тут не еволюція потрібна, а революція. Тому що розвиток пішов взагалі не в той бік.
— Ну, в принципі, потроху зміни відбуваються. Як ти кажеш «революційні».
— Наприклад?
— Знаєш нашого начальника фінансової служби?
— Хто ж його не знає.
— Він у бігах.
— В сенсі? — я здивовано вирячився на Командира.
— Попався на корупції.
— Ого! Я пам’ятаю, його навіть Комбриг прикривав.
— Так. А тепер всі гріхи звалили на нього.
— Ну, все одно звучить непогано.
— Згоден.
— Фріц! — озвався я до нашого кулеметника.
— Чого тобі?
— Скажи, хороший у нас Командир?!
— Скажу.
— Знаєте, хлопці, я по суті до війни жодної іншої служби за межами другого батальйону і не знав. Але за це літо я зустрів командирів, які докорінно змінили мій погляд на офіцерів. Ось ти. Командире, чергуєш з нами, копаєш, жерти готуєш, і в той же час твій авторитет не падає в очах солдатів. Навіть, якщо хтось суперечить, потім все одно піде і виконає наказ, а значить — тебе поважають. Загалом ти один з кращих офіцерів, яких я зустрічав за три роки служби.
— Прозвучало, як тост! — пожартував Командир.
— Загалом, увесь свій час тут я витрачу на вивчення твого феномену.
— Якого ще феномену?
— Коли авторитет не тримається на маті, покараннях і відчуженості від рядового складу.
— Амінь, — Фріц урочисто підняв чашку з чаєм і відпив.
— Ви не дивились в інтернеті, скільки там уже долар? — Командир запитав і дістав з кишені телефон.
— Здається, шістнадцять гривень був, коли я останнього разу дивився, — відповів Фріц.
— Блін. Збирав гроші на комп’ютер, — раптом вирішив я поскаржитись. — Але ще в Краматорську, коли долар піднявся до тринадцяти, я перестав відстежувати.
— Таки так… не дуже приємно дивитись, як з кожним днем грошей у тебе стає все менше і менше, — прикро промовив Командир.
— Хтось був на останніх виборах? — звернувся я до всіх присутніх.
— Обіцяли організувати нам можливість проголосувати, але якось не склалося, — відповів Фріц на моє запитання. — А ти був?
— На щастя, ні.
— Чому на щастя?
— Тому що я не освічений.
— В сенсі?
— Усі кандидати в історії України в два горла кричали, що коли вони прийдуть, «на деревах будуть гроші рости». Але щоб розуміти, що це неможливо, потрібно мати відповідну освіту і досвід. На жаль, я досі вірю, що їх саме з дерев і збирають.
— Тобто ти не гідний вибирати президента своєї країни?
— Якось так. Я дуже мало знаю, і мене дуже легко обдурити.
— А як ти собі уявляв демократію?
— Що ти називаєш демократією? Коли голос наркомана, який відсидів за вбивство пенсіонерки, цінується на рівні з голосом людини, яка виховала трьох дітей і має свій чесний бізнес?
— Так сказав, що аж знудило.
— Та так воно і є.
— Йой, ти якийсь розбурханий сьогодні, — зауважив Командир.
— Надто емоційний.
— Напевно, не виспався.
— Іди відпочинь, а то хвилююсь за тебе.
— Та. Так і зроблю.
Не догравши, поклав карти на ящик, заліз в машину, розтягнувся на трьох сидіннях, вставив у вуха навушники, включив музику і під гітарний перебір «Led Zeppelin» занурився в сон.
* * *
Наш побут був налагоджений до автоматизму. Всі знали де, в який час чергувати, як себе поводити у разі чого. Загалом ми прижились на новому місці. Лише обстріли інколи збивали наш режим.
— Що за гамір біля другої машини? — звернувся я до Фріца, вилазячи зі своєї БМД після солодкого сну.
Той відірвався від миски каші з фазаном, якого Апльот застрелив вранці, недобре подивився на натовп, що зібрався біля другої БМД, і відповів:
— Бунт на кораблі.
— Тобто?
— Звалити хочуть, — пояснив Командир.
— Чому?
— Тому що хтось їм сказав, чи десь прочитали, що через три дні на наші позиції буде наступ.
— І все? А як вони планують звалювати?
— На автобусах.
— На яких автобусах?
— Не знаю. Піди запитай.
— Так і зроблю.
У гумових капцях та в сімейках я попрямував до другої машини, де стояли шестеро бійців і щось обговорювали.
— Хлопці, привіт. Що тут у Вас?
Зі мною привіталися і пояснили, що хтось із терористів оголосив, що на наші позиції буде наступ. А вони не хочуть вмирати, і тому зараз волонтери приженуть їм автобуси і солдатики поїдуть.
— Хлопці, припустимо, ваш геніальний план з автобусами спрацює, і за вами приїдуть. Я, Командир, Фріц, ми всі залишаємось тут. Ви нас кинете?
— Ну, якщо за тобою вдома ніхто плакати не буде, то це твої проблеми, — кинув мені механ зламаної машини.
Мене ця фраза дуже сильно зачепила. Мій запобіжник моментально перегорів, і я попрямував до нього з явним наміром зробити боляче. Не встиг я зробити й двох кроків, той відскочив до своєї машини, схопив автомат і вигукнув:
— Ти шо, думаєш, раму накачав і крутий? Я тобі зараз коліно прострелю!
Я впав у короткочасний ступор від подібного повороту подій. Потім мені стало смішно, і я одразу заспокоївся.
— Знаєш, я на фронті всяке бачив, але такого сцикуна бачу вперше. — я засміявся. — Їдьте, куди хочете, від таких щурят все одно жодного толку. Тільки сміття своє заберіть із собою. А то розвели свинарник навколо машини, як у бомжатнику. Десантники…
Я розвернувся і пішов до своєї машини, де все ще обідали Фріц, Командир і навідник Апльот, який приєднався до них.
Ні автобусів, ні наступу ми так і не побачили.
* * *
Світ дуже жорстке, страшне і холодне місце. Але він стає ще страшнішим, якщо ми самотні. Якщо нам немає з ким розділити цей страх.
Ми одні. І завжди будемо одні — від народження і до самої смерті. Ніхто і ніколи не зрозуміє повною мірою те, що відбувається всередині іншої людини. Але це не означає, що ми
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слiди на дорозi», після закриття браузера.