Читати книгу - "Солдати гріху, Анджей Зем'янський"

Він трохи швидко рахував. Похмурий під виглядом того, що хоче відкрити якусь коробку з написом "Відділ IV", взяв лом і вдарив Домкрата прямо по голові.

– Це теж була випадкова людина. Не довіряю, – пояснив він. – А крім того, краще розділити на трьох.

І в цей момент Вуйчицький вдруге здивував Барського. Він дістав з кишені шприц і встромив його в єдину відкриту частину тіла Похмурого, тобто в його горло.

– На двох – ще краще, – пробурмотів він, а потім додав: – А бабуся казала онуку: не ставай бандитом. Не по тобі робота.

– Боже... – простогнала Потоцька, але якось без особливого занепокоєння. – Мені доводиться спілкуватися з злочинцями.

Вуйчицький замовив ще одну порцію випивки на їхню компанію.

– Тепер ти знаєш, чому вони так хотіли, щоб ти був живим і здоровим. Ти знищив їхню лабораторію, вкрав плани і змусив мене зникнути. Тепер у них є "бестія", але знову немає протиотрути. А номер з віспою більше не повториться.

Барський запалив ще одну сигарету. Він так сильно затягнувся, начебто хотів за один раз дістатися до фільтра.

– Це означає, що вони не можуть використовувати "бестію".

– Не перебільшуй, – відсахнувся лікар. – Керівництво поїде на острови Балі і там вирішить застосувати біологічну зброю в Польщі, так? Тільки тепер це некерована зброя. Щоб дестабілізувати країну?

– Ти вважаєш, військові влізли їм під шкіру і зайдуть так далеко?

Вуйчицький знизав плечима.

– Боротьба триває, про що свідчить чутка про твоє воскресіння та жертви, які воно спричинило.

Їх перервав телефонний дзвінок. Потоцька глянула на дисплей і вибачливо посміхнулася, підносячи апарат до вуха.

– Привіт сонечко. Чим я можу тобі допомогти, тільки в межах розумного, адже мій хлопець сидить поруч зі мною і підозріло слухає.

Барський відчув щось дивне. Нервово потер лоба. Він не думав, що слова "мій хлопець" справлять на нього таке враження. Вона серйозно? Чи можливо, що, попри цю міську звичку до бути самою, вона також...

– Добре. Дякую. – неочікувано швидко завершила розмову Потоцька.

– Хто це був?

– Колега з роботи.

– Ти погано виглядаєш. Щось трапилося ?

Потоцька, стиснувши губи в дивній гримасі, дивилася Барському прямо в очі.

– Майхржака вбили, – пробурмотіла вона.

– Що?! – Марчін скрикнув так голосно, що Вуйчицький схопив його за руку, заспокоюючи.

Настала нестерпно довга тиша. Офіціант швидко розставив келихи і теж без жодних слів пішов. Через деякий час Марчін почав аналізувати факти.

– Я щось не розумію. Що він міг мати, щоб їх?...

– Наприклад, записи із зустрічей із представниками церкви.

– О, холера! Що робимо?

Golf GTI в принципі мало чим відрізнявся від типової моделі. Досить було зняти фірмові написи, кілька наклейок, потім поміняти колеса, і тільки фахівець міг відрізнити це зовні. Вся косметична процедура не втратила потужності та ефективності, до того ж її можна було зробити в майстерні не більше ніж за п'ятнадцять хвилин. Потоцька конкретно обрала "гольф". Вони повинні були повертатися через Німеччину, а там він точно не буде помітний. По–друге, французи віддавали перевагу автомобілям власного виробництва і купити вживаного, але не дуже старого "німця" було до біса просто і дешево. У цій ситуації вони не змогли повернутися літаком. Вони не могли передбачити, що ворог знав про них, а чого не знав . Більше того, їм ще належало провести одну вирішальну зустріч, бажано за межами Польщі.

Вуйчицький встиг прибути в останню хвилину, щоб попрощатися. Виявилося, що його маєток знаходиться досить далеко від Парижа. Він привіз із собою вміст коробок, які двадцять років тому вони витягли з сейфа секретної служби.

– Здебільшого це макулатура. Нікчемні старі речі я просто викинув.

– Тоді чому ти гнав за ними туди і назад?

– Так, це за документами з пам'ятної скриньки, над якою загинув Похмурий. Ти пам'ятаєш? – звернувся лікар до Марчіна.

Барський кивнув.

– На ній був напис "Відділ IV".

– Точно так.

– І ось це вже не макулатура?

– Переважно так. Але містить деяку важливу інформацію, яка є дуже корисною в можливих розмовах з церковними. Ви ж це плануєте, чи не так?

Потоцька підійшла збоку, бажаючи перервати цю розмову.

– Ми мусимо вже їхати. Десь по дорозі заправимося і…

– Зачекайте, діти. – Вуйчицький патріархальним жестом поклав їм руки на плечі. – Дозвольте називати вас так через ваш вік.

Потоцька розреготалася, а Барський заспокійливо похлопав її по плечу.

– Послухайте мене, – не образившись, продовжив Вуйчицький. –Я бачу, що ви разом...

Потоцька зраділа, що їй вдалося не почервоніти, Барський спочатку хотів надерти йому дупу, а через секунду почав дивуватися, звідки в нього такі дивні почуття.

– Бачу, що у пані немає фінансових проблем, та і мій друг у непоганому становищі. Тож, можливо... Може, ви б плюнули на все і залишилися б у Франції?

– Що? – запитали вони водночас.

– Я говорю про те, щоб не ризикувати, не грати в життя, як у рулетку. Може, варто просто залишитися тут і жити затишно? Я провів у цій країні двадцять років, і це були найпрекрасніші роки мого життя.

Барський і Потоцька перезирнулися.

– Що? Я вас здивував? – тепло посміхнувся Вуйчицький. – Може вже досить цієї боротьби?

Відповіді на ці питання фактично не було. Можливо, вона й була, але інакшою. Бракувало жодного раціонального аргументу.

– Так, ти мене здивував, – через деякий час відповів Барський.

Вуйчицький труснув паперами з коробки, які все ще тримав у руці.

– Ти пам'ятаєш? Разом із цією макулатурою ми свиснули понад чотириста сімдесят тисяч доларів.

– Ну то й що?

– Половина твоя. Як я акуратно вказав тоді Похмурому, найкраще розділити все надвоє.

– Ну, тоді я справжній Крез...

– Не вважай, що я тримав усі наші гроші в шкарпетці під ліжком. Звичайно, я їх вклав. А ти знаєш, що я можу бути дуже прагматичним.

– І ця інвестиція...

– Марчін. Вона була зроблена двадцять років тому.

Потоцька перша зрозуміла і тихо зітхнула. Вона усвідомила собі цінність долара, але, що важливіше, плин часу. Вона посміхнулася й підморгнула Барському.

– Ну, ну...

Єпископ підвів очі від паперів, що лежали перед ним. Він не був задоволений прочитаним.

– Знаєте, ксьондзе, Церква ні до чого не може бути