Читати книгу - "Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем"

- Я тут ні до чого! Карпатський чай не пив. Тільки спостерігав наслідки. І ось мені цікаво, Віто, на яких травах то був чай… Або, наприклад, чи знала Оля про наслідки?

Звісно, не знала! Якби я знала, що невинна чашка чаю…

Господи помилуй!

В мене складалось таке враження, що згадка про чай була справжнім тригером. Перед очима застрибали не надто пристойні, хоч і приємні спогади про позавчорашній вечір, коли я, здається, була готова одним махом відігнати всі свої принципи і натворити такого, про що, може, потім дуже довго жалкувала б.

А потім я згадала, що все почалось після чаю. І чого ж я стала чаювати з Вітасею! Знала ж, що від цієї жінки не варто чекати нічого хорошого, але, тим не менш, все одно згодилась посидіти з нею, зробила кілька ковтків… Добре, що не більше! А то що б тоді потім відбулось!

- Та нічого такого… - запнулась Віталіна, очевидно, відчуваючи себе не надто комфортно під уважним поглядом Данила. – Просто… просто мені хотілось, - вона нарешті придумала відмовку, яка здавалась їй достойною, - щоб Ольга більше розкрилась, поводила себе природньо. А то вона прийшла така затиснута, така втомлена… От я і вирішила допомогти!

Я чомусь не вірила в щирість жодного сказаного слова. Судячи з того, як похмуро дивився на Віталіну сам Даня, він теж не проникся цією заявою.

- Діти, - напружено промовила Олена Володимирівна, вчасно зрозумівши, що за столом присутні було як мінімум чотири зайвих свідки, - а ви пограти не хочете? Ви ж уже доїли?

Я тільки зараз зрозуміла, що тарілки дітей були вже майже пустими. Ймовірно, паузи тривали все-так довше, чим мені здавалось, і розмови виходили більш важкими, ніж здавалось.

- Так, ба, - Андрій, як найстарший, зорієнтувався першим. – Льоха, пішли, ми ж повинні були зібрати ще раз залізну дорогу! Дівчата, хочете з нами?

Не те щоб дівчатка дуже хотіли, але, супроводжені похмурим, злим поглядом власної матері, все-таки вибрались з-за столу і схопились за руки старшого брата. Той, спіймавши бабусину посмішку, з серйозністю дорослого закрокував геть.

-  Це інформація не для дитячих вух, - заявив він з порогу, перш ніж остаточно пішов з кімнати.

Данило, здається, тільки того й чекав.

- І що ж ти там хотіла розкрити в Олі? – повернувся він до Віталіни.

- Ну, розумієш, - жінка почервоніла. – Розумієш… - вона закусила губу. – Але люди ж часто говорять неправду! А іноді це дуже важливо, бути щирою! Я всього лиш хотіла, щоб Оля розслабилась. Щоб ти зрозумів, що вона за така людина, з якими поглядами на життя…

- Тобто, - Данило погрозливо піднявся на ноги, - ти хочеш сказати, що підлила моїй нареченій якусь гидоту в чай лише для того, щоб вона, сп'янівши, щось ляпнула зайве і осоромила переді мною!

- Та ж я добра хотіла!

Вийшло невпевнено. Коли люди щось робили, бажаючи добра, вони потім так винувато не втискаються в стілець. А Віталіна, здається, місця собі не знаходила.

- Віточко, - покачала головою Богдана, - який жах. І що ти таке недієве їй підлила? Тому що я не бачу, щоб мій брат спішив кидати наречену!

Ні батьки, ні чоловік не встигли обсмикнути Богдану, і вона задоволено посміхнулась, радіючи, що хоч Віті може сказати якусь гидоту.

От тільки Віталіна, здається, була готова і на більші відвертості.

- Та чия б мичала! – обурилась вона. – Це ж ти мені той препарат дала, говорила, що її розвезе через кілька хвилин, вона на людей кидатись почне! А вона як була тиха, так і лишилась!

Я в цю мить чомусь могла дивитись лише на Олену Володимирівну. Жінка сиділа червона, як варений рак, все ще не в силах відійти від шоку і прийняти думку про те, що її донька дала щось подрузі, причому неважно, який. І нащо? Щоб дозволити їй нашкодити іншій людині! Гарна помічниця!

- Все добре? – не витримала я. – Може, тиск поміряти чи…

- Все добре, - повільно, але впевнено видавила з себе Олена Володимирівна. – Але я просто… Я просто, - нам, - жінка рішуче встала зі свого місця, - треба зараз же припинити цю розмову.

- Ну вже ні, - покачав головою Данило. – Припинити? Щоб наступного разу в чашці Олі опинилось щось серйозніше? Тяжкий наркотик? Отрута? І все це для нашого блага? Чи ти не розумієш, мамо, що означає в чашку чужій людині підсипати ліки? Будь-які? Та мова ж йде, - він стрімко повернувся до Богдани, - не про випадкове противірусне. Віта?

- Я не знаю! – замотала головою Віталіна. – Я поняття не маю, що то було! Я просто… Та це взагалі була ідея Богдани!

- Так?! Та я тільки препарат підібрала! – вибухнула Дана. – Та ти взагалі здуріла! Вирішила, що можеш захомутати мого брата, і на все заради того була готова! Ти взагалі просила в мене отруту, скажи спасибі, братику, що я її відговорила і дала прості ліки! Ну що твоя Оля могла зробити? Ну стриптиз би публічно влаштувала! А ця хотіла, щоб вона в лікарню злягла!

- Неправда, - обурилась Вітася, - нічого я такого не хотіла! В голові не було! Я просто була впевнена, що… що… Та я не думала її отруювати!

- Не думала? А я…

- Замовкніть! Обидві!