Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

26.2

Мені залишається ступити останній крок, щоб переконатися: я чула голос Стаса! 

Свого Стаса!

Але переді мною виникає стіна. Я б'юсь об неї. Замість кроку вперед роблю його у зворотному напрямку. Тіло тремтить, не витримуючи навантаження!

Неслухняними руками протираю обличчя, пригладжую зачіску й сукню. 

Хочеться відтягнути час до неможливого і в той же момент пришвидшити. 

Нервово усміхаюсь, розуміючи, що вперше настільки сильно боюся. Страшно, коли твої мрії збуваються, і страшно, коли вони розбиваються.

Набираю повні груди повітря і стримуюсь, щоб не забігти у кімнату.

За рекордний термін серце падає в п’ятки, коли мої очі впиваються у Стаса.

Не звертаю увагу на погляд Дороніна, який яскраво відчуваю своїм тілом, і біжу до чоловіка.

— Стасе, — шепочу, щосили обіймаю, шумно дихаю, переконуючись, що мої легені вдихають по-справжньому рідний аромат, до якого я звикла за стільки років. —  Ти пахнеш домом, — говорю, дивлячись в очі.

Мої руки лягають на щоки чоловіка, пальці окреслюють легку усмішку. Мої ж хмуряться, тільки-но помічаю розбиту губу. 

Переводжу невдоволений погляд на Андрія, якому хоч би що! Жодного каяття у погляді, проте нижня губа теж підправлена, що не може не радувати.

Поки що Доронін цікавить мене найменше, тому я знову зосереджуюся на Стасі, розглядаючи його з ніг до голови.

Дві руки на місці, як і ноги, які не зламані. Судячи з обличчя, чоловік наче не змарнів, а відповідно, Андрій його не утримував у темному підвалі. 

Колір шкіри не змінився, як і запах, яким я дихаю на повні груди.

Я так захопилась обмацуванням чоловіка, що навіть не звернула уваги, як встигла перевірити, чи член на місці.

— Таню, — здіймаю очі на  Стаса, помічаючи, крім усмішки, легкий рум'янець, який не в'яжеться з ним.

Мимоволі усміхаюсь. Рефлекторно облизую губи, відчуваючи на них солоний присмак. Виявляється, я плачу, не помічаючи цього.

Щось всередині лопає. Обпікає кожне нервове закінчення, і я роблю крок назад.

Не думаючи, піднімаю руку, і б'ю Стаса по обличчю. Звук розноситься відгомоном по кімнаті. Добре чути, як Андрій тихо хмикає. Хочеться подивитись на чоловіка і нахрін спалити його задоволене обличчя вбивчим поглядом, але я ніяк не можу відвести його від ще більш порожевілої щоки Стаса. 

Не даю собі одуматись. Оцінити ситуацію, як вкладаю ще більшу частину болі в інший поцілунок моєї долоні і його іншої щоки. 

— Я не дозволяла собі думати казна-що, але розум весь час малював твоє бездиханне тіло у канаві! — цього разу відчуваю, як гарячі сльози омивають моє обличчя. 

Незабаром у мене починається легка істерика, де сльози чергуються зі скаженим сміхом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно