Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Києва стрінулись Січові Стрільці вперше із трагічною дійсністю української революції. На станції Бровари стояв зукраїнізований полк ім. Наливайка в силі 1400 багнетів. Під впливом большевицької агітації він збирався вдарити на Київ, проти Української Центральної Ради. Висланий із того полку підривник, якого зловлено, намагався висадити в повітря поїзд Січових Стрільців ладунком піроксиліни. Сотня Січових Стрільців, при допомозі деяких старшин того полку, роззброїла 1400 салдатів. Забрано 2500 крісів, 75 скорострілів, 8 гармат та багато іншого воєнного матеріялу.

Командант сотні, яка переводила повищу операцію, в своїх споминах таке говорить про цю трагічну подію: «Стрільці хоч і раділи з самого переведення, то гірко відчували цю трагедію народу. Дикі азіяти з Муравйовим тиснули на Київ, а український полк, так гарно озброєний, доводилося роззброїти. Завелика була в них несвідомість. Не дивно, що нас прийняли Наливайківці за чехословаків. Бо де ж то? В той час, коли «воля» панувала на Україні, являється сотня дисциплінована, слухняна, з поняттям порядку, спаяна одним духом, без жадоби грабунку і насильства! Це не могли бути українці в понятті місцевого населення: це мусіли бути тільки – чужинці».[174]

Та подія була великою трагедією для Січових Стрільців. Їм було незрозуміле, що в грізнім моменті для столиці України, коли українська влада палкими відозвами закликала всіх вірних синів України ставати до зброї на оборону загроженої волі, досвідчені і добре вишколені українські полки не тільки не ставали під прапор Української Центральної Ради, але навпаки організовано переходили на сторону ворога України. А невеличка, ідейна і вірна Україні горстка Січових Стрільців, замість того, щоб посвятити себе всеціло боротьбі з ворогом та підготовитися до оборони української влади, була змушена звернути свої багнети проти рідного, несвідомого брата, проти озброєного yкраїнського полку…

Бої Січових Стрільців на вулицях Києва

В тім часі, коли проти большевицьких військ на Лівобережжі змагався в нерівнім бою Лівобережний Кіш під проводом Симона Петлюри та 1-ша сотня Січових Стрільців, в самім Києві вибухло грізне большевицьке повстання. Воно поставило в стан поважної загрози українські сили в місті та зокрема саме існування української влади.

В днях 27 до 29 січня зайняли большевицькі диверсанти київський арсенал, всі залізничі двірці, частину міста Поділ та серед завзятих вуличних боїв почали просуватися в напрямі середини міста, де в будинку Педагогічного Музею відбувалися безперервно засідання Української Центральної Ради під проводом Михайла Грушевського.

В обороні УЦРади станули до боротьби тільки зібрані на швидко невеликі частини з давніх зукраїнїзованих полків та різні окремі відділи Вільного Козацтва. Та вони, не зважаючи на велику хоробрість, не мали бойових успіхів, бо кількістю були невеликі, а крім цього не були об'єднані кріпкою та одностайною організацією й стислим бойовим пляном. Добре держалися рештки зукраїнізованих полків на Печерську, а під Арсеналом – сотні Вільного Козацтва, що складалися із студентства й робітництва, а зокрема т. зв. Дніпровська сотня[175] і полк ім. Гордієнка. Сили большевицьких повстанців були більші та краще зорганізовані. Вони складалися з місцевого московського населення.

Курінь Січових Стрільців був від першого моменту повстання в гострім бойовім поготівлі, підготовляючись інтенсивно до сподіваного вирішного бою. Прочищувано кулемети, випробовувано кріси, йшли вправи як поводитись у вуличних боях. В полудне 29 січня настала критична ситуація. Большевики дійшли під Хрещатик та Бібіківський бульвар, на Пирогівську вулицю і зайняли готель «Прага», віддалений тільки на чотириста кроків від будинку УЦРади, який вони почали сильно обстрілювати. УЦРада якраз засідала в повному складі. Стрілецька казарма в Духовній Семінарії була окружена большевиками та відрізана від центру міста і від УЦРади.

Деякі відділи оборонців Центральної Ради обсадили найближчу околицю її будинку, відстрілюючись майже безнадійно. Так отже вся українська влада, члени Генерального Секретаріяту і Української Центральної Ради найшлися в крайній небезпеці, а українська державність перед очевидною можливістю ліквідації. Вся еліта української нації, увесь її провідний актив, творці і автори Четвертого Універсалу, президент Михайло Грушевський та його співробітники при віднові української державности, опинились несподівано перед загрозою неминучого фізичного знищення. Українська нація найшлась в критичнім моменті своєї історії.

У цій тяжкій історичній хвилині Командант Січового Стрілецтва негайно видав наказ Куреневі Січових Стрільців виступити в бій. Курінь отримав бойове завдання вдарити в головну большевицьку групу, що наступала з Подолу, зіпхнути її по Великій Володимирській назад за Дніпро та зліквідувати повстання також на Подолі. Тому, що 1-шу сотню перед кількома днями вислали на фронт проти большевиків на Лівобережжя, до бою Виступили: 2-га сотня Івана Чмоли в силі около 180 багнетів та Сотня скорострілів Федя Черника із 8 скорострілами та 120 стрільцями. Усі інші стрілецькі відділи з 2-ма скорострілами залишились як резерва у казармі під командою Василя Кучабського. Усією бойовою акцією мав керувати Андрій Мельник.

Старшина-учасник і очевидець цього тяжкого, славного першого бою Січових Стрільців в столиці України, що почався по полудні 29 січня 1918 року, – так його змальовує:[176]

«Хто не хоче полягти, хай відступить на бік!» – заявлено перед виступом Січовим Стрільцям. Не відступив ніхто. В год. 2,45 по полудні входова брама в казармі відчинилася, на ній станув грузовик зі скорострілом і відкрив огонь по большевиках, що залягли від Львівської. Рівночасно під проводом Петра Пасіки пішов у бій перший стрілецький відділ. Він швидко зайняв Львівську і вдарив на Сінну Площу.

Тут зав'язався короткий, але надзвичайно кривавий бій. Там один із перших був важко ранений Петро Пасіка. На заімпровізованім броневику за кілька хвилин полягла вся залога. Один тільки наводчик у живих остався і, не відриваючись від скоростріла, ні на хвилину не переставав обстрілювати большевиків. Тут рішив удар Січових Стрільців на багнети й ручні гранати. Сінну Площу здобуто.

Після того перший відділ Січових Стрільців під проводом Федя Черника пробіг Велику Житомирську серед вогню, що сипався з домів. Від будинку Старокиївського Поліцейського Участку, що на розі Великої Житомирської та Великої Володимирської, густо обсадженого сильним большевицьким відділом, він