Читати книгу - "Володар драконів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Лунг летів. Дев’ять білих вершин, що утворювали Поділ неба, мерехтіли вдалині, немов увібравши в себе місячне сяйво. Позаду дракона дзижчав літачок щура. Лунг почувався таким сильним, немов жилами у нього текло місячне сяйво, і таким легким, наче був зроблений з тієї самої матерії, що й ніч. Нарешті він близький до мети! Серце у нього шалено калатало з нетерпіння і гнало його небом так швидко, як він ніколи ще не літав, тому щур врешті-решт зневірився за ним встигнути, і посадив свій літачок йому на хвіст.
— У-у-ух! — вигукнув Бур-бур-чан. — У-у-х, я вже й забув, як це чудово — летіти верхи на драконі!
Двома руками він вхопився за ремені, а двома іншими поліз у рюкзак і витягнув звідти гриб. Він видавав такий чудовий запах, що Сірчана шкурка забула про майбутні випробування і перехилилася, принюхуючись, через плече Бур-бур-чана.
— Опеньок і білий груздь! — сказала вона, облизуючись. — Що це за гриб? Він пахне цибулею, або…
— Це шитакі, — чавкнув Бур-бур-чан, — справжній шитакі. Хочеш скуштувати? — Він поліз у рюкзак, дістав ще один гриб і кинув його через плече на коліна Сірчаної шкурки.
— Але ж зручно мати чотири руки, — зауважила вона, понюхала незнайомий гриб і обережно відкусила шматочок.
— Так, дуже зручно! — відповів Бур-бур-чан, дивлячись вперед, де з темряви повставав перед ними Поділ неба. — Браво, браво, ми вже майже прилетіли. Твій дракон чудово літає, нічого не скажеш.
— Він багато тренувався за останні тижні, — чавкнула Сірчана шкурка, закочуючи очі від захвату. — І такі гриби ростуть у вас на каменях?
— Ще чого! — Бур-бур-чан розреготався так голосно, що Лунг здивовано озирнувся на нього. — Твоя мала кобольдиха страшенно кумедна, — пирхнув Бур-бур-чан. — Ні, справді.
— Ось як відкусить тобі мала кумедна кобольдиха два з двадцяти твоїх пальців! — вишкірилася Сірчана шкурка. Бур-бур-чан обернувся до неї з широченною усмішкою.
— Гриби не ростуть на каменях, — пояснив він. — Цей гриб росте на деревному ґрунті. І ми його на ньому вирощуємо. У себе в печерах. А ви хіба так не робите?
— Ні! — гаркнула Сірчана шкурка. — Ну то й що? — вона сердито пихонула кобольда в спину.
— Сірчана шкурко, припиніть там гризтися! — крикнув їй Лунг. — Ви мені заважаєте думати.
Сірчана шкурка ображено закопилила губи і стала гризти свій гриб.
— Думати я йому заважаю! — буркотіла вона. — Про що йому думати? Про те, що робити, коли за нами слідом прийде це чудовисько? Про що тут можна взагалі думати? Не збирається ж він із ним битися? Отож! — Вона сердито сплюнула вниз.
— Битися? — Бен перехилився через її плече.
— Та не звертай уваги, — буркнула Сірчана шкурка. — Я просто міркувала вголос, — і вона похмуро втупилася у гори, що стрімко наближалися.
Бен натягнув шапочку з рукавичного пальця Мухоніжці на вуха і щільніше закутав його в овчину. Чим вище Лунг підводився, тим холодніше ставало, і Бен був дуже вдячний за теплий одяг, яким забезпечили його ченці. Він хотів би радіти з того, що вони вже майже досягли мети, але думка про Кропивника не давала йому спокою.
Раптом Бен відчув, як щось опустилося йому на плече. Він підскочив від несподіванки і ледве встиг зловити Луї Сірохвостого за довгий хвіст.
— Ти що тут робиш, Луї? — запитав він.
— Господи, ти що, хотів скинути мене вниз? — вигукнув щур, цокотячи зубами. — У мене в літаку занадто холодно. Опалення працює лише під час польоту. У тебе не знайдеться для мене містечка в рюкзаку?
— Ну звичайно, — Бен влаштував тремтячого щура зручніше серед своїх речей. — А що буде з твоїм літаком?
— Він пришвартований міцно, — сказав Луї. — На хвості у Лунга, — полегшено зітхнувши, він втягнув голову глибше, так що зовні залишилися лише вуха та гостра мордочка.
— Треба мені підводитись ще вище, Бур-бур-чане? — гукнув Лунг, перекриваючи вітер, який все сильніше свистів навколо них.
— Так! — озвався Бур-бур-чан. — Перевал, який нам треба подолати, розташовується ще вище. А іншого шляху в долину немає.
Коли Лунг злетів ще вище, Бен відчув, що серце закалатало в нього у вухах. Ніч чорними долонями тиснула йому на скроні. Дихати стало важко. Сірчана шкурка згорнулася в клубок, як кошеня. Тільки Бур-бур-чан сидів випроставшись, ніби нічого не сталося. Він звик до великої висоти, тому що народився у горах, які люди називають Дахом світу.
Білі вершини були тепер так близько, що Бену здавалося — простягни руку і торкнешся снігу на їх схилах. Лунг підлітав до перевалу, минаючи дві найвищі гори. Чорні скелі зливалися з темрявою ночі. Кам’яні зубці зводилися в небо і підступно загороджували дракону шлях. Рівно посередині між двома горами на Лунга, як голодний вовк, налетів скажений вітер. Він із виттям вдерся драконові під крила і поніс його, кружляючи, як листячко, просто на скелі.
— Стережись! — гукнув Бур-бур-чан. Але Лунг вже знову вирівнявся. Він напружив проти вітру всі свої сили і вирвався з незримих кігтів стихії. Згори посипалися сніжинки, вкривши дракона і голови та плечі його пасажирів. Бен цокотів зубами.
— Перемога! — загорлав Бур-бур-чан. — Бачите? Це вже найвищий пункт!
Лунг перелетів його, остаточно обігнавши завиваючий вітер і влетів у драконову долину. Між гір лежало озеро, кругле, наче місяць. По його берегах росли блакитні квіти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар драконів», після закриття браузера.